Апеляційне провадження № 2-к/824/48/2019
Справа № 824/83/19
Іменем України
05 серпня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі головуючого судді Кашперської Т.Ц. при секретарі Богдан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», подану представником Тришкіним Дмитром Володимировичем, про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 28 лютого 2019 року по справі № 146/2018 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення грошових сум, -
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 28 лютого 2019 року по справі № 146/2018 стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (Україна) (далі - ПАТ «Шахтоуправління «Покровське») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» (Україна) (далі - ТОВ «Везерфорд Україна») 27696505,01 грн. заборгованості по оплаті вартості виконаних робіт та 325180,10 грн. на відшкодування витрат по сплаті арбітражного збору, а всього 28021685,11 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку із спливом позовної давності. Арбітражний збір в сумі 372930,90 грн. віднесено на позивача.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» звернувся до Київського апеляційного суду з заявою про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 28 лютого 2019 року по справі № 146/2018.
Заява мотивована тим, що арбітражна угода є недійсною, оскільки припинила свою дію в часі, а в разі, якщо суд дійде до протилежного висновку, то можна вважати, що рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору та такого спору, що не підпадає під її умови, і що рішення містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, і що арбітражна процедура не відповідала угоді сторін; відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 травня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.
31 травня 2019 року від представника ТОВ «Везерфорд Україна» надійшло заперечення на заяву про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 28 лютого 2019 року по справі № 146/2018, згідно якого представник позивача вважав, що під час арбітражного розгляду справи та ухвалення рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування названого рішення, в справі не виявлено.
В судовому засіданні представник ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» підтримав заяву про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та просив її задовольнити.
Представник ТОВ «Везерфорд Україна» заперечував проти задоволення заяви, просив відмовити у її задоволенні, а рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України залишити без змін.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 454 ЦПК України справа підлягає розгляду Київським апеляційним судом.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи за заявою, доводи заяви та заперечення на неї, апеляційний суд приходить до висновку, що заява про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 28 лютого 2019 року задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 454 ЦПК України сторони мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу.
Відповідно до ст. 457 ЦПК України справа про оскарження рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу розглядається суддею одноособово протягом тридцяти днів з дня надходження до суду заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, в судовому засіданні з повідомленням сторін. Справа розглядається судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цим розділом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі.
Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті.
Відповідно до ст. 459 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо: сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або 2) суд визначить, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Так, однією з підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу заявник вважав те, що зміст арбітражного застереження в договорі не містить чіткої та однозначної домовленості про те, що спір між ними підлягає вирішенню у міжнародному комерційному арбітражі без згоди або без волевиявлення на це обох сторін договору.
Пунктом 9.3 договору на дослідження, розробку і видобуток газу метану вугільного родовища ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» від 05 липня 2011 року сторонами погоджено наступні умови арбітражного застереження: «Любой спор, разногласие или требование, вытекающие из договора, должны передавать на рассмотрение в и подлежат разрешению Международным Коммерческим Арбитражным Судом при Торгово-промышленной палате Украины («Арбитраж») в соответствии с его Регламентом. Арбитражное рассмотрение споров осуществляется в составе трех арбитров, назначаемых согласно Регламенту. Место проведения суд - город Киев, Украина. Язык арбитражного разбирательства - украинский».
Згідно з п. 12.7 договору, «…в случае разночтений текст на русском языке имеет преимущественную юридическую силу».
Заявник посилався на те, що зміст п. 9.3 договору (арбітражне застереження), а саме словосполучення «…должны передавать на рассмотрение в и…» слід тлумачити так, що для вирішення спору Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України цей спір на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж повинні передати обидві сторони договору, або спір може передаватися на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України стороною договору за згодою іншої сторони договору.
Інше тлумачення змісту п. 9.3 договору, на думку заявника, є неправильним, бо в цьому випадку виходить, що словосполучення «…должны передавать на рассмотрение в и…» нібито в договорі не існує, бо не несе ніякого смислового навантаження.
На думку заявника, на користь такого тлумачення умов договору вказує також граматичний та логічний аналіз словесної конструкції норми п. 9.3 договору, оскільки дієслово «должны» передбачає не одного суб?єкта, який повинен виконати певні дії (передавати), а множинність цих осіб.
Крім цього, наявність в арбітражному застереженні словосполучення «должны передавать» («повинні передавати»), на думку заявника, логічно викликає необхідність з'ясування питання, хто є цими особами, які повинні передавати спір на вирішення у МКАС, і враховуючи, що п. 9.3 є складовою частиною договору та регулює відносини, що склалися між сторонами договору, цими особами є обидві сторони договору.
Заявник також зазначав, що різниця в тлумаченні умови п. 9.3 договору може вказувати лише на те, що сторонами не досягнуто угоди по всім суттєвим умовам договору, по яким вони мала намір досягнути згоду. Тобто у цьому випадку згідно зі ст. 638 ЦК України договір взагалі не можна вважати укладеним.
Розглядаючи питання щодо наявності компетенції Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України розглядати дану справу, суд виходить із наступного.
Україна як учасник Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) зобов'язалась визнавати письмову угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі чи будь-які спори, що виникли чи можуть виникнути між ними у зв'язку з яким-небудь конкретним договірним чи іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Згідно з п. 2 статті ІІ Нью-Йоркської конвенції термін «письмова угода» охоплює арбітражне застереження у договорі або арбітражну угоду, що підписана сторонами або яка міститься в обміні листами чи телеграмами.
Верховний Суд у своїй постанові у справі № 904/4384/17 від 19 квітня 2018 року дійшов такого висновку щодо застосування норм права: зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
Велика Палата Верховного Суду у п. 37 своєї Постанови від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16 доповнила правовий висновок Верховного Суду таким висновком: господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди.
Визначення арбітражної угоди міститься також в пункті 1 статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», відповідно до якого арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
У пункті 9.3 договору на дослідження, розробку і видобуток газу метану вугільного родовища ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» від 05 липня 2011 року, укладеному російською та англійською мовами, сторони передбачили, що: «Любой спор, разногласие или требование, вытекающие из договора, должны передавать на рассмотрение в и подлежат разрешению Международным Коммерческим Арбитражным Судом при Торгово-промышленной палате Украины («Арбитраж») в соответствии с его Регламентом. Арбитражное рассмотрение споров осуществляется в составе трех арбитров, назначаемых согласно Регламенту. Место проведения суд - город Киев, Украина. Язык арбитражного разбирательства - украинский».
Дане арбітражне застереження є арбітражною угодою, укладеною сторонами у письмовій формі, і такою, що відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Згідно ч. 1 ст. 2 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затвердженого рішенням Президіуму Торгово-промислової палати України 17 квітня 2007 року, міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого розгляду спори за наявності письмової угоди (домовленості) між сторонами про передачу йому всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Виходячи із визначення арбітражної угоди, яке міститься у пункті 1 статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та частині 1 ст. 2 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, можна зробити висновок про те, що, укладаючи арбітражну угоду, сторони вже в момент укладення цієї угоди надають свою згоду на те, що спір між ними, який виник чи може виникнути у майбутньому, розглядатиметься в арбітражі, і будь-якої додаткової згоди сторін у подальшому (при поданні позову) на підтвердження вже наданої при укладенні арбітражної угоди згоди законом не вимагається.
Доказів того, що умовами спірного договору, зокрема п. 9.3, вимагається додаткова згода іншої сторони (відповідача) на подання позивачем позову до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, а саме після виникнення спору, відповідач суду не надав. Більш того, надання такого дозволу відповідачем після підписання арбітражного застереження і перед подачею позову саме по собі було б штучним і таким, що нівелювало б юридичну силу і взяті на себе зобов'язання сторін за договором, оскільки залежало б не від обов'язковості застереження і його об'єктивної дії, а від суб'єктивної реакції сторони, проти якої подається позов.
Отже, волевиявлення обох сторін на передачу спору до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України закріплене в арбітражному застереженні у п. 9.3 договору, в якому сторони зобов'язалися передавати спори за договором саме до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
Крім того, після проведення повного змістовно-граматичного аналізу арбітражного застереження, що міститься у п. 9.3 договору, суд приходить до висновку, що сторонами використана складна конструкція прислівникового звороту та складносурядного речення із єднальним сполучником «и» між його частинами: «должны передавать на рассмотрение в» та («и») «подлежат разрешению» Международным Коммерческим Арбитражным Судом». Названі складові частини складносурядного речення граматично не залежать одна від одної, тобто є рівноправними. Сурядний зв'язок в даному реченні оформлений з'єднувальним сполучником «и». Під час використання у таких складносурядних реченнях виражається одночасність протікання якихось подій. Для цих з'єднувальних відносин характерно значення логічної однорідності, в часовому плані - одночасність двох дій.
Синтаксичний аналіз першого речення показує, що в реченні «Любой спор, разногласие или требование (це підмет), вытекающие из Договора должны передавать на рассмотрение в (це складений присудок) и (сполучник) подлежат разрешению (це складений присудок) Международным Коммерческим Арбитражным Судом при Торгово-Промышленной Палате Украины («Арбитраж») (додаток) в соответствие с его Регламентом».
При цьому, підмет - це головний член речення, граматично незалежний, означає предмет, ознака якого виражається присудком. Присудок - головний член речення, пов?язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Присудок - головний член двоскладного речення, що характеризує підмет за дією чи ознакою. Присудок буває простий і складений. Додаток - означає предмет, на який спрямована дія або стан, і відповідає на питання непрямих відмінків.
В першому реченні п. 9.3 Договору один підмет та два складних присудки, які кожен незалежно один від одного, виражають дію предмета, названого підметом, спрямованого на додаток. Складносурядне речення можна розбити на два простих речення:
«Любой спор, разногласие или требование (це підмет), должны передавать на рассмотрение в Международным Коммерческим Арбитражным Судом при Торгово-Промышленной Палате Украины («Арбитраж») (додаток) в соответствие с его Регламентом».
«Любой спор, разногласие или требование (це підмет), вытекающие из Договора подлежат разрешению (це складений присудок) Международным Коммерческим Арбитражным Судом при Торгово-Промышленной Палате Украины («Арбитраж») (додаток) в соответствие с его Регламентом».
Наведене свідчить, що сторони однозначно у письмовій формі визначили арбітражне застереження, відповідно до якого будь-який спір, розбіжності або вимога підлягають розгляду у Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-промисловій палаті України у відповідності з його Регламентом. У другому та третьому реченні п. 9.3 Договору сторони також однозначно визначили процедуру розгляду спорів: «Арбитражное рассмотрение споров осуществляется в составе трех арбитров, назначаемых согалсно Регламенту. Место проведения суд - город Киев, Украина. Язык арбітражного разбирательства - украинский».
Як вбачається із змісту п. 9.3 договору, сторони в арбітражному застереженні досягли домовленості щодо усіх суттєвих умов арбітражної угоди: визначили спори, які передаються на розгляд до арбітражу, компетентну арбітражну установу з розгляду спорів між ними, Регламент, що застосовується при розгляді спорів, кількість арбітрів, місце проведення засідання складу Арбітражного суду та мову арбітражного розгляду.
Тому твердження заявника про те, що арбітражну угоду між сторонами не можна вважати укладеною, є безпідставним.
Із цих же підстав суд не погоджується із доводами заявника, що у випадку, якщо навіть встановлені правила не дозволяють визначити зміст умови договору, слід застосовувати тлумачення contra preferendem, а саме - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. На думку суду, встановлені сторонами правила є чіткими, зрозумілими і їх тлумачення не викликає сумнівів.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
Іншим аргументом для скасування заяви рішення міжнародного комерційного арбітражу є, на думку заявника, втрата чинності арбітражним застереженням, яке міститься в п. 9.3 договору.
При цьому заявник посилався на те, що згідно з п. 11.7. та 11.7.2 договору дія цього договору разом з умовою, яка міститься в п. 9.3, є припиненою. Ступінь автономії арбітражної угоди, про яку йдеться в ст. 4 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду та в ст. 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», не визначена ні законодавством, ні іноземною судовою практикою. Однак в наукових статтях з цього приводу превалює думка, що арбітражна угода є додатковою до основного контракту, а відтак має «слідувати» за основною угодою, якщо тільки вона невід?ємно не пов'язана з первісною стороною або сторони не домовилися про інше. Насамперед слід зауважити, що автономність арбітражної угоди - це презумпція, а не тверде правило. Тобто, сторони могли сформулювати арбітражне застереження таким чином, що його дійсність не буде залежати від недійсності чи припинення основного контракту. Заявник погоджувався з висновком про те, що внаслідок припинення дії договору не припиняються зобов'язальні правовідносини, зокрема зобов'язання, що залишилися невиконаними, але арбітражне застереження не є зобов'язанням в розумінні ст. 509 ЦК України, бо не передбачає виконання дій однією стороною на користь іншої сторони.
Так, згідно п. п. 11.7, 11.7.2 договору, «досрочное прекращение действия Договора исполнителем может иметь место в случаях, предусмотренных далее в этом пункте, а также в других случаях, прямо установленных условиями Договора: Заказчик просрочил уплату платежей по данному Договору более чем на 45 (сорок пять) календарных дней, при этом Исполнитель направил Заказчику уведомление о просрочке и предоставил ему дополнительный срок на свое усмотрение для уплаты платежей, однако Заказчик не уплатил платежи в полном объеме в указанный дополнительный срок».
Отже, зазначені умови договору передбачають право, а не обов?язок дострокового припинення договору, і заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження, що позивач цим правом скористався.
Крім того, п. 11.4 договору передбачає, що у разі припинення договору з будь-якої підстави, кожна із сторін залишається зобов'язаною завершити виконання зобов'язань, виконання яких було розпочато до дати розірвання договору іншою стороною, і до дати припинення договору, сторони зобов'язуються провести приймання-передачу фактично виконаних робіт та/чи послуг і взаємні розрахунки.
Згідно п. 11.1 договору договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Заявником не надано суду жодного доказу припинення дії договору: ні письмової угоди сторін про припинення дії договору, ні повідомлення виконавця про розірвання договору, ні доказів проведення повного розрахунку за виконані за спірним договором роботи.
Крім того, згідно з п. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору, і навіть винесення арбітражем рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.
За таких умов, доводи заявника про припинення дії арбітражного застереження, яке міститься в п. 9.3 договору, є безпідставним.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Заявник не надав суду доказів того, що укладена сторонами арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження, що міститься у п. 9.3 договору, визнана недійсною рішенням суду, що набрало законної сили.
Крім того, за приписами ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.
Відповідною нормою обумовлено принцип автономності арбітражного застереження, який полягає, зокрема, в тому, що арбітражне застереження не втрачає силу і після закінчення строку дії договору, який містить таке застереження, якщо сторони не встановили інше; розірвання договору не спричиняє припинення арбітражного застереження, якщо сторони спеціального не узгодили її припинення у разі розірвання договору.
Отже, між сторонами наявна чинна, належним чином укладена арбітражна угода про передачу спорів за договором до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
В заяві про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу заявник посилався також на те, що законодавство України передбачає можливість розгляду у Міжнародному комерційному арбітражному суді спорів за участю або підприємств з іноземними інвестиціями, або іноземних підприємств, які знаходяться за кордоном (яких створено за законодавством інших країн). Можливість розгляду у Міжнародному комерційному арбітражному суді спорів між юридичною особою України та іншою юридичною особою України, яка є іноземним підприємством, якого створено за законодавством України (і саме яким є підприємство-позивач), законодавство України не передбачає.
Вказував, що станом на дату укладення договору єдиним нормативно-правовим актом, що регулював питання щодо переліку суб'єктів, які мали повноваження на звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України для вирішення спору, був Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж», згідно ч. 2 ст. 1 якого до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.
Посилався на ст. 1 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, (в редакції станом на дату укладення угоди), згідно якого у Міжнародний комерційний арбітражний суд за угодою сторін можуть передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін заходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.
Зазначав, що чинна редакція ГПК України, зокрема ч. 5 ст. 4 встановлює, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. Не зазнала змін і ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», якою встановлено вичерпний перелік осіб, що мають право передавати на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду відповідний спір.
Таким чином, як вважає заявник, ні нормами Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (ні в редакцій станом на дату укладення угоди, ні в діючій редакції), ні положеннями Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України не передбачено можливості передачі на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України спору між двома суб'єктами права України, зареєстрованими згідно законодавства України. За документами, що подані ТОВ «Везерфорд Україна» до арбітражу разом із позовом, дане підприємство є підприємством з іноземними інвестиціями. Як доказ наявності статусу підприємства з іноземними інвестиціями ТОВ «Везерфорд Україна» посилається на те, що його засновниками є дві юридичні особи Кіпру, якими зроблено внесок у статутний капітал підприємства, який в загальному гривневому еквіваленті складає 45540 грн. Дане твердження є таким, що, на думку заявника, не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених Законом України «Про режим іноземного інвестування». Таким чином, підтвердженням статусу підприємства з іноземними інвестиціями є інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції з присвоєним йому номером.
Заявник звертав увагу на те, що норми ГК України, зокрема ст. ст. 116 та 117, розрізняють поняття іноземне підприємство, яке створене за законодавством України, та підприємство з іноземними інвестиціями, яке створене за законодавством України.
Посилався на те, що частиною 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачена можливість передачі на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду спорів за участю підприємств з іноземними інвестиціями. Аналогічна норма міститься також в Положенні про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, яке є додатком № 1 до вищевказаного закону. При цьому нормами Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не передбачено можливості передачі на розгляд арбітражу спорів, в яких стороною є іноземне підприємство, яке створене за участю іноземних засновників, але за законодавством України (тобто, як вказано в ст. 117 ГК України, підприємство, яке діє виключно на основі власності іноземних юридичних осіб). Згідно інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій та громадських формувань ТОВ «Везерфорд Україна» є юридичною особою, яку створено за законодавством України, засновниками цієї юридичної особи є виключно підприємства, яких створено за законодавством Кіпру. Тобто ТОВ «Везерфорд Україна» є саме тією юридичною особою (іноземним підприємством), про яку йдеться в ст. 117 ГК України, та про яку не йдеться в ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Відтак, ТОВ «Везерфорд Україна» в силу Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не є суб'єктом права на звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України в рамках договору з заявником.
Оцінюючи дані доводи, суд виходить із наступного.
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», п. 2 Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та ч. 1 ст. 1 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України за угодою сторін можуть передаватися на вирішення, зокрема, спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.
Згідно з п. 3 ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за якого наявності, становить не менше 10 відсотків.
При визначенні правового статусу ТОВ «Везерфорд Україна» як сторони арбітражної угоди суд не бере до уваги посилання заявника на те, що товариством не надано доказів державної реєстрації іноземних інвестицій, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс (а не з дня державної реєстрації іноземної інвестиції). Крім того, статтю 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування», яка передбачала державну реєстрацію іноземних інвестицій та визначала, що незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених цим Законом, виключено на підставі Закону № 1390-VІІ від 31 травня 2016 року.
Стаття 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, у вигляді: іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним Банком України; валюти України - відповідно до законодавства України; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств (підприємства з іноземними інвестиціями у розумінні ст. 116 ГК України); та створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю (іноземні підприємства у розумінні ст. 117 ГК України).
Господарський кодекс України виділяє дві категорії підприємств за критерієм участі іноземного інвестора та його частки у статутному капіталі: підприємства з іноземними інвестиціями (ст. 116) та іноземні підприємства (ст. 117). В іноземному підприємстві, створеному за законодавством України, іноземна інвестиція дорівнює 100 % статутного фонду, в той час як у підприємстві з іноземними інвестиціями іноземна інвестиція складає від 10 до 99,99 % статутного фонду. Водночас, і ч. 6 ст. 116, і ч. 4 ст. 117 ГК України передбачають, що діяльність як підприємств з іноземними інвестиціями, так і іноземних підприємств регулюється цим кодексом, законом про режим іноземного інвестування та іншими законодавчими актами. Таким чином, законодавець вказує на те, що ці підприємства є різними формами здійснення іноземних інвестицій, що передбачені ст. 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування».
Таким чином, із вищевказаних норм можна зробити висновок, що іноземне підприємство, про яке йдеться у ст. 117 ГК України, у розумінні Закону України «Про режим іноземного інвестування» фактично є різновидом підприємства з іноземними інвестиціями, визначальною ознакою якого є особливі вимоги до його учасників (ними можуть бути лише іноземні інвестори) та частки у статутному капіталі (в іноземному підприємстві іноземна інвестиція має становити 100 %).
Так, ТОВ «Везерфорд Україна» створено та зареєстровано 12 грудня 2007 року із статутним капіталом у розмірі 46000 грн., що є еквівалентом 9110 доларів США, який розподілений між двома учасниками: «ВЕЗЕРФОРД ГЛОБАЛ ПРОДАКТС ЛІМІТЕД» (Кіпр), розмір внеску до статутного капіталу 45540 грн., що є еквівалентом 9018 доларів США, що складає 99 % від загального розміру статутного капіталу та «ЛІНКБІРД ЛІМІТЕД» (Кіпр), розмір внеску до статутного капіталу 460 грн., що є еквівалентом 92 доларів США, що складає 1 % від загального розміру статутного капіталу, що підтверджується Статутом ТОВ «Везерфорд Україна» від 07 липня 2007 року, Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02 липня 2018 року. Статутний капітал сформований повністю, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяги з Актів планової виїзної перевірки ТОВ «Везерфорд Україна» за період з 01 жовтня 2009 року по 31 березня 2012 року № 843/22-90/35633533 від 20 липня 2012 року, акт про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Везерфорд Україна» за період з 17 грудня 2007 року по 30 вересня 2012 року № 118/22-03/35633533 від 07 квітня 2010 року та баланс ТОВ «Везерфорд Україна» станом на 30 червня 2018 року (а. с. 184 - 200).
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Таким чином, іноземна інвестиція у статутному капіталі ТОВ «Везерфорд Україна» становить 100 %, а отже ТОВ «Везерфорд Україна» у розумінні Закону України «Про режим іноземного інвестування» є підприємством з іноземними інвестиціями та є суб'єктом права на звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України для вирішення спорів по договору.
Виходячи із наведеного, суд не погоджується із доводами заявника, що належними доказами, які підтверджують здійснення певного розміру внеску до статутного капіталу позивача, є копії платіжних документів та свідоцтво товариства.
Доводи ПАТ «Шахтоуправління «Покровське», що підприємства, які вказані як засновники ТОВ «Везерфорд Україна», могли продати свої корпоративні права (частки у статутному капіталі) в ТОВ «Везерфорд Україна», а потім знову їх викупити вже в інших юридичних осіб, і кошти від іноземних підприємств - засновників зараховуються не на баланс ТОВ «Везерфорд Україна», а на рахунки інших осіб, які продали свої частки в цьому товаристві, не підтверджуються жодними доказами, є припущеннями заявника та відхиляються судом.
Крім того, ПАТ «Шахтоуправління Покровське» вважало, що арбітражне застереження в договорі порушує публічний порядок України і тому рішення арбітражу, яке прийнято внаслідок реалізації цього арбітражного застереження, теж порушує публічний порядок України.
В обґрунтування цих доводів заявник посилався на те, що нормами ГПК України чітко встановлено, що юридичні особи для вирішення спору, пов'язаного з виконанням правочину у господарській діяльності, повинні звертатися до господарського суду.
Абзацом 2 ч. 5 ст. 4 ГПК України передбачено, що до міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.
Вважав, що ТОВ «Везерфорд Україна» не належить до суб'єктів, передбачених ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», яким надано право на звернення до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України для вирішення спору. Відтак спір між сторонами договору має вирішуватись тільки в господарському суді у відповідності до норм ГПК України.
Арбітражний суд не є судом в розумінні положень чинного законодавства України, про що зазначено в п. 4 рішення Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008 у справі № 1-3/2008.
Таким чином, на думку заявника, п. 9.3 договору є таким, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційного права ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на розгляд його справи в господарському суді.
Разом із тим, дані доводи є похідними від доводів заявника щодо відсутності у міжнародного комерційного арбітражного суду компетенції на розгляд справи, яким суд вже надав оцінку, а тому вони відхиляються із вищенаведених підстав.
Також, оцінюючи доводи про порушення публічного порядку, суд враховує, що під публічним порядком слід розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості і основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Міжнародний публічний порядок будь-якої країни включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава бажає захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок); обов'язок держави з дотримання своїх зобов'язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Це ті незмінні принципи, які виражають стабільність міжнародної системи, у тому числі суверенітет держави, невтручання у внутрішні справи держав, не порушення територіальної цілісності тощо.
Під публічним порядком у цьому та інших випадках, коли незаподіяння йому (публічному порядку) шкоди обумовлює можливість визнання і виконання рішення, належить розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).
Правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар'єр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний і державний порядок. Вони також призначені не допустити можливість визнання та надання дозволу на виконання рішень, пов'язаних з корупцією чи неприпустимим невіглаством арбітрів.
Застереження про публічний порядок у загальному вигляді сформульоване у міжнародних конвенціях. Зокрема, у статті 6 Конвенції ООН про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів, від 15 червня 1995 року встановлено, що в кожній із держав, які домовляються, застосування права, визначеного цією Конвенцією, може бути виключено з мотивів публічного порядку. Таке ж правило встановлене у статті 18 Конвенції ООН про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів від 22 грудня 1986 року.
Таким чином, головним завданням застереження про публічний порядок у міжнародному праві є вирішення колізій різних країн.
Об'єктом застереження про публічний порядок є міжнародні приватноправові відносини, а предметом - незастосування іноземного права, яке обране для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом, якщо його застосування порушує публічний порядок держави. У цьому разі застереження про публічний порядок врегульовує самостійну сферу суспільних відносин, яка не залежить від сфери міждержавних відносин.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 вересня 2018 року по справі № 761/46285/16-ц.
Між тим, в даному випадку не вбачається факту застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України.
Статтею 12 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно не сумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України. У разі якщо суд розглядає спірні правовідносини на підставі домовленості сторін, публічний порядок цієї держави безпосередньо не зачіпається.
Отже, враховуючи, що спірні правовідносини в межах розгляду даної справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), слід дійти висновку про те, що публічний порядок України в даному випадку не зачіпається.
Як вбачається із матеріалів справи, всі зазначені аргументи заявника також висловлювалися останнім під час розгляду справи у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, і арбітражним судом було надано їм належної оцінки.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що зазначені представником ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» у заяві та додаткових поясненнях обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому не є підставою для скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 28 лютого 2019 року, а подана заява про скасування такого рішення задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 268, 457, 460 ЦПК України, суд, -
В задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» в особі представника - адвоката Тришкіна Дмитра Володимировича про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 28 лютого 2019 року по справі № 146/2018 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення грошових сум - відмовити.
Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 28 лютого 2019 року по справі № 146/2018 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення грошових сум - залишити без змін.
Ухвала суду може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Верховного Суду через Київський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 05 серпня 2019 року.
Суддя: Кашперська Т.Ц.