ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
07 серпня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/969/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Бєляновського В.В., Лавриненко Л.В.
секретар судового засідання: Безпалюк А.В.
За участю представників учасників справи:
Прокурор - Вергін Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника
прокурора Одеської області
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2019 (суддя Степанова Л.В., м. Одеса, повний текст ухвали підписано 06.06.2019) про закриття провадження
у справі №916/969/19
за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України
до 1. Державного реєстратора Комунального підприємства “Центр державної реєстрації Хлібодарської сільської ради” Антоненко Оксани Сергіївни,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР”
про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора
У квітні 2019 Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного реєстратора Комунального підприємства “Центр державної реєстрації Хлібодарської сільської ради” Антоненко Оксани Сергіївни та Товариства з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР” в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства “Центр державної реєстрації Хлібодарської сільської ради” Антоненко Оксани Сергіївни від 16.01.2017 р. за №33432857 щодо реєстрації за ТОВ “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР” права власності на нежитлову будівлю загальною площею 4839,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Одеса АДРЕСА_2 . Польська АДРЕСА_3 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилався на проведення державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР” із порушенням вимог Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.06.2019 провадження у справі №916/969/19 закрито, роз'яснено заступнику прокурора Одеської області, що розгляд справи №916/969/19 віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
В мотивах оскаржуваної ухвали судом першої інстанції зазначено, що за своїм суб'єктивним складом, предметом та характером спірних правовідносин справа підлягає розгляду за правилами адміністративного, а не господарського судочинства.
Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Заступник прокурора Одеської області з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2019 у справі №916/969/19 та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та порушенням норм процесуального права, а саме: ст. 4, ст. 5, п. 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Так посилаючись на приписи ст. 20 ГПК України апелянт зазначає, що у поданій позовній заяві оскаржується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності юридичної особи на земельну ділянку, набуте з порушенням порядку визначеного Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015, що свідчить про приватноправовий характер спору.
У такій категорії справ вирішуються спори про цивільне право особи, за якими зареєстровано право, а тому, на думку апелянта, такі справи мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Скаржник посилаючись на приписи статті 4 ГПК України зазначає, що з огляду на те що у позові наявна вимога щодо скасування права власності ТОВ «МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР», а отже наявний спір про право, то справа підсудна суду господарської юрисдикції.
Також посилаючись на приписи пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» апелянт відзначає, що ТОВ «МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» не було надано державному реєстратору документів підтверджуючих заявлене до реєстрації право, оскільки останнє у них не виникало.
З урахуванням наведеного апелянт вважає, що спір про скасування рішення державного реєстратора, який у разі задоволення позову прокурора тягне за собою скасування права власності на належне ТОВ «МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» нерухоме майно є цивільно-правовим, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за таким позовом має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано, а тому участь державного реєстратора, яким прийнято оскаржуване рішення на підставі якого набуто право власності ТОВ «МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР» в якості співвідповідачів у спорі, не змінює його цивільно-правового характеру.
Як вважає апелянт, вказані обставини не могли бути підставою закриття провадження у справі за позовом заступника прокурора Одеської області, у зв'язку з чим ухвала господарського суду Одеської області від 06.06.2019 має бути скасована, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №916/969/19 за апеляційною скаргою Заступника прокурора Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2019.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2019 призначено справу до розгляду на 07.08.2019 р.
У судовому засіданні від 07.08.2019 прокурор підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Інші представники учасників справи у судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, хоча повідомлялись належним чином про час, дату та місце розгляду справи.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника апелянта, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Заступника прокурора Одеської області не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із позовом до суду першої інстанції Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України в обґрунтування заявлених вимог зазначив, що державним реєстратором КП “Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради” Антоненко О.С. 16.01.2017 р. при прийнятті спірного рішення індексний номер 33432857, про внесення змін щодо площі об'єкта розташованого за адресою АДРЕСА_3 , проігноровано імперативну вимогу ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень” та за відсутності документа, який посвідчує прийняття до експлуатації об'єкта зареєстровано право на самочинно реконструйований об'єкт будівництва.
Крім того, у відповідності до ст. 24 Закону України “Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень”, державний реєстратор мав відмовити у реєстрації вказаних змін у праві власності, з огляду на те, що право власності на спірний самочинно реконструйований об'єкт не підлягало реєстрації до прийняття об'єкта до експлуатації та подані ТОВ “Морський бізнес центр” документи не давали змогу встановити набуття чи зміну прав заявника на спірний об'єкт. Вказані факти також установлені Управлінням ДАБК Одеської міської ради в ході проведених перевірок дотримання вимог містобудівного законодавства проведених в квітні та червні 2018 року, про що останнім повідомлено прокуратуру області листами від 09.07.2018 №01-6/466-ПР та №01-9/395вих від 20.11.2018.
Заступник прокурораз посиланням на приписи ст. 37-1 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно” зазначив, що контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.
Таким чином, як стверджує заступник прокурора, органом, який наділений повноваженнями щодо контролю за дотриманням вимог Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно” та забезпечує гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження є Міністерство юстиції України.
За твердженням заступника прокурора, Міністерство юстиції України листом повідомлено про виявлені прокуратурою порушення вимог закону та необхідність вжиття заходів реагування з цього приводу, проте до теперішнього часу заходів щодо здійснення належного Міністерством юстиції України не здійснено та незаконне рішення державного реєстратора не скасовано.
Таким чином, заступник прокурора стверджує, що зважаючи на ті обставини, що в результаті неналежного моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Міністерством юстиції України самостійно не виявлені вказані порушення вимог законодавства та навіть після повідомлення прокуратурою області про них не вжито жодних заходів реагування на їх усунення, що свідчить про неналежне здійснення функцій контролю Міністерством юстиції України у сфері державної реєстрації прав та безпідставне невжиття заходів реагування на незаконні дії Державного реєстратора Комунального підприємства “Центр державної реєстрації Хлібодарської сільської ради” Антоненко Оксани Сергіївни при прийнятті оскаржуваного рішення, у органів прокуратури наявні підстави для звернення прокурора з вказаним позовом до суду в інтересах Міністерства юстиції України.
Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції закрив провадження у даній справі дійшовши висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Конституційний Суд України зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні № 6-зп від 25 листопада 1997 року сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю й обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
Так, предметом позовних вимог у даній справі є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства “Центр державної реєстрації Хлібодарської сільської ради” Антоненко Оксани Сергіївни від 16.01.2017 р. за №33432857 щодо реєстрації за ТОВ “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР” права власності на нежитлову будівлю загальною площею 4839,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Отже, предметом доказування в цій справі є обставини, що підтверджують законність чи незаконність прийнятих державним реєстратором рішень, які за своєю юридичною природою є рішеннями суб'єкта владних повноважень та мають прийматися в порядку, на підставі та у спосіб, визначені законом.
Дослідженню в цій справі підлягають владні, управлінські рішення державного реєстратора (відповідача) щодо державної реєстрації речових прав, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Реєстру.
Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Таким чином, державний реєстратор є суб'єктом владних повноважень, а правовідносини, які виникають між ним та заявником прав чи їх обтяжень - публічно-правовими. Захист прав та інтересів відповідного заявника від порушень з боку цього суб'єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні строків, процедури, умов та інших визначених законом особливостей вчинення реєстраційних дій, є завданням адміністративного судочинства та має відбуватися у відповідному порядку.
При цьому колегія суддів відзначає, що вимоги щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій можуть розглядатися судами в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу), якщо такі вимоги є похідними (задоволення яких залежить від задоволення іншої - основної позовної вимоги) від спору щодо такого майна або майнових прав у зв'язку з оскарженням заінтересованою особою не самої реєстраційної дії (рішення), а підстави її проведення.
Вимога про оскарження реєстраційної дії може бути похідною вимогою, якщо вона заявлена разом із основною вимогою, наприклад такою, як вимога про визнання права власності, правочину недійним чи витребування майна із чужого незаконного володіння.
Разом з цим, позивач у даній справ обґрунтовує незаконність відповідної реєстраційної дії саме порушенням з боку державного реєстратора під час її здійснення, отже така вимога не є похідною від будь-якої іншої вимоги, а є основною вимогою і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Діяльність з державної реєстрації речових прав має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, здійснюється державним органом або суб'єктом з делегованими державою повноваженнями, тому має всі ознаки діяльності з державного управління. Суб'єкт такої діяльності здійснює від імені і за дорученням держави функції з контролю у сфері державної реєстрації (зокрема перевіряє подані документи), приймає обов'язкові для заявника управлінські рішення, тому має всі ознаки суб'єкта владних повноважень. Такі управлінські відносини за участю суб'єкта владних повноважень, що врегульовані нормами саме адміністративного законодавства, є адміністративними правовідносинами.
З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що обсяг та зміст конкретних обставин цієї справи та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що незгода з рішенням державного реєстратора (відповідача) у зв'язку з недотриманням ним вимог законодавства, яке визначає підстави та порядок проведення реєстраційних дій, спричиняє публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю та не є спором про право. Такі вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір виник унаслідок виконання державним реєстратором (відповідачем) владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на позиції сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 04.12.2018 у справі №915/1377/17 та від 07.02.2019 у справі №916/82/18, з огляду на наступне.
Так у відповідності до змісту означених постанов позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у відповідача і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Верховний Судом зроблено висновок, що ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що ці спори є спорами про цивільне право, тобто мають приватноправовий характер, а саме є спорами позивачів щодо цивільного права на оренду (користування) земельної ділянки.
Натомість, у справі, що розглядається, прокурор звернувся із позовом в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України та в обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилався на проведення державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “МОРСЬКИЙ БІЗНЕС ЦЕНТР” із порушенням вимог Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 р., та такий спір не спрямований на захист цивільних прав і інтересів.
Аналогічний підхід щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах наведений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04.12.2018 у справі №915/1377/17, від 29.01.2019 у справі №813/1321/17, від 02.04.2019 у справі №137/1842/16-а, від 29.05.2019 у справі №826/10400/16, від 29.05.2019 у справі №815/4063/15.
Інші, наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого господарського суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2019 по справі №916/969/19 - без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.06.2019 р. по справі №916/969/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.08.2019 р.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Бєляновський В.В.
Суддя Лавриненко Л.В.