6 серпня 2019року м. Київ
Справа № 754/3025/18
Провадження: № 22-ц/824/9434/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Бабко В.В.,
у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У березні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 9 грудня 2016 року навпроти входу до будівлі ВНЗ «Київський міський медичний коледж» по вул. Братиславській, 5 в м. Києві приблизно о 14 год. 45 хв. відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та «Land Rover Range Rover Sport» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 1 лютого 2017 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу правопорушення. Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Транспортний засіб «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 02.07.2013 року. Згідно звіту № 23/12/16 від 30 грудня 2016 року про оцінку вартості матеріальної шкоди, вартість матеріального збитку, заподіяного ОСОБА_3 , складає 74784,76 грн. 3 травня 2017 року ПрАТ «СК Уніка» здійснено на користь ОСОБА_3 страхову виплату у розмірі 53000 грн. За таких підстав позивач просила стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 21784,76 грн. Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазнали сильних душевних хвилювань з приводу пошкодження автомобіля, що призвело до вимушених змін та незручностей у житті, неможливості використання автомобіля за його призначенням, а тому просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 25 000 грн. моральної шкоди та на користь ОСОБА_4 10 000 грн. моральної шкоди. Також просили стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 21784,76 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 1000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 14024,80 грн.
В позовних вимогах про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат в розмірі 24140,16 грн. відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що на момент настання ДТП 9 грудня 2016 року обидна автомобілі були застраховані в ПрАТ «СК «Уніка». Ліміт за договором обов'язкового страхування складав 100 000 грн., за договором добровільного страхування складав 1 050 000 грн. 24 квітня 2017 року ПрАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_3 уклали акт щодо узгодження розміру страхового відшкодування № 00210657 в сумі 53 000 грн. Зазначає, що відповідно до цього акту ОСОБА_3 було достатньо виплаченого їй страховиком розміру страхового відшкодування, а тому суд першої інстанції не мав застосовувати ст. 1194 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції порушив вимоги ст. 53 ЦПК України, не залучивши до участі у справі в якості третьої особи ПрАТ «СК «Уніка». Також вказав, що ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди (довідки з лікарні, виписки з історії хвороби, дані про діагноз, покази члені сім'ї, висновок експертизи тощо).
Ухвалами Київського апеляційного суду від 6 червня 2019 року поновлено ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року, відмовлено ОСОБА_1 . в інтересах ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про залучення до участі в справ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
13 червня 2019 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Підстав для задоволення даного клопотання немає, оскільки доводи апеляційної скарги стосуються оцінки наявних у справі письмових доказів та застосування норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Шипов К.Ю. в інтересах позивачів зазначив, що відповідачем порушена процедура оскарження судового рішення, оскільки оскаржуване рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2018 року, на його думку, є заочним. Також, вказав, що акт узгодження № 00210657 від 24 квітня 2017 року містить дискримінаційні положення, оскільки обмежує право ОСОБА_3 на судовий захист та на отримання компенсації за заподіяну матеріальну шкоду і моральну шкоду, а отже є нікчемним і не може породжувати правових наслідків. Зазначає, що ОСОБА_3 до ФОП « ОСОБА_8 », яким виписаний рахунок № НОМЕР_3 від 23 березня 2017 року за ремонт автомобіля «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 , не зверталась і ніяких правовідносин з ним не мала. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що 9 грудня 2016 року приблизно о 14:45 годині по вул. Братиславській, 3 в м. Києві, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Land Rover Range Rover Sport» д.н.з. НОМЕР_2 , в порушення вимог п. 10.9 ПДР України, рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності цього маневру та скоїв зіткнення з транспортним засобом «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок чого обидва автомобілі зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 24.02.2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено адміністративне стягнення (а.с. 13).
Згідно звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ № 23/12/16, вартість матеріального збитку, заподіяного ОСОБА_3 , складає 74 784,76 грн.( а.с. 15-18).
03.05.2017 року страховою компанією було здійснено виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_3 в сумі 53000 грн.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 частково, суд першої інстанції виходив із положень статті 1194 ЦК України та наданого позивачкою звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди від 30.12.2016 року, та вважав їх достатніми для задоволення позову в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 21 784,76 грн. Враховуючи, що внаслідок ДТП, що сталася з вини відповідача, був пошкоджений належний на праві власності ОСОБА_3 автомобіль, що потягло її моральні страждання, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 1000 грн.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у повній мірі з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, що її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи і виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентується спеціальним законом - Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних-транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 9.1. ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Страхові виплати згідно п. 9.4. цієї статті за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Пунктом 12.1 ст. 12 Закону передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до ч. 22.1 ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Великої ПалатиВерховного Суду від 4 липня 2018 року за результатами розгляду справи № 755/18006/15-ц щодо правильного застосування норм права при стягненні матеріальної шкоди з особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Матеріали справи свідчать, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Уніка», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/8834132 (а.с. 197), страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну 100 000 грн.
ПрАТ «СК «Уніка» здійснила позивачу виплату страхового відшкодування у розмірі 53 000 грн.
Отже, виходячи із того, що розмір заявленого позивачем відшкодування, знаходиться в межах встановлено страховим полісом ліміту (100 000 грн.), висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди є помилковим.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачка звернулась до страховика за відшкодуванням майнової шкоди та отримала таке відшкодування. Лише у разі, якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, деліктне зобов'язання зберігається до виконання відповідачем, як особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку щодо відшкодування позивачу різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), одержаним від страховика, що передбачено ст. 1194 ЦК України.
В даному випадку розмір шкоди не перевищує ліміту відповідальності, а розмір шкоди визначений без урахування коефіцієнту фізичного зносу (а.с.15,171).
Тобто, в будь-якому випадку відповідати за заподіяну матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, яка мала місце 9 грудня 2016 року, у визначеному розмірі мав би страховик.
Звернувшись до суду, позивачка вказувала на те, що 30 грудня 2016 року СПД ОСОБА_11 було складено звіт про оцінку вартості матеріального шкоди, завданої власнику КТЗ на підставі договору, укладеному між ОСОБА_3 та СПД ОСОБА_11 . Згідно даного звіту розмір матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження, склав 74 784, 76 грн.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_2 посилається на те, що ОСОБА_3 погодила розмір страхового відшкодування в сумі 53 000 грн. та вважала його достатнім.
Розрахунок суми страхового відшкодування було здійснено на підставі Звіту № 5998 від 5 січня 2017 року, здійсненого ФОП « ОСОБА_12 » на замовлення ТОВ «Юніверсал Асістанс», згідно якого вартість відновлювального ремонту без урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 57 912, 04 грн., який був долучений до апеляційної скарги та прийнятий судом в якості нового доказу.
Слід відмітити, що заперечення чи будь-які висловлення своєї незгоди щодо неправомірних дій з боку страховика щодо визначення розміру страхового відшкодування в матеріалах справи відсутні.
Отже, страховиком буловиконано вимоги пункту 34.2 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки представник страховка оглянув пошкоджений автомобіль в межах строку, визначеного Законом, за його місцезнаходженням для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
28 квітня 2017 року ПрАТ «СК «Уніка» здійснило перерахування страхового відшкодування у розмірі 53000 грн. на рахунок ОСОБА_3 згідно платіжного доручення № 017877(а.с. 169).
Доводи позивача про наявність підстав для визначення розміру відшкодування шкоди на підставі звіту № 23/12/16 від 30.12.2016 року про оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного СПД ОСОБА_11 , і на який позивач посилається як на доказ розміру нанесеного йому збитку, колегія суддів не бере до уваги як належний доказ, оскільки останній не ґрунтується на законі.
Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальною нормою для страховика цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, обов'язок встановлення розміру та характеру збитків, завданих пошкодженому ТЗ, покладено саме на страховика цивільно-правової відповідальності власника наземного ТЗ, а не на будь-яку іншу установу, організацію чи фізичну особу-підприємця.
Підстави для неприйняття судом до уваги звіту оцінки вартості матеріальної шкоди № 5998 від 05.01.2017 року, складеного ФОП « ОСОБА_12 », у суду відсутні.
Також, слід зазначити, що згода ОСОБА_3 із розміром страхового відшкодування, підтверджується її підписом в акті узгодження розміру страхового відшкодування № 00210657 від 24 квітня 2017 року, в якому сторони погодили та визнають, що розмір страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку, становить 53 000 грн.
Підписуючи даний акт, ОСОБА_3 також не зазначила будь-яких заперечень щодо визначеного страховиком розміру страхового відшкодування та вартості відновлювального ремонту.
Згідно п.п. 4, 5 даного акту, заявник, тобто, ОСОБА_3 , визнає, що вказана сума страхового відшкодування є остаточною та підтверджує той факт, що по вказаному страховому випадку у жодному разі, навіть якщо під час проведення ремонтних робіт будуть виявлені додаткові ушкодження, котрі не враховані у виплаті страхового відшкодування, будь-яких майнових чи немайнових вимог до страховика та/або особи, винної у вчиненні ДТП мати не буде. Заявник визнає, що до підписання цього Акту попередньо ознайомлений з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, є дієздатною особою, перебуває при здоровому умі, ясній пам'яті та діє добровільно без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, а також розуміє значення своїх дій та їх правові наслідки.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів критично оцінює доводи позивача про те, що ПрАТ «СК «Уніка» було висунуто ультимативну умову підписання «акту узгодження», оскільки в судовому порядку дії страховика ОСОБА_3 не оскаржувала.
Згідно матеріалів справи, вартість послуг щодо ремонту пошкодженого автомобіля (Mazda 3 № НОМЕР_1 ) у ФОП ОСОБА_8 , до якого звернулась ОСОБА_3 на підставі заказу - наряду № ФД 00011804 від 23 березня 2017 року, повністю збігається із розміром виплаченого страхового відшкодування (а.с.170).
Будь-які докази щодо понесення ОСОБА_3 додаткових витрат на ремонт пошкодженого автомобіля в матеріалах справи відсутні.
Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в спавах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів, зважаючи на засади розумності, виваженості та справедливості, та обставини,заяких було спричинено моральну шкоду позивачці ОСОБА_3 , погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1000 грн. та вважає його достатнім та обґрунтованим.
Доводи представника позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо порушеного порядку оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року, як заочного, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки заочний розгляд справи у даному провадженні не проводився.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відмітити наступне.
Відповідно до ч. 1-4 ст 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п.п. 34, ч. 8 ст. 128 ЦПК України).
Згідно матеріалів справи зареєстрована адреса місця проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 .
Як убачається із поштових відміток Укрпошти на повернутих конвертах, що направлялись відповідачу ОСОБА_2 з судовими повістками про виклик до суду, даний адресат за зазначеною адресою не проживає.
Будь-якої іншої адреси місця проживання чи перебування ОСОБА_2 в матеріалах справи немає.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що відповідач відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд даної справи, а тому посилання адвоката Круглова С.С. в інтересах ОСОБА_2 щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи є необґрунтованими.
Також, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ч. 3 ст. 53 ЦПК України).
При цьому, встановивши, що майнова шкода в розмірі 53 000 грн., спричинена внаслідок ДТП, яка сталася 9 грудня 2016 року, була відшкодована позивачці ОСОБА_3 страховою компанією відповідача, суд першої інстанції в порушення процесуального Закону не залучив до участі у справі ПрАТ «СК «Уніка».
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із скасуванням рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди та ухваленням нового рішення про відмову в цих позовних вимогах, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню також в частині розподілу судових витрат з огляду на наступне.
Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядомсправи. До витрат, пов'язаних зрозглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 134 ЦПК України кожна із сторін процесу подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно частини 2 зазначеної статті у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до статті 137 ЦПК Українивитрати, пов'язані з правничоюдопомогою адвоката, несутьсторони, крімвипадків надання правничої допомоги за рахунокдержави.
За результатами розглядусправи витрати на правничудопомогу адвоката підлягаютьрозподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілейрозподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч.10 ст. 141 ЦПК України).
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду відповідні докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 просила відшкодувати понесені нею витрати на правову допомогу та по сплаті судового збору.
З матеріалів справи убачається, що документально підтверджені понесені ОСОБА_3 наступні витрати: 8320 грн.(а.с. 123) на правову допомогу та 1409,60 грн. на сплату судового збору (а.с. 2-3,83).
Загальна сума судових витрат, понесених ОСОБА_3 , складає 9729,60 грн.
Загальна сума позовних вимог ОСОБА_3 становить 46784,76 грн. (матеріальна шкода - 21784,76 грн., моральна шкода - 25000 грн.)
Позов ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково на суму 1000 грн., що від суми заявлених вимог становить 2,13 %. Тобто, відшкодуванню підлягає 207,24 грн. понесених судових витрат.
Адвокат Круглов С.С. в інтересах ОСОБА_2 на підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу надав суду наступні документи: копія договору № 4 про надання правової допомоги від 06.05.2019 року; акт попередній розрахунок судових витрат (приймання-передачі правничої допомоги) по справі 754/3025/18 від 21.05.2019 року;копія квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 06.05.2019 року про сплату відповідачем 8000 грн.; ордер ПТ № 032488 від 20.05.2018 року; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1270 від 20.07.2012 року. Вказані документи були долучені до поданої апеляційної скарги (а.с. 165,166, 205-213).
Обґрунтовуючи розмір витрат на правову допомогу, адвокат Круглов С.С. зазначив про вчинення ним таких дій: ознайомлення з матеріалами справи, складення адвокатських запитів та апеляційної скарги.
За надання правової допомоги відповідачем сплачено 8 000 грн., при зверненні до суду апеляційної інстанції ним сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2295 грн. Сума судового збору визначена відповідачем у більшому розмірі ніж він повинен був сплатити, а саме 2114,40 грн. Саме з цієї суми виходить колегія суддів при розподілі судових витрат.
Загальна сума понесених ОСОБА_2 складає 10 114,40 грн.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини та принцип пропорційності, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 повинна відшкодувати 9 898,96 грн.
З урахуванням 207,24 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, ОСОБА_3 повинна відшкодувати на користь ОСОБА_2 9691, 72 грн. судових витрат відповідно до п. 10 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2018 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати в розмірі 9 691 (дев'ять тисяч шістсот дев'яносто одна) грн. 72 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль