06 травня 2019 року Справа № 160/2999/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фону України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо припинення їй пенсійних виплат з 01.05.2018 року та 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату заборгованості по пенсії за весь минулий час, а саме з 01.05.2018 року та 31.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року, а саме в розмірі 44471,16 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона отримує пенсію за віком та взята на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте, з 01.05.2018 року та 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року відповідач без повідомлення причин, безпідставно припинив виплату пенсії. Не отримавши поточну пенсію, позивач звернулася із заявою, якою вимагала поновити пенсійні виплати, але відповідачем не було виплачено пенсію за спірні періоди. Тому позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.
До суду представником відповідача - ГУ ДФС в Дніпропетровській області надіслано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, була виявлена тривала відсутність позивача за місцем проживання, тому було прийнято рішення про призупинення виплати пенсії з 01.05.2018 року. В подальшому матеріали пенсійної справи було відпрацьовано та оформлено документи для поновлення пенсії з 01.07.2018 року. Проте, 24.07.2018 року повторно отримано відомості інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», відповідно до яких встановлено відсутність позивача за місцем проживання, у зв'язку з чим прийнято повторне рішення про зупинення виплати позивачу, у тому числі і за серпень 2018 року. В подальшому позивачу було відновлено призначення соціальних виплат та виплата пенсії поновлена з 01.01.2019 року. Відповідач зазначає, що на даний час позивачу нараховано борг у сумі 44 477,16 грн. за період з 01.05.2018 року та 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року, проте, виплата нарахованих сум за минулий період буде проведена за умови прийняття окремого порядку. Також, відповідач зауважує, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто має виключну компетенцію в питаннях призначення (перерахунку) пенсії, отже, на підставі вищевикладеного просить суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , з 01.03.1992 року.
Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 01.10.2018 року НОМЕР_3, позивач взята на облік як внутрішньо переміщена особа, яка мала зареєстроване місце: АДРЕСА_1 . На даний час фактичне місце проживання/перебування позивача: АДРЕСА_2 .
Отже, позивач є внутрішньо переміщеною особою, на даний час перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області, та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).
Судом встановлено, що не заперечується відповідачем, що з 01.05.2018 року та 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року, Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області було припинено виплату пенсії позивачу, внаслідок чого виникла заборгованість за 7 місяців у розмірі 44 771,16 грн.
Не отримавши поточну пенсію позивач 05.02.2019 року звернулася до відповідача із заявою щодо поновлення пенсійних виплат, проте, пенсії отримано не було.
Так, згідно до роз'яснень відповідача, що викладені в листах від 23.08.2018 року №13584-18/УКЦ, від 05.02.2019 року №342/04-7/10, від 28.02.2019 року №1150/л-09 відповідач повідомив, що виплату пенсії було припинено з 01.05.2018 року на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, у зв'язку з тривалою відсутністю за місцем проживання.
Вдруге виплату пенсії припинено з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року у зв'язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.05.2016 року №1205005465.
Судом встановлено, що з 01.01.2019 року відповідач поновив виплату поточної пенсії позивачу, але не виплатив пенсію за минулий період, а саме пенсію за період з 01.05.2018 року та 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року, що підтверджується матеріалами справи.
Правомірність та обґрунтованість дій відповідача, щодо припинення виплати позивачу пенсійних виплат, є предметом спору, який передано на розгляд суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно із ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у редакції протоколів №11 та №14 (04 листопада 1950 року)) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Частиною 3 ст.4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані ст.47 Закону №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
У справі відсутні письмові докази на підтвердження наявності підстав щодо припинення позивачу виплати пенсії.
Суд звертає увагу на пріоритетність застосування вимоги ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-ІV Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Строк дії довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи необмежений, нарахування і виплата пенсії особі, яка вимушено залежить від певних обставин, не може бути залежними від дії цієї довідки, оскільки право на пенсію гарантовано Конституцією України та є єдиним засобом до існування пенсіонера.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верхового Суду від 18.10.2018 року по справі №426/8347/17.
Згідно із ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VІІ (далі - Закон №1706-VІІ), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст.2 Закону №1706-VІІ, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно із ч.ч.2, 3 ст.7 Закону №1706-VІІ, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам передбачено, що з наступними змінами та доповненнями, припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що з наступними змінами та доповненнями, комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10. 2014 року за №509 Про облік внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365, з наступними змінами та доповненнями, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд не погоджується з діями відповідача щодо невиплати нарахованих пенсійних виплат позивачу за період 01.05.2018 року та 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року включно.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначаються Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року за №1058-IV, з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до ч.1 ст.7 даного Закону, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.
Пунктом 9 ч.1 ст.16 цього ж Закону передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
З аналізу вищенаведених норм суд доходить висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, суд вважає, що відмовляючи позивачу у виплаті нарахованої пенсії, за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.
При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Щокін проти України, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Відповідно до п.п.3, 8 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо не виплати пенсії позивачу за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року є протиправними, оскільки не відповідають зазначеним критеріям правомірності.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року у розмірі 44771,16 грн.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю з викладених вище підстав.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В матеріалах справи наявні банківські квитанції, які свідчать про сплату позивачtv судового збору у сумі 768,40 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст.243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) здійснити виплату заборгованості ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) по пенсії за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року та з 01.08.2018 року по 31.12.2018 року в розмірі 44771,16 грн. (сорок чотири тисячі сімсот сімдесят одна ) грн. 16 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 38394856) судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова