Справа № 236/956/19
06 серпня 2019 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді - Саржевської І.В.
за участю секретаря - Олійник С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лиман цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
15.03.2019 року до Краснолиманського міського суду Донецької областінадійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (а.с. 3).
Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує повністю, не заперечує проти заочного розгляду справи у разі неявки відповідача в судове засідання, про що суду надав відповідну заяву.
Відповідач ОСОБА_2 ,будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про розгляд справи без його участі та відзиву на позовну заяву суду не надав.
Ухвалою суду від 06.08.2019 року прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування жилого будинку, посвідченого 13.10.2000 року приватним нотаріусом Краснолиманського міського нотаріального округу Донецької області Адамовичем В.І. (а.с. 6).
Відповідач ОСОБА_2 є знайомим позивачу ОСОБА_1 ..
Відповідач ОСОБА_2 за вказаною адресою з 19.04.2015 року не мешкає, не користується житлом, не зберігає в приміщенні належне йому майно, про що 14.03.2019 року складено відповідний акт, посвідчений старостою Тернівського старостинського округу. Він фактично змінив місце проживання, однак дотепер не припинив попередньої своєї реєстрації згідно із законодавством України.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Ст. 41 Конституції України проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
При цьому право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Непорушність права власності проголошена і в низці міжнародних документів (ст. 17 Загальної декларації прав людини (ООН,10.12.1948),ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Нормами ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України).
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Поважними причинами відсутності члена сім'ї понад один рік може бути строкова служба в армії, навчання, лікування, тривалі відрядження тощо.
Вимогами ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Як зазначено в ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як вбачається із досліджених судом письмових доказів, з 13.10.2000 року у позивача виникло право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування жилого будинку. Відповідач протягом тривалого часу користувався вказаним житловим приміщенням, але вже більше чотирьох років відсутній за адресою реєстрації. Власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
З огляду на це, суд вважає вимоги позивача стосовно визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, обґрунтованими і приходить до висновку про необхідність задоволення таких вимог.
Позивач не вимагає компенсації за понесені судові витрати, пов'язані із зверненням до суду і розглядом цивільної справи.
Керуючись ст. 317, 319, 383, 391, 405 ЦК України, ст. 4, 13, 18, 76-83, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , таким, що втратив право користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , на підставі договору дарування жилого будинку, посвідченого 13.10.2000 року приватним нотаріусом Краснолиманського міського нотаріального округу Донецької області Адамовичем В.І..
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення повинно бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Текст рішення виготовлений 06.08.2019.
Суддя -