79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"09" серпня 2019 р. Справа №909/194/19
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
судді-доповідача Дубник О.П.
суддів Зварич О.В.
Кордюк Г.Т.,
розглянувши в письмовому провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Болехівської міської ради №486 від 23.05.2019 (вх. № 01-05/2046/19 від 03.06.2019)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.05.2019 (суддя Фанда О.М.)
у справі № 909/194/19
за позовом: Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Укртелеком", м. Київ , в особі Івано-Франківської філії ПАТ "Укртелеком", м. Івано-Франківськ,
до відповідача: Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Болехівської міської ради, м. Болехів, Івано-Франківська область
про стягнення боргу по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в сумі 60 230,71 грн.
1. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 апеляційну апеляційну скаргу залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Болехівської міської ради. З урахуванням ціни позову (60 230,71 грн), колегія суддів вирішила здійснити розгляд справи № 909/194/19 в порядку письмового провадження без виклику сторін справи (ч. 13 ст. 8 ГПК України).
Управлінню праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Болехівської міської ради (апелянту), ПАТ "Укртелеком" та Івано-Франківській філії ПАТ "Укртелеком" ухвалу від 08.07.2019 вручено 12.07.2019 згідно повідомлень про вручення поштових відправлень від 10.07.2019 року (а.с. 107, 108, 109).
2. Короткий зміст позовних вимог.
01.03.2019 ПАТ "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії ПАТ "Укртелеком" звернулося з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Болехівської міської ради про стягнення 60 230,71 грн боргу по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не відшкодував вартість телекомунікаційних послуг, що надавались пільговим категоріям населення за період з січня по грудень 2018 року (включно) на пільговій основі.
3 .Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.05.2019 у справі №909/194/19, позов задоволено та стягнуто з Болехівського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ПАТ "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії 60 230,71 грн боргу по компенсації видатків по відшкодуванню витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги та 1921,00 грн судового збору.
Рішення суду мотивоване ст. 46, п.п. 1,6 ст. 92 Конституції України, ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ч.ч. 1-3, ст. 12, ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі -ГК України), ч. 6 ст. 48, ст. 87, ч. 2 ст. 97, пп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 89, ч.ч. 1, 6 ст. 102 Бюджетного кодексу України (надалі - БК України), ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" від 18 листопада 2003 року №1280-IV (надалі - Закон №1280-IV), п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012р., п. 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256, і зроблено висновок про те, що матеріалами справи підтверджено існування у відповідача боргу перед позивачем по компенсації витрат за надання послуг зв'язку на пільговій основі в розмірі 60 230 грн 71 коп. у період з 01 січня по 31 грудня 2018 року та відсутність оплати останнього з боку відповідача, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а зазначені ним обставин щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки в 2018 році не є підставами для звільнення останнього від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання. Місцевим господарським судом зроблено також висновок, що укладення договору на відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян не є обов'язковим в силу приписів чинного законодавства, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із Законів України.
4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.
4.1. Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Болехівської міської ради не погоджується з ухваленим рішенням суду, вважає його прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що є державною установою і фінансується за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а оскільки Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік" не передбачено видатків у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку і у місцевому бюджеті кошти не були затверджені, а тому за відсутності кошторисних призначень не має можливості відшкодувати витрати пов'язані з наданням пільг на телекомунікаційні послуги. Стверджує, що споживачами телекомунікаційних послуг є громадяни пільгових категорій, а не відповідач. Звертає увагу на те, що договір про надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян між сторонами не укладався у зв'язку з відсутністю кошторисних призначень, а тому між ними відсутні правовідносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності. Стверджує, що чинним законодавством передбачена необхідність помісячного двостороннього звіряння інформації надання послуг конкретним пільговикам, а акти звіряння заборгованості не можуть бути взяті до уваги, оскільки підписані в односторонньому порядку.
Апелянт просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
4.2. ПАТ "Укртелеком" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що зобов'язання апелянта виникли не на підставі договору, а з актів чинного в спірний період законодавства. Стверджує, що для проведення звірки розміру відшкодувань позивачем відповідачу кожного місяця направлялись засобами поштового зв'язку та на електронну адресу Форми-2 «Пільги» докази чого долучено до позовної заяви. На думку позивача, недофінансування відповідача коштами субвенції з державного бюджету, відсутність коштів у місцевих бюджетах не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань перед позивачем в силу закону.
5. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.
ПАТ "Укртелеком", основною діяльністю якого є діяльність у сфері проводового електрозв'язку, в особі Івано-Франківської філії ПАТ "Укртелеком" є оператором телекомунікацій та на підставі публічного договору надає споживачам послуги зв'язку.
У період з січня по грудень 2018 року позивач надав послуги зв'язку споживачам, які проживають на території м. Болехів та які згідно із нормами чинного законодавства належать до пільгових категорій громадян, на загальну суму 60 230,71 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг у січні - грудні 2018 року за формою № 2-пільга, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 535 від 04.10.2007 (зареєстрований Міністерством юстиції України 12.10.2007 за № 1172/14439)(а.с. 13-45).
Зазначені розрахунки, а також акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги електрозв'язку надсилались відповідачу для проведення звірки розрахунків та відшкодування наданих пільг з місцевого бюджету. Факт їх отримання відповідачем підтверджується відповідними відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень (а.с. 61-64).
Однак, кошти за надані послуги відповідачем не оплачені, у зв'язку з чим цей спір.
7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.
Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 1984-VIII від 23.03.2017) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Водночас, ст.174 ГК України визначає, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III (надалі - Закон № 2017-III) виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Частиною 3 ст. 63 Закону №1280-IV передбачено, що телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012р., установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Позивач як оператор телекомунікаційних послуг має обов'язок надавати телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія: Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 № 1584-ІІІ, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.2008 № 203/98-ВР та Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ.
Наведені приписи законодавства закріплюють державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 2017-III надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Відповідно до підпункту "б" п.4 ч.1 ст.89 БК України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2233-VIII від 07.12.2017) до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад належать видатки на додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян, що надаються: ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; звільненим зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років військовослужбовцям Служби безпеки України; особам, звільненим із служби цивільного захисту за віком, через хворобу або за вислугою років, та які стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків; звільненим з військової служби особам, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; батькам та членам сімей військовослужбовців, військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби; батькам та членам сімей осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які загинули (померли) або зникли безвісти під час виконання службових обов'язків; реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; депортованим особам, які повернулися в Україну на постійне проживання; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; пенсіонерам з числа спеціалістів із захисту рослин відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України "Про захист рослин"; громадянам відповідно до пункту "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, частини п'ятої статті 29 Закону України "Про культуру", частини другої статті 30 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу", абзацу першого частини третьої статті 57 Закону України "Про освіту"; дітям війни; багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування; доставка громадянам повідомлень про призначення субсидії.
При цьому ч.1 ст.102 БК України визначено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок) (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин), згідно п. 2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі.
Згідно п. 3 Порядку (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин) головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об'єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя (п. 4 Порядку).
Відповідно до п. 6 Порядку фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (п. 6 Порядку).
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, саме до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території м.Болехів Івано-Франківської області державної політики у сфері соціального захисту населення, а тому він - як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
Чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України, та про те, що спірні правовідносини носять змішаний характер і підпадають під правове регулювання не лише Бюджетного кодексу України, який визначає безпосередню процедури сплати грошових коштів, але також регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та відповідними законами України, які визначають правову підставу, в даному випадку для оператора телекомунікаційних послуг, надавати послугу на пільговій умові певним категоріям осіб.
Доводи апелянта про те, що договір про надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян між сторонами не укладався, а тому між ними відсутні правовідносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності є необґрунтованими, оскільки зобов'язання сторін виникають безпосередньо із законів України.
Згідно абз. 1, 2 п. 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. N 117 (надалі - Положення) (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин), структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей;ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги.
Відповідно до п. 4 Положення (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин) Уповноважені органи з дотриманням вимог Законів України "Про інформацію" і "Про захист персональних даних" мають право: отримувати від пільговиків документи, що підтверджують їх право на пільги; проводити перевірку достовірності поданих документів; отримувати відомості від пільговиків, а також від державних органів, де перебувають на обліку пільговики, підприємств та організацій, що надають послуги, житлово-експлуатаційних організацій та державних органів реєстрації актів цивільного стану, зокрема про осіб, які померли, на паперових та електронних носіях в установленому форматі з питань, пов'язаних з формуванням та веденням Реєстру; використовувати під час наповнення Реєстру інформацію з інших баз даних щодо персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги; надавати інформацію, яка міститься в Реєстрі, підприємствам та організаціям, що надають послуги, на запити та в межах їх компетенції, а також органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з метою надання пільг, передбачених законодавчими актами, пільговикам. Розголошення отриманої уповноваженими органами інформації про пільговика без його згоди забороняється, крім випадків, передбачених законодавством.
У разі зміни місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, яку обслуговує уповноважений орган, пільговик або його законний представник повинен повідомити його про це письмово. У разі зміни місця проживання поза межами адміністративно-територіальної одиниці пільговик знімається з обліку в уповноваженому органі за попереднім місцем проживання та стає на облік за новим місцем проживання. Уповноважені органи за попереднім місцем проживання пільговика закривають його персональну облікову картку та видають пільговику довідку про зняття з обліку, а за новим місцем проживання відкривають нову облікову картку з дати реєстрації пільговика (п. 7 Положення (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин).
Згідно абз. 1 п. 10 Положення (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин) підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
Уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга"; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга"; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та "6-пільга" (п. 11 Положення (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин).
Матеріалами справи належним чином підтверджується факт складення позивачем та направлення відповідачу для підписання розрахунків за формою « 2-пільга», в той час як останній, маючи обов'язок в силу закону їх звірити, залишив їх без належного реагування. Апелянт стверджує, що чинним законодавством передбачена необхідність помісячного двостороннього звіряння інформації надання послуг конкретним пільговикам, а акти звіряння заборгованості не можуть бути взяті до уваги, оскільки підписані в односторонньому порядку, є необґрунтованими оскільки позивачем складено розрахунки за формою « 2-пільга», а складання актів встановленої форми, надання їх позивачу та надсилання до державних органів для виділення фінансування відноситься відповідно до вимог законодавства до обов'язків відповідача, як головного розпорядника коштів місцевого бюджету, які останній не виконав.
Відповідач доказів того, що заявлені позивачем суми не відповідають дійсним, суду не надав, хоча відповідну інформацію щодо кожного пільговика повинен фіксувати в реєстрі осіб, які мають право на пільги, і не був позбавлений можливості їх перевірити.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно ч.6 ст. 48 БК України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, доводи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування суд вважає безпідставними, а законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00), Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У зв'язку із цим Суд не прийняв до уваги позиції Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлено відповідні доплати та пільги з бюджету і які є чинними, та Закону України про державний бюджет на відповідний рік, положення якого, на думку Уряду України, превалювали як норми спеціального закону. У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).
Таким чином, врахувавши зазначені норми законодавства та встановлені обставини щодо наявності заборгованості відповідача по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення у сумі 60 230,71 грн, колегія судів вважає обґрунтованими висновки місцевого суду про задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №906/803/17, від 08.10.2018 у справі № 911/2865/17 та Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 927/498/17.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом не встановлено.
Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
8. Судові витрати.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ч. 13 ст. 8, ст.ст. 12, 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.05.2019 у цій справі без змін.
2. Судові витрати покласти на Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Болехівської міської ради.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Суддя-доповідач Дубник О.П.
Судді Зварич О.В.
Кордюк Г.Т.