Справа № 756/13976/18 Головуючий у І інстанції Васалатій К.А.
Провадження № 22-ц/824/10868/2019 Доповідач у ІІ інст. Таргоній Д.О.
Іменем України
06 серпня 2019 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Олійника В.І.,Суханової Є.М.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Цимбал Марини Олександрівни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсаціїі,
у жовтні 2018 р. позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 23.01.2016 р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований відділом РАЦС Солом'янського РУЮ у м. Києві, актовий запис № 80. Дітей від шлюбу не мають.
Перебуваючи у шлюбі, 03.03.2017 р. сторони придбали в автосалоні ТОВ «Вікінг Моторз» автомобіль «VOLVO-V40 CC» 2015 року випуску, д/н НОМЕР_1 за 712500 гривень. Договір купівлі-продажу було укладено від імені відповідача, але оплату за спірний автомобіль здійснював готівкою особисто позивач за рахунок спільних коштів подружжя, які переважною більшістю складалися з отриманого ним доходу. Тому позивач вважає, що у відповідності до положень статті 60 СК України, вказаний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя.
У вересні 2017 р. відповідач вирішила припинити подружні стосунки та пішла від нього. Відповідач відмовляється від будь-якого спілкування із позивачем, і тому позивач звернувся до Оболонського р/с м. Києва із позовом про розірвання шлюбу.
Позивач вирішив також звернутися до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя і тоді йому стало відомо, що 29.08.2017 р. автомобіль було перереєстровано на ім'я ОСОБА_4 , який є батьком відповідача на підставі договору купівлі-продажу № 8046/2017/600275, укладеного у ТСЦ № 8046 РСЦ МВС в м. Києві.
Позивач зазначає, що своєї згоди на відчуження спірного автомобіля він не надавав, відповідач витратила отримані кошти не в інтересах сім'ї, а на свої особисті потреби, а тому вважає, що має право на стягнення з відповідача компенсації у розмірі половини вартості спірного автомобіля на момент розгляду цього позову.
У відповідності до висновку суб'єкта оціночної діяльності, вартість спірного автомобіля станом на 01.09.2018 р. становить 705 870 гривень, а отже розмір компенсації, яка має бути стягнута з відповідача (на його думку), становить 352935 гривень. При цьому позивач сплатив 1000 грн. за проведення даного дослідження.
Тому посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просить суд стягнути із відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 352935 грн. в якості грошової компенсації 1\2 частки в спільному майні подружжя та судові витрати в сумі 12029,35 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 352 935 гривень в якості грошової компенсації за 1\2 частки вартості автомобіля «VOLVO-V40 CC» 2015 року випуску, д/н НОМЕР_1 , як спільного майна подружжя. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 4 529,35 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача - адвокат Цимбал М.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не дав належної оцінки тій обставині, що транспортний засіб було продано під час перебування сторін у шлюбі. Крім того, судом не було встановлено, що автомобіль було продано проти волі позивача, а також, що кошти від продажу були витрачені не в інтересах сім'ї.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження по даній справі та визначено строк для поданні відзиву на апеляційну скаргу до 25 липня 2019 року.
31 липня 2019 року представник позивача - адвокат Ярош Л.В. звернулась до суду із заявою про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу,в обґрунтування якої зазначила, що позивач отримав копію ухвали про відкриття провадження лише 25.07.2019 року, після повернення з м. Одеса, де він перебував останні два тижні. Поштове відправлення не було вручено йому особисто, а отримано консьєржем будинку, що підтверджується відсутністю особистого підпису позивача на зворотньому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Колегією суддів апеляційного суду вказані причини пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скарги визнано поважними, у зв'язку з чим зазначений строк поновлено та прийнято поданий представником позивача Ярош Л.В. відзив на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві представник позивача звертає увагу суду апеляційної інстанції на необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо наявності згоди позивача на відчуження транспортного засобу. Зазначає, що відповідачем не було надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував згоду позивача на продаж автомобіля, а також доказів використання виручених коштів в інтересах сім'ї. Вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та просить залишити його без змін.
В судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги представник відповідача - адвокат Цимбал М.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
В судове засідання з'явилась адвокат Ярош Л.В., однак не надала суду документів, які посвідчують право на представництво інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим не була допущена до участі у справі в якості представника ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин своєї неявки суду не повідомив.
Керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розпочати розгляд справи у відсутності позивача та його представника, з огляду на їх належне повідомлення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач, посилаючись на положення статей 60, 69 та 70 СК України, обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач відчужила спільне сумісне майно без згоди позивача та витратила грошові кошти, отримані від продажу, не в інтересах сім'ї, а на свої особисті потреби.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача Ѕ частини вартості спільного сумісного майна, яке було відчужене відповідачем без згоди позивача.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах закону.
Так, з матеріалів справи вбачається, що з 23.01.2016 р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
03.03.2017 р. між ТОВ «Вікінг Моторз» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу автомобіля «VOLVO-V40 CC» 2015 року випуску, д/н НОМЕР_1 , за ціною 712 500 гривень. (а.с. 16-21)
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірвано. (а.с. 64-65)
Встановлено також, що 29.08.2017 року автомобіль «VOLVO-V40 CC» 2015 року випуску був відчужений відповідачем на підставі договору купівлі-продажу №8046/2017/600275 на користь ОСОБА_4 . Відповідно до п. 3.1 договору, продаж здійснено за ціною 49 000 гривень (а.с. 59)
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором
За вимогами чч.1, 2 ст.369 ЦК, співвласники майна, що є в спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є в спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово й нотаріально посвідчена.
Згідно з ч.3 ст.65 СК для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Таким чином, відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору купівлі-продажу позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_3 обрав способом захисту свого порушеного права не оспорювання дійсності договору купівлі-продажу спільного сумісного майна, а просив суд фактично здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, шляхом стягнення грошової компенсації Ѕ частини вартості цього майна. В обґрунтування вимог він заявляв, що кошти, отримані відповідачем від продажу були витрачені не в інтересах сім'ї, а на особисті потреби відповідача.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що на підтвердження своїх доводів позивачем не було надано належних та допустимих доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, позивачем ОСОБА_3 не надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих, що грошові кошти, отримані від продажу транспортного засобу автомобіля «VOLVO-V40 CC» 2015 року випуску, д/н НОМЕР_1 , були використані відповідачем всупереч інтересам сім'ї.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує також ті обставини, що після відчуження транспортного засобу позивач звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу лише у квітні 2018 року. Жодних доказів, якими б підтверджувався факт окремого проживання та відсутності ведення спільного господарства сторонами у період з серпня 2017 року (продаж авто) до квітня 2018 року (звернення з позовом про розірвання шлюбу) позивачем не надано.
Крім того, суд першої інстанції помилково застосував до правовідносин, що виникли між сторонами, положення ст. 71 СК України, вказавши на обґрунтованість вимог щодо стягнення грошової компенсації вартості неподільної речі у зв'язку з неможливістю визначити порядок користування нею.
Отже, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції у постанові визначає новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цимбал Марини Олександрівни задоволено повністю, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача понесених нею витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5 293 гривні.
Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна, правнича допомога є складовою судових витрат.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем по справі здійснено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5600 гривень, які підтверджуються Договором про надання правової допомоги №11-16-18 від 16.11.2018 року (а.с. 66-69), Актом приймання - передачі від 29.11.2018 року із зазначенням детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, рахунокм на оплату №11/27-2018 від 27.11.2018 року та випискою з особового рахунку Адвокатського обєднання «Адвокатська компанія «Арцео».
На підставі викладеного та керуючись статтями 133, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цимбал Марини Олександрівни - задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року - скасувати.
Ухвали по справі нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (і.к. НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_3 ) судові витрати: 5 293 гривень 50 копійок сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, а також 5 600 гривень витрат на професійну правничу допомогу, а всього 10 893 (десять тисяч вісімсот дев'яносто три) гривень 50 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 07 серпня 2019 року.
Суддя-доповідач Д.О.Таргоній
Судді: В.І. Олійник
Є.М. Суханова