проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"05" серпня 2019 р. Справа № 917/1775/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.,
за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вх. №2006 П/1-42) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 03.06.2019 у справі № 917/1775/16,
за позовом Торгового дому "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Палма Груп С.А." (Швейцарія),
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир",
про стягнення 3 320 393,87 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулося до Господарського суду Полтавської області з заявою про відстрочку виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2017 у справі № 917/1775/16 на 12 місяців.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 03.06.2019 у справі №917/1775/16 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" в наданні відстрочки виконання рішення суду від 28.11.2017 у справі № 917/1775/16.
Ухвала суду мотивована, зокрема, з тих підстав, що відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення, або роблять його неможливим.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" з вказаною ухвалою суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про відстрочку виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2017 у справі № 917/1775/16 на 12 місяців.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Скаржник стверджує, що починаючи з 2021 року розраховує на значні надходження коштів у зв'язку з укладенням нових контрактів поставки, погодженням графіків нових поставок зі своїми контрагентами та відновленням роботи за укладеними раніше угодами, пошуків нових ринків збуту продукції, що в 2021 році надасть можливість провести повний розрахунок з позивачем у даній справі.
Крім того, відповідач зазначає, що кошти, отримання яких заплановано у найближчі 36 місяців, використовуються для збереження господарської діяльності товариства, сплати податків, виплати заробітної плати працівникам та погашення поточної заборгованості перед постачальниками матеріалів, сировини та послуг, оскільки у зв'язку з наявністю відкритих виконавчих проваджень, інформація про які знаходиться у вільному доступі, контрагенти відмовляються поставляти товари, надавати послуги на умовах післяплати і вимагають або передоплату, або оплату по факту наданих послуг.
Інші доводи апеляційної скарги щодо необхідності надання відстрочки є тотожними тим доводам, що викладені в заяві відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.07.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 03.06.2019 у справі №917/1775/16; призначено справу до розгляду на 05.08.2019 об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№6487 від 12.07.2019) у справі №917/1775/16.
У судове засідання, яке відбулось 05.08.2019, представники сторін не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила, що ухвала Господарського суду Полтавської області від 03.06.2019 у справі №917/1775/16 відповідає в повній мірі нормам матеріального та процесуального права, враховуючи таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом Полтавської області у справі № 917/1775/16 було прийнято рішення від 28.11.2017 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Торгового дому "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Палма Груп С.А." (Швейцарія), 2531030 грн 23 коп. основного боргу, 366354 грн 92 коп. пені, 229945 грн 22 коп. - інфляційних, 79856 грн 54 коп. річних, 48107 грн 80 коп. витрат зі сплати судового збору.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 рішення господарського суду Полтавської області від 28.11.2017 змінено в частині розміру стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені та витрат зі сплати судового бору за подання позовної заяви; стягнуто 74148,91 грн - 3%річних, 312003,56 грн- інфляційних втрат, 355 551,83 грн пені та 48644,41 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
На виконання вказаної постанови та рішення господарським судом Полтавської області видано відповідні накази від 22.03.2019.
На даний час рішення суду боржником не виконано.
Боржник звернувся до суду з заявою про відстрочку виконання рішення суду на 12 місяців, посилаючись на те, що:
-сума за рішенням суду є надто великою для заявника, а її сплата протягом короткого строку найближчим часом об'єктивно неможлива в силу недостатності грошових резервів товариства;
-протягом останніх 10 років ТОВ "Гадячсир" здійснювало торгівлю в Російській Федерації (72% експорту в 2012,57% експорту в 2013), однак, починаючи з 2014, Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела всілякі обмеження та заборони на транзит української молочної продукції митною територією;
-заявник постійно шукає нові ринки збуту товарів, однак організація та пошук є процесом вкрай довготривалим та проблематичним, потребує вливання значних фінансових коштів та ресурсів;
-перебуває у дуже скрутному економічному становищі, що підтверджується Звітами про сукупний дохід, Звітом про фінансовий стан (баланс) ТОВ "Гадячсир" та Звітом з праці;
-аудиторською компанією в своєму висновку від 25.05.2018 зазначено, що станом на 31.03.2018 баланс ТОВ "Гадячсир" є неліквідованим.
-Товариство не може своєчасно погасити короткострокову заборгованість за рахунок власних коштів і знаходиться в залежності від позикового капіталу, не забезпечене власними оборотними коштами є неплатоспроможним та не має можливості одномоментно задовольнити вимоги кредиторів;
-з метою отримання доходу товариство уклало ряд контрактів: контракт №1501 від 15.01.2018 укладений між ТОВ "Гадячсир" та Товариществом з ограниченной ответственностью "KAZ" (республіка Казахстан), договір поставки №16 від 16.01.2018, укладений між ТОВ "Гадячсир" та ПП "Транзитекспо" з графіком поставок на суму 972669909,00 грн;
-наведені підстави є винятковими, особливими та непереборними, ускладнюють виконання рішення суду. Відстрочка виконання рішення суду це не спосіб уникнути відповідальності, а створення умов для виконання цього рішення.
Відмовляючи в задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що 1) відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення, або роблять його неможливим; 2) боржником не подано доказів того, що фінансування останнього покращиться та буде здійснюватися без затримки, а результати господарської діяльності будуть позитивними, та що відстрочення наявної у нього заборгованості забезпечить виконання рішення суду і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення.
Колегія суддів погоджується з відповідною позицією суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, враховується ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення суд також враховує матеріальні інтереси обох сторін.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд, відповідно до ст.ст. 73-76 ГПК України, оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.
Разом з тим, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції").
При цьому, за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Господарський суд під час розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення враховує не лише можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не повинен допускати їх настання.
Як вже зазначалося вище, в обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилався на тяжке фінансове становище, що спричинене відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією у 2014 році продуктового ембарго.
На підтвердження викладених обставин відповідачем до своєї заяви додано (копії):
-баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2015;
-звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік;
-податкову декларацію на прибуток підприємств за 2015 рік;
-баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2016;
-звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2016 рік;
-податкову декларацію на прибуток підприємств за 2016 рік;
-баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2017;
-звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2017 рік;
-податкову декларацію на прибуток підприємств за 2018 рік;
-баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018;
-звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2018 рік;
-звіти з праці за березень 2019;
-баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018 р.;
-звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І квартал 2018 року;
-довідку від 15.03.2018 щодо обсягу виробництва протягом 2012-2016 років;
Разом з тим, більшість документів, наданих відповідачем на підтвердження винятковості обставин, викладених у своїй заяві про надання відстрочки рішення суду, складені переважно на першу половину 2018 року, зокрема, станом на березень 2018 року, в той час з цією заявою відповідач звернувся до суду першої інстанції у травні 2019 року.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 906/434/17 зазначено, що баланс (звіт про фінансовий стан) за певний період часу відображає дані лише на конкретну дату та не показує проміжні дані ведення відповідачем господарської діяльності.
Актуальної бухгалтерської документації з повними даними ведення господарської діяльності, а також, в тому числі, на підтвердження скрутного фінансового становища, збитковості підприємства, суттєвого перевищення суми дебіторської заборгованості перед кредиторською заборгованістю тощо на момент звернення зі згаданою заявою до суду ТОВ "Гадячсир" до матеріалів справи не надано,
Окрім цього відповідач в заяві про відстрочку виконання рішення суду та в апеляційній скарзі посилається на введення продуктового ембарго Російською Федерацією на молоко та молочну продукцію, що призвело до скорочення обсягів виробництва продукції, втрату ринків збуту та складного фінансового становища підприємства.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що продуктове ембарго на молоко та молочну продукцію введено Російською Федерацією ще у 2014 році, тоді як предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача заборгованості за договором, який було продовжено сторонами на підставі додаткової угоди 30.01.2016.
Таким чином, на момент продовження сторонами дії договору та здійснення позивачем відповідачу поставок товару, останньому було відомо про вказану ситуацію на ринку збуту Російської Федерації, а тому посилання відповідача на такі обставини є безпідставними.
Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що господарська діяльність це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Слід також звернути увагу на те, що здійснення поставок та придбання молочної сировини відповідачем в умовах ліквідації звичних ринків збуту і до опанування нових ринків є прорахунком відповідача, що призвело до утворення значного боргу і виникнення спору з його вини.
Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Отже, збитковість підприємницької діяльності відповідача не є винятковою обставиною у розумінні приписів ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, адже, укладаючи господарський договір, кожна зі сторін приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому та, при цьому, учасник договору не має відповідати за негативні наслідки підприємницької діяльності контрагента.
Таким чином, тяжке фінансове становище відповідача не може вважатися безумовною підставою для застосування положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на вказані вище обставини.
В заяві про відстрочку та в апеляційній скарзі відповідач посилається на складне матеріальне становище підприємства, яке зумовлене обставинами, що склалися на зовнішньоекономічному та внутрішньому ринку держави (зокрема, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення, наявність дебіторської заборгованості за продукцію), про що свідчать звіти про фінансові результати за 2015,2016, 2017, 2018 роки.
Колегія суддів зазначає, що складна економічна ситуація в країні не може вважатися обставиною, що ускладнює виконання рішення виключно відповідачем, оскільки факти наявної складної економічної ситуації, кризи та кризових явищ є загальними чинниками, які рівноцінно та в однаковій мірі впливають як на апелянта - боржника, так і на позивача - стягувача.
Надані суду звіти про фінансові результати підтверджують негативні тенденції фінансового становища відповідача, однак відповідачем не надано доказів неможливості виконання рішення суду, зокрема, відсутності майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Результати фінансової діяльності, скорочення обсягів виробництва, наявність кредиторської заборгованості та заборгованості перед іншими контрагентами, а також тяжке матеріальне становище, стали наслідком власної підприємницької діяльності, яку відповідач здійснює на свій ризик.
Поряд з цим, відповідач в заяві зазначає, що з метою отримання доходу найближчим часом товариство уклало ряд вигідних контрактів, в додаткових угодах до яких передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок, що є підтвердженням вжиття товариством заходів для отримання коштів, достатніх для виконання рішення суду та уникнення банкрутства товариства.
На підтвердження своїх доводів відповідач надав суду контракт №1501 від 15.01.2018, укладений між ТОВ "Гадячсир" та Товариществом з ограниченной ответственностью "KAZ IMPORT" (республіка Казахстан), договір поставки №16 від 16.01.2018, укладений між ТОВ "Гадячсир" та ПП "Транзитекспо".
Однак, відповідачем не надано суду доказів фактичного виконання вказаних договорів.
При цьому з вказаних документів не вбачається, що зазначені в них суми будуть отримані відповідачем та спрямовані ним на погашення заборгованості перед кредиторами, зокрема, перед позивачем.
З огляду на скрутне фінансове становище підприємства та відсутність власних обігових коштів для відновлення виробництва, неможливо стверджувати, що відповідач буде взмозі своєчасно виконати умови контрактів та договорів, на які він посилається, і у майбутньому акумулювати необхідну грошову суму для виконання рішення суду у цій справі.
Посилання відповідача на договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги від 05.01.2018, укладений з СПП "РВД-Агро" не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідачем не надано суду доказів отримання грошових коштів за вказаним договором.
Доводи відповідача про те, що учасники товариства на загальних зборах 05.01.2018 прийняли рішення внести додаткові внески до статутного капіталу на загальну суму 5 000 000 грн для відновлення виробництва також не приймаються судом, оскільки відповідачем не підтверджено фактичне виконання акціонерами такого рішення.
Відповідач також посилається на договір про відступлення права вимоги від 02.01.2018, за умовами якого він відступив належне йому право вимоги про стягнення 50 000 000 грн боргу іншій юридичній особі - ТОВ "Торговий дім "Гадячсир - Україна" та набув права вимоги до зазначеної юридичної особи на вказану суму грошових коштів.
Однак, відповідачем не надано суду доказів отримання грошових коштів за вказаним договором і направлення їх на погашення боргу перед позивачем.
Таким чином, наявність у підприємства власних обігових коштів для відновлення виробничої діяльності та виконання укладених контрактів документально не підтверджено.
Відповідачем надано до матеріалів справи економічний аналіз основних показників ліквідності (платоспроможності) та фінансовій стійкості ТОВ "Гадячсир", здійснений ТОВ Аудиторською фірмою "Центр розвитку бізнесу".
У вказаному документі зазначено наступне:
"Всі показники фінансового стану ТОВ "Гадячсир" станом на 31.03.2018 мають незадовільне значення, тобто менше нормативного значення, а саме:
незадовільна структура балансу з точки зору платоспроможності Товариства;
велика залежність Товариства від залученого капіталу (частка власного капіталу має від'ємне значення).
Баланс ТОВ "Гадячсир" станом на 31.03.2018 можна вважати неліквідним тому, що сума короткострокових зобов'язань перевищу суму оборотних активів, Товариство не має чистого оборотного капіталу, про що свідчить від'ємне значення коефіцієнтів фінансової стійкості, які б могли забезпечити погашення поточних зобов'язань та розширення діяльності.
За результатами проведеного аналізу показників фінансового стану Товариства можна зробити висновок, що ТОВ "Гадячсир" не має власних коштів, якими могло б розпоряджатися вільно.
Товариство повністю втратило платоспроможність та розширення своєї діяльності. ТОВ "Гадячсир" знаходиться в залежності від позикового капіталу і не має достатньо ресурсів, які можна використати на погашення поточних зобов'язань, короткострокової заборгованості та розширення своєї діяльності.
Товариство не забезпечене власними оборотними коштами. Для фінансування поточної діяльності власного капіталу недостатньо.
Структура оборотних засобів є незадовільною у зв'язку з відсутністю ліквідних активів.
Фінансовий стан Товариства не стійкий у зв'язку з відсутністю джерел власних коштів та залученням для фінансування діяльності значних коштів джерел зовнішнього фінансування - кредитів банку.
У зв'язку з відсутністю у Товариства джерел власних ресурсів та враховуючи значний обсяг кредиторської заборгованості, Товариство не має можливості одномоментно задовольнити вимоги кредиторів - банківських установ та інших".
Враховуючи вказане, судова колегія приходить до висновку, що аудиторський висновок спростовує доводи заявника про можливість виконання ним рішення суду у цій справі через 12 місяців.
Крім того, при вирішенні питання про надання відстрочки виконання рішення суд повинен враховувати також негативні наслідки для стягувача при затримці виконання рішення суду, порушення його матеріальних інтересів, ступінь вини боржника у виникненні спору та наявність інфляційних процесів в економіці держави.
Судова колегія зазначає, що невиконання відповідачем зобов'язань з оплати товару негативно відображується на підприємстві позивача, а подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості, яка виникла ще у 2015 року, суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає йому істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.
При цьому, як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть економічну відповідальність за свої дії та однаковий тягар і економічні ризики.
В заяві про відстрочку виконання рішення суду відповідач вказує, що відмова у розстрочці може призвести до несприятливих фінансових наслідків у діяльності відповідача та можливого банкрутства.
Однак, при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суд враховує матеріальні інтереси обох сторін.
Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих принаймні на часткове погашення заборгованості перед позивачем.
Таким чином, невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача та може призвести до негативних наслідків для останнього.
Суд першої інстанції правомірно врахував, що заявлений боржником термін відстрочки на 12 місяців є надмірно значним і не враховує інфляційних процесів, що може призвести до порушення матеріальних інтересів стягувача і безпосередньо впливає на платоспроможність останнього.
Враховуючи наведене, доводи відповідача є необґрунтованими та не приймаються колегією суддів.
За вищевказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відстрочки виконання рішення суду, адже вказані відповідачем обставини не мають характеру виняткових випадків, які можуть бути підставою для надання відстрочки виконання рішення суду.
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків Господарського суду Полтавської області.
Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а ухвали Господарського суду Полтавської області від 03.06.2019 у справі №917/1775/16 - без змін.
Ураховуючи викладене, керуючись ст.270, ст.271, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" залишити без задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 03.06.2019 у справі №917/1775/16 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Повний текст постанови складено 09.08.2019.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян