Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9610/2019
08 серпня 2019 року місто Київ
справа №752/3124/18
Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Хоменко О.Л., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В лютому 2018 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 08 вересня 2011 року у розмірі 43161,10 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 181,73 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 35463,70 грн.; заборгованості за пенею та комісією - 4984,19 грн.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн.; штрафу (процентна складова) - 2031,48 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 08 вересня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 300 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Вказував, що банк щодо зміни кредитного ліміту керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Зазначав, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач вказував, що банк свої зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачукредит у повному обсязі, однак остання умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідачазаборгованість за кредитним договором.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 43161,10 грн. та судовий збір у розмірі 1762 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідач не була належним чином повідомлена про наявність даного судового процесу, внаслідок чого остання не мала можливості реалізувати свої процесуальні права і доводити неправомірність стягнення з неї заборгованості на користь позивача,що є порушенням ст.129 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказував, що судом першої інстанції не було враховано того, що останній платіж на погашення заборгованості відповідачем було здійснено ще в 2013 році, при цьомуз позовом банк звернувся лише в червні 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Зазначав, що вимога банку про стягнення штрафу та пені узагальному розмірі, що перевищує суму боргу по тілу кредиту є незаконною,необгрунтованою та спрямованою на безпідставне збагачення позивача за рахунок позичальника.ї
Посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що стягнення пені та штрафу за порушення умов кредитного договору, тобто дворазового притягнення до юридичної відповідальності одного виду є незаконним.
Відзиву на апеляційну скаргу позивача до Київського апеляційного суду не надійшло.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2011 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.8), відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що відповідач, підписавши анкету-заяву підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.uaскладає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
На підтвердження своїх вимог позивач до матеріалів позовної заяви надав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», розрахунок заборгованості за договором №б/н від 08 вересня 2011 року, копію паспорту відповідача ОСОБА_1 .
Відповідно до п.2.1.1. Умов та Правил надання банківських послуг, вказані Умови використання кредитних карт ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», пам'ятка клієнта/довідка про умови кредитування, тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, встановлюють правила випуску, обслуговування та використання кредитних карт банку. Дані Умови регулюють відносини між банком та клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на підставі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов'язаний виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт.
Згідно з п.2.1.1.2. вказаних Умов та Правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві.
Як вбачається з копії анкети - заяви, у ній вказано лише про те, що відповідач має отримати платіжну картку КРЕДИТКА «Універсальна».
Матеріали справи містять копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду», яка підписана 08 вересня 2011 року ОСОБА_1 .
При цьому, слід зазначити, що надана позивачем довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» є нечитабельна, що позбавляє суд можливості ознайомитися та перевірити доводи, на які посилається ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК».
Крім того позивач стверджує, що між ним та відповідачем 08 вересня 2011 року укладено кредитний договір б/н, проте у довідці про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду» зазначено зовсім інший договір.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови оппонента
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також комісію, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На вищевказане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсоткам, пені, комісії та штрафів за період невиконання зобов'язань за договором.
Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача тіла кредиту з огляду на наступне.
На підтвердження вказаних позовних вимог позивачем було надано до суду розрахунок заборгованості, проте розрахунок заборгованості, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити.
Варто зауважити, що розрахунок заборгованості не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17 квітня 2003року.
Таким чином, суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування заборгованості.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач погашала заборгованість у значно більшому розмірі, ніж отримала суму кредиту.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність заявлених позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що останній платіж на погашення заборгованості відповідачем було здійснено ще в 2013 році, при цьомуз позовом банк звернувся лише в червні 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з пунктом 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання, якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.
Крім того, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, представник відповідача зазначав, що ОСОБА_1 не буланалежним чином повідомленапро дату та час судового засідання.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі без повідомлення сторін та відповідачу було направлено копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви. Однак конверт з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви повернувся на адресу суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України та ухвалення нового рішення у відповідній частині.
Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у розмірі 2643 грн.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: місто Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 судові витрати у розмірі 2643 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: