07 серпня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 752/4560/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11069/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Шевченко Т.М., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У березні 2019 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у сумі 127647.11 грн. за кредитним договором №б/н від 02 грудня 2013 року та судові витрати у розмірі 1 921 грн.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 02 грудня 2013 року відповідач отримав кредит у розмірі 3 100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що відповідач при укладенні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Вказував, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач не виконав зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 127 647.11 грн., з яких: 3888.99 грн. - тіло кредиту, 123 758.12 грн. проценти за користування кредитом за період з 02 грудня 2013 року до 02 липня 2018 року, які позивач просив стягнути з відповідача, справу розглянути за відсутності представника позивача (а.с. 1-43).
Відповідач ОСОБА_1 подав відзив в якому проти позову заперечував, зазначив, що дійсно підписав заяву анкету, проте картку не отримував, кредитом не користувався. Просив застосувати до заявлених вимог Банку положення ст.ст. 257, 258, 261, 267 ЦК України про наслідки пропуску строків позовної давності (а.с. 52-56)
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а.с. 76-78).
Не погодившись з рішенням районного суду, 08 липня 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (а.с. 82-85).
На обґрунтування скарги зазначив, кредитний договір № б/н від 02 грудня 2013 року укладений з відповідачем складається з заяви на видачу кредиту, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів банку». Вважав, що факт укладення та невиконання позичальником зобов'язань за вказаним договором є доведеним. Зазначив, що на виконання умов договору відповідачу 02 грудня 2013 року було видано кредитну картку № НОМЕР_1 , яку в подальшому було перевипущено із наданням картки за № НОМЕР_2 зі строком дії останньої картки до 08/17. Протягом п'ятьох років за період з 2013 року по липень 2018 року по рахунку проводилися операції щодо зняття коштів. Вважав, що суд першої інстанції не дослідив обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 02 грудня 2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 7).
За змістом анкети-заяви відповідач погодився, що вищевказана анкета-заява, разом з пам'яткою клієнта, «Умовами та Правилами надавання банківських послуг», а також «Тарифами» становить договір про надання банківських послуг. При цьому, анкета-заява не містить інформації про замовлення відповідачем ОСОБА_1 будь-якої платіжної (кредитної, депозитної) карти, відсутня інформація і в розділі бажаного кредитного ліміту по картці.
До анкети-заявибанк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 8).
Також до анкети-заяви банком було доданоВитяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 09-32).
До позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» долучив розрахунок заборгованості за договором №б/н від 02 грудня 2013 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 17 лютого 2019 року, з якого вбачається, щозаборгованість відповідача становить 127 647.11 грн.,з яких: 3888.99 грн. - тіло кредиту, 123758.12 грн. - відсотки за користування кредитом за період з 02 грудня 2013 року по 02 липня 2018 року. Вказаний розрахунок не містить інформації про особу, яка його складала (а.с. 4-6).
Додатково Банком надано до районного суду довідку згідно якої ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору № б/н від 02 грудня 2013 року, отримав картку № НОМЕР_1 , яку в подальшому було перевипущено із наданням картки за № НОМЕР_2 зі строком дії останньої картки до 08/17, довідку про рух коштів за карткою № НОМЕР_2 та фото Клієнта з карткою № НОМЕР_1 (а.с. 64-69)
Колегія суддів перевірила доводи Банку, заперечення відповідача і дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 02 грудня 2013 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 грудня 2013 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Банком надане до суду фото Клієнта ( ОСОБА_1 ) з банківською карткою № НОМЕР_1 , тому, колегія суддів відхилила заперечення відповідача ОСОБА_1 , що він не отримував вказану картку, як і доводи що фактично цією карткою користувалась працівник ПриватБанку - гр. ОСОБА_2 .
Проте, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 грудня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19).
Районний суд вказаних обставин та вимог закону не врахував та дійшов помилкового висновку про обґрунтованість наданого відповідачем розрахунку заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 123 758 грн. 12 коп.
Разом із тим, таке помилкове зазначення районним судом іншої підстави для відмови в позові в частині стягнення процентів на правильність вирішення спору в цій частині не вплинуло.
Щодо вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 3888 грн. 99 коп., колегія суддів зазначає наступне.
Відмовивши в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції виходив з пропуску Банком строку позовної давності за цими вимогами та наявності підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності відповідно до заяви відповідача.
Колегія суддів погодилась з такими висновками районного суду.
Так, Банк не заперечував обставин, закінчення строку дії отриманої відповідачем ОСОБА_1 картки № НОМЕР_1 станом на грудень 2015 року, доводи Банку, що відповідач отримав перевипущену картку за № НОМЕР_2 зі строком дії до 08/17, будь-якими об'єктивними доказами по справі не підтверджені.
Відповідно до наданих Банком до районного суду витягу з банківського рахунку відповідача про рух коштів та розрахунку заборгованості, останнє погашення заборгованості за рахунком відповідача відбулось 15 лютого 2014 року зарахуванням 220 грн. за переказом з карти гр. ОСОБА_2 , а остання операція з витрачання грошей за рахунком відбулась 23 лютого 2014 року на суму 46.70 грн. Інші операції (нарахування і списання процентів, штрафи за прострочення по кредиту, членські внески за участі у GOLD - клубі Банку, у т.ч. операція 21 грудня 2015 року - списання комісії) свідчать про нарахування (списання) Банком коштів за рахунком Клієнта в односторонньому порядку (а.с. 4-6, 65-67).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідач ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявив клопотання про застосування позовної давності та надав відповідну письмову заяву (а.с. 52-56).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
Оскільки судом встановлено, що датою останнього погашення заборгованості за картковим рахунком відповідача є 15 лютого 2014 року, тому строк позовної давності за цими вимогами сплив 16 лютого 2017 року, з цим позовом Банк звернувся у березні 2019 року, а тому наявні підстави для застосування строку позовної давності відповідно до заяви відповідача.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, у тому числі тих, які позивачем були надані до суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на положення п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»- залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М.Ратнікова