07 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 905/1306/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кролевець О.А., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;
за участю представників:
позивача - Лисенка В.О.,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
на рішення Господарського суду Донецької області
(суддя - Зекунов Е.В.)
від 05.10.2018
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Медуниця О.Є., судді - Барбашова С.В., Пушай В.І.)
від 26.02.2019,
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
до комунального комерційного підприємства Донецької міської ради "Донецькміськтепломережа",
про стягнення 125 035 448,74 грн,
у липні 2018 року ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося з позовом до ККП Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» про стягнення 125 035 448,74 грн, з яких 114 712 520,33 грн інфляційних втрат та 10 322 928,41 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/2600-ТЕ-7 від 28.12.2012, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яка не сплачена на час судового розгляду та підтверджена встановленими обставинами при розгляді справи №905/2654/15.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.10.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2019, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 102 865 239,17 грн інфляційних втрат та 10 322 928,41 грн 3% річних.
Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків про встановлення факту прострочення зобов'язань з оплати придбаного природного газу. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат судами задоволено частково з тих підстав, що позивачем в його розрахунку допущено помилку.
ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення частини інфляційних втрат і прийняти нове, яким позов в цій частині задовольнити.
Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відповідно до положень листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97-р при здійсненні розрахунку інфляційних втрат використовує методику розрахунку, за якою збільшення суми боргу на індекс інфляції здійснюється за кожен місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду буде використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 28.12.2012 між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та ККП Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» (покупець) укладено договір купівлі - продажу природного газу №13/2600-ТЕ-7.
Відповідно до п. п .1.1, 1.2 договору, продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
У пункті 2.1 договору визначено, що продавець передає покупцю в період з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ в обсязі до 333 500 тис.куб.м.
За умовами п. п. 3.3, 3.4 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Ціну за 1000 куб. м природного газу сторони обумовили в п. 5.2 договору.
Відповідно до п. 5.5 договору, загальна вартість договору на дату його укладення становить 436 618 200 грн (з ПДВ).
Порядок здійснення оплати передбачений пунктом п. 6.1 договору, згідно з яким оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).
Як встановлено судами, на виконання п. 2.1 договору позивачем з січня по грудень 2013 року було передано відповідачу природний газ на загальну суму 382285585,65 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2013, 28.02.2013, 31.03.2013, 30.04.2013, 31.08.2013, 19.09.2013, 30.09.2013, 31.10.2013, 30.11.2013, 31.12.2013.
Вказані акти підписані сторонами, скріплені їх печатками та погоджені газотранспортним підприємством (а.с.24-42).
Відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково, у зв'язку з чим ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звертався до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ККП Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» основного боргу за природний газ, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2016 у справі № 905/2654/15 позовні вимоги ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ККП Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» про стягнення 112 178 638,13 грн задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 90 097 296,40 грн основного боргу, 9 005 916, 90 грн пені, 1 966 936,43 грн 3% річних та 10 258 681,79 грн інфляційних втрат.
Місцевим судом у справі №905/2654/15 досліджувалися обставини укладання договору №13/2600-ТЕ-7 від 28.12.2012, здійснення позивачем постачання природного газу за період з січня по грудень 2013 року, а також встановлено неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого природного газу у вказаний період, що стало підставою для нарахування, зокрема, 3% річних за період з 14.02.2013 по 28.07.2014 та інфляційних збитків за період з травня 2013 року по червень 2014 року.
Рішення Господарського суду Донецької області від 08.02.2016 у справі № 905/2654/15 набрало законної сили.
Після прийняття рішення у справі № 905/2654/15 відповідач за спожитий у 2013 році природний газ за договором №№13/2600-ТЕ-7 не розрахувався, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 10 322 928,41 грн, зокрема 3 142 343,71 грн за період з 29.07.2014 по 23.05.2018 (нараховану на залишок заборгованості в сумі 27 426 003,69 грн за зобов'язаннями листопада 2013 року), 7 180 584,70 грн за період з 29.07.2014 по 23.05.2018 (нараховану на заборгованість в сумі 62 671 292,71 грн за зобов'язаннями грудня 2013 року).
Окрім того, позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 35 134 040,14 грн за період з липня 2014 року по квітень 2018 року за зобов'язаннями листопада 2013 року та в сумі 79 578 480,19 грн за період з липня 2014 року по квітень 2018 року за зобов'язаннями грудня 2013 року.
Верховний Суд вважає, що висновок місцевого та апеляційного суду щодо вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат є передчасним з огляду на таке.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України.
Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
За ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Однак, ні місцевим, ні апеляційним судом не було належним чином визначено розмір заборгованості відповідача, на який мають бути нараховані заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати за спірний період. Визначаючи розмір заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані сторонами докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості та інфляційних втрат), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Однак, суди попередніх інстанцій не дослідили та не дали належної правової оцінки як наявної у відповідача перед позивачем заборгованості, так і періоду, потягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов'язання з урахуванням вказаного судового рішення у справі № 905/2654/15, на яке посилались суди у своїх рішеннях. Не здійснили перерахунку інфляційних втрат з урахуванням того, що нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням саме збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням вказаного Верховний Суд позбавлена можливості дослідити проведені позивачем нарахування інфляційних втрат та встановити їх обґрунтованість, чого належним чином не зробили й суди попередніх інстанцій.
За таких обставин судові рішення щодо вирішення питання про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги вказане, належним чином дослідити всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, встановити заборгованість, на яку необхідно нарахувати інфляційні втрати за спірний період, зробити належний перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат за спірний період, навести в рішенні арифметичний розрахунок інфляційних втрат, враховуючи правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 і постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, та на підставі дослідження всіх наявних у матеріалах справи доказів, в залежності від встановленого, відповідно до вимог закону прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.
Також, підлягають скасуванню рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання щодо розподілу судового збору.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних правильність висновків господарських судів не оскаржується, а відтак відповідно до статті 300 Господарського кодексу України, не є предметом касаційного перегляду.
Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі за № 905/1306/18 в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» про стягнення інфляційних втрат та розподілу судового збору скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
В решті рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі за № 905/1306/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді О. Кролевець
І. Ткач