Справа № 638/13191/16-ц
Провадження № 2/638/1029/19
01 серпня 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.
при секретарях Тягунової Р.Ю., Вороніна Д.Г., Романової О.В.,
Олійник О.В.
за участю :
представників позивача ОСОБА_7, ОСОБА_8 , ОСОБА_2 .
відповідача ОСОБА_3
представників відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 « Про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням, шляхом виселення », -
12.08.2016 позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 « Про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням, шляхом виселення », в якому посилалася на те, що спірним житловим приміщенням є квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності на підставі рішення про державну реєстрацію права власності, проведеної державним реєстратором - приватним нотаріусом Ємець І.О. 11.03.2016, номер запису 13678922 від 11.03.2016.
В спірному житловому приміщенні на теперішній час зареєстрована та мешкає колишній власник спірного житла - відповідач ОСОБА_3 , яка ухиляється від зняття з реєстраційного обліку та добровільного виселення з займаного житлового приміщення, витрати на утримання житла не несе.
Вказаними діями відповідач ОСОБА_3 перешкоджає йому в повної мірі реалізувати своє конституційне право що до належного йому майна, що унеможливлює вселення його в спірне житлове приміщення, користування та розпорядження належною квартирою, що є перешкодою в здійсненні ним права власності.
Таким чином, позивач просить суд усунути перешкоди в здійсненні ним права власності, шляхом визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселити останню зі спірної квартири.
В судове засідання позивач ОСОБА_6 не прибув, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надавши право представляти свої інтереси в суді своїм представникам ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 ( а.с.а.с. 103-107, 212-213, 234-235 ).
Представники позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , які діють на підставі відповідних ордерів про надання правової допомоги ( а.с.а.с. 212-213, 234-235 ), у судовому засіданні підтримали позовні вимоги ОСОБА_6 та просили їх задовольнити, з підстав, на які останній посилається в своєї позовної заяві. При цьому наголошували на тому, що своїми неправомірними діями відповідач ОСОБА_3 перешкоджає позивачу у здійсненні свого права власності щодо спірного житла, так як проживання в квартирі відповідача, яка з моменту придбання позивачем у законний порядок зазначеної квартири є особою, яка втратила право користування житлом, унеможливлює вселення позивача в належне йому житло.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 , яка діє на підставі відповідної довіреності ( а.с. 211 ), в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. При цьому відповідач пояснила, що раніше зазначена квартира належала її, в якої вона і продовжує мешкати до теперішнього часу разом зі своїм чоловіком, малолітні та неповнолітні діти у неї відсутні. З метою забезпечення повернення отриманого в банку кредиту - грошових коштів, наданих для фінансування будівництва, інвестування житла, а саме квартири АДРЕСА_1 , нею був укладений іпотечний договір, за яким в забезпечення повернення кредитних коштів, вона передала банківській установі в іпотеку попервах майнові права на незакінчену будівництвом квартиру вищезазначену квартиру, а після закінчення її будівництва - власне спірну квартиру. Згодом, з наданої 07.04.2015 банком інформації та з письмового повідомлення, її стало відомо, що кредитором є позивач і що право власності на спірну квартиру зареєстровано за останнім. Позовні вимоги не визнає, так вважає що позивач набув права власності на спірне житло незаконно, у зв'язку з чим вона звернулась до суду з відповідним позовом з приводу скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності за позивачем на спірну квартиру.
При таких обставина, суд враховуючи позиції представників позивача, відповідача, представників відповідача та наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача ОСОБА_6 .
Заслухавши пояснення представників позивача ОСОБА_6 , представників позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_5 та дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
В судовому засіданні, з досліджених наданих сторонами доказів, встановлено, що спірним житловим приміщенням є квартира АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.09.2007, виданого Дзержинською районною радою м. Харкова на підставі відповідного
рішення виконкому від 14.08.2007 за № 120/22. ( а.с.а.с. 7, 8 ).
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що 25.12.2006 між відповідачем ОСОБА_3 (надалі Позичальник) та АКБ «УКРСОЦБАНК» (далі - «Банк») був укладений Договір кредиту № 830/1-27/14-3/06-175, згідно з яким ОСОБА_3 отримала від Банку кредит у сумі розміром 47 060,47 доларів США, для фінансування будівництва інвестування житла, відповідно до Договору № 12.01/10 від 12.01.2006 та Додаткової угоди № 1 від 12.10.2006 про пайову участь у будівництві, укладеним між Позичальником та ТОВ « ОРГТЕХБУД» ( пункт 1.2 Договору кредиту ).
З метою забезпечення виконання Боргових зобов'язань Позичальником перед Банком за Кредитним договором, 25.12.2006 між ОСОБА_3 та Банком був укладений Іпотечний договір №830/15-27/14-7/6-384 (Далі - Іпотечний договір), відповідно до якого, ОСОБА_3 було передано в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру, яка будується за адресою : АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на підставі Договору № 12.01/10 від 12.01.2006 на пайову участь в будівництві, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ « ОРГТЕХБУД» (далі - Предмет іпотеки). ( а.с.а.с. 14-17, 18-19, 20, 21-24, 23-24, 65-72 ).
21.02.2008 між ОСОБА_3 (надалі Позичальник) та АКБ «УКРСОЦБАНК» (далі - «Банк») був укладений Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №830/27/14-4/12/8-091, згідно з яким ОСОБА_3 отримала від Банку кредит у сумі розміром 20300 доларів США. 3 метою забезпечення виконання Боргових зобов'язань Позичальником перед Банком за Кредитним договором, 21.02.2008 між ОСОБА_3 та Банком був укладений Іпотечний договір №830/27/4-14/48/8-069, відповідно до якого, передано в іпотеку нерухоме майно (квартира) розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Предмет іпотеки). ( а.с.а.с. 42-45, 47-48, 49-52, 73-84, 85-92 ).
02.04.2015 між ПАТ «Укрсоцбанк» ( яке є правонаступником АКБ «УКРСОЦБАНК» ) та позивачем ОСОБА_6 були укладені Договори про відступлення прав вимог за договорами кредиту № 830/1-27/14-3/06-175 від 25.12.2006 та №830/27/14-4/12/8-091 від 21.02.2008 року, та Договори про відступлення прав за Іпотечними договорами № 830/27/4-14/48/8-069 від 21.02.2008 року та №830/15-27/14- 7/6-384 від 25.12.2006 року. ( а.с.а.с. 9, 25-28, 29-33, 34, 36, 37, 38-40, 53-57, 58. 59, 60, 61-63 ).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України « Про іпотеку », іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України « Про іпотеку », в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України « Про іпотеку », звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
В судовому засіданні, в пояснень сторін та досліджених доказів, встановлено, що на підставі рішення про державну реєстрацію права власності, проведеної державним реєстратором - приватним нотаріусом Ємець І.О. 11.03.2016, номер запису 13678922 від 11.03.2016, спірне житлове приміщенням - квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_6 ( а.с.а.с. 10-13, 226-227 ).
Як вбачається з інформації, наданої ЖБК « Ковчег », довідки наданої АДП ГУДМС, УДМС України в (у) ХО, в спірному житловому приміщенні - квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована одна особа - відповідач ОСОБА_3 з 18.11.2010. ( а.с.а.с. 64, 94 ).
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 зазначала, що єдиною підставою невизнання нею позову ОСОБА_6 є те, що на її думку позивач набув право власності на спірну квартиру в порушення приписів діючого законодавства.
Суд не приймає до уваги вказане твердження відповідача ОСОБА_3 , вважаючи його хибним та розцінює, як спосіб захисту від пред'явленого позову, так як встановлено в судовому засіданні, вказане рішення про державну реєстрацію права власності позивача ОСОБА_6 щодо спірного житлового приміщення, проведеної державним реєстратором - приватним нотаріусом Ємець І.О. 11.03.2016, номер запису 13678922 від 11.03.2016, на теперішній час є чинним, що не заперечується в судовому засіданні сторонами по справі.
В судовому засіданні встановлено, що 02.04.2015, 22.04.2015 та 28.10.2015 позивач звертався до відповідача з письмовими листами, якими повідомляв останню щодо укладення 02.04.2015 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 вищезазначених договорів про відступлення прав вимог за договорами кредиту і за іпотечними договорами та вимагав у 30-ти денний термін виконати боргові зобов'язання за Кредитним договором. ( а.с.а.с. 35, 108-131 ).
Вказані обставини не заперечуються в судовому засіданні сторонами по справі, а тому зазначені обставини не підлягають доказуванню, як такі, що визнаються учасниками справи, відповідно до приписів ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Приписами ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В силу ст.ст. 316, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ ( майно ), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до приписів ст. 40 Закону України « Про іпотеку » звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Статтями 2, 17 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини » від 23.02.2006 передбачено, що рішення ЄСПЛ є обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року на протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та підлягають застосуванню судами при розгляді справ.
Таким чином, при розгляді зазначеної цивільної справи судом враховується та використовується практика Європейського суду з прав людини.
В судовому засіданні позивачем ОСОБА_6 не надано доказів звернення до відповідача ОСОБА_3 з письмовою вимогою щодо добровільного звільнення спірного житлового приміщення у визначений строк, що передбачено приписами ст. 40 ЗУ « Про іпотеку ».
Однак, як встановлено в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 заперечує проти зазначеного позову не з підстав відсутності підтвердження зазначеної письмової вимоги, а на її думку з підстав неправомірного набуття права власності позивача ОСОБА_6 , при цьому відповідач зазначила, що про вимоги позивача щодо її виселення з спірної квартири вона була обізнана, категорично заперечує проти зазначених вимог, зверталась до суду з відповідними позовами щодо скасування рішення про державну реєстрацію, які розглянуті судом не були.
Зазначені твердження відповідача підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме відповідною ухвалою Дзержинського райсуду м. Харкова від 05.10.2016 щодо відкриття провадження та призначення судового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 та державного реєстратора Ємець І.О. щодо скасування рішення про державну реєстрацію, яка звернулась до суду з позовними вимогами 30.08.2016, після звернення ОСОБА_6 з позовом про її виселення, як невизнання вимог ОСОБА_6 та була підставою для зупинення провадження по цивільній справі щодо вимог виселення ОСОБА_3 на тривалий час. Ухвалою Дзержинського райсуду м. Харкова від 18.10.2017 цивільна справа за позовом ОСОБА_3 була закрита. ( а.с.а.с. 197, 201, 203-204, 218-220 ).
Крім того суд зазначає, що відсутність письмової вимоги ОСОБА_6 щодо добровільного звільнення ОСОБА_3 спірного житлового приміщення у визначений строк, що передбачається приписами ст. 40 ЗУ « Про іпотеку », не потягло за собою будь - яких негативних для ОСОБА_3 наслідків, в тому числі і в вигляді здійснення її виселення в позасудовому порядку.
Таким чином суд вважає, що наявність письмової вимоги ОСОБА_6 щодо добровільного звільнення ОСОБА_3 спірного житлового приміщення, не привело б до вирішення зазначеного спору в позасудовому порядку, так як позиція відповідача ОСОБА_3 на протязі всього тривалого розгляду справи є незмінною - невизнання позовних вимог ОСОБА_6 .
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 6-447цс15 від 24.06.2015, за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
В судовому засіданні встановлено, що спірне житлове приміщення - квартира АДРЕСА_1 придбана за рахунок отриманих відповідачем ОСОБА_3 кредитних коштів, забезпечених іпотекою вказаного спірного майна.
Таким чином, положення щодо одночасного надання іншого постійного житла відповідачу ОСОБА_3 при виселенні до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним судом України у постанові від 24.06.2015 у справі № 6-447цс15.
Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Крім того, відповідно до приписів ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В судовому засіданні встановлено, що на теперішній час власником спірного житлового приміщення є позивач ОСОБА_6 , право власності на зазначене житло відповідача ОСОБА_3 є припиненим, тому із припиненням права власності втрачається й право користування жилим приміщенням, як у колишнього власника - відповідача ОСОБА_3 так і у членів її сім'ї.
З урахуванням вищевказаного, суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити повністю, визнавши ОСОБА_3 такою, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням, усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_6 на праві приватної власності житловим приміщення - шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
При зверненні до суду з зазначеним позовом позивачем ОСОБА_6 був сплачений судовий збір в сумі 551 гривна 21 копійка. ( а.с. 2 ).
Суд вважає за необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_6 вказану суму судового збору, так як відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного ст.ст. 316, 319, 321, 391, 575, 589 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст.ст. ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 « Про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням, шляхом виселення », -
задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народжену у м. Харків такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Усунути перешкоди в користуванні належним ОСОБА_6 на праві приватної власності житловим приміщення - шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення.
Стягнути з ОСОБА_3 ( місце проживання : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_6 ( місце проживання : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 551 гривни 21 копійки.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07.08.2019.
Суддя: І.В. Семіряд