Справа № 131/1790/18
Провадження № 22-ц/801/1404/2019
Категорія: 50
Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.
Доповідач:Міхасішин І. В.
07 серпня 2019 рокуСправа № 131/1790/18м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниця цивільну справу № 131/1790/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Олексієнка О.Ю.,
встановив:
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , який обґрунтовувала тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2015 року стягнуто з відповідача на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06 березня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття. Після ухвалення цього рішення, неповнолітньому сину, був постановлений діагноз, що дає право на отримання соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років. Дитина потребує постійної уваги та особливого піклування, періодично перебуває на лікуванні в медичних закладах, що вимагає значних коштів, що не могло бути враховано під час ухвалення рішення про стягнення аліментів. Оскільки з часу прийняття рішення суду, яким визначено розмір стягуваних аліментів, погіршився стан здоров'я дитини вважала, що відповідно до норм ст. 192 СК України є підстави для збільшення їх розміру. Для догляду за дитиною позивачем було залучено вчителя, який здійснює комплекс реабілітаційних заходів, спрямованих на навчання дитини основним соціальним та побутовим навичкам, на оплату послуг якого витрачено протягом 19 січня 2018 року по 31 серпня 2018 року 24 000 грн. Крім цього дитина тричі з 21 березня 2018 року по 04 квітня 2018 року; з 30 травня 2018 року по 06 червня 2018 року та з 06 серпня 2018 року по 16 серпня 2018 року перебувала на лікуванні у «Центрі Пріоритет», за що було сплачено кошти в сумі 9 250 грн. З підстав рівності прав та обов'язків батьків щодо утримання дитини з відповідача підлягає стягненню половина вартості понесених додаткових витрат на дитину у розмірі 16625 грн.
З цих підстав, керуючись вимогами ст. 192, 185 СК України просила збільшити розмір аліментів, які стягнені рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , та встановити аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 16 625 грн.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року позов задоволено.
Збільшено розмір аліментів, стягуваних за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми в розмірі по 600 грн щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, визначивши їх подальше стягнення у твердій грошовій сумі в розмірі по 2000 грн щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 16 625 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із зміною стану здоров'я неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений за рішенням суду розмір аліментів в сумі 600 грн щомісячно не може об'єктивно забезпечити належне та повноцінне утримання дитини з особливими потребами, а матеріальний стан платника аліментів дозволяє надавати утримання в розмірі 2000 грн щомісячно. Половина вартості понесених позивачем додаткових витрат на утримання сина, які полягали у оплаті послуг індивідуального вчителя та лікування у медичному закладі, з огляду на рівність прав та обов'язків обох батьків щодо дитини, підлягає стягненню з відповідача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, збільшивши розмір стягуваних аліментів на неповнолітнього сина до 1000 грн щомісячно, в іншій частині вимог відмовити.
18 червня 2019 року ОСОБА_2 подав зміни до апеляційної скарги, поданої 31 травня 2019 року, в якій просив рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову. Збільшити розмір стягуваних аліментів, що стягуються на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2015 року у справі №127/4056/15-ц на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 до 1200 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення сином повноліття. В решті позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що суд першої інстанції не врахував його матеріального становища, зокрема, що з часу визначення розміру аліментів його матеріальне становище погіршилося у зв'язку з припиненням у вересні 2018 року підприємницької діяльності, на даний час він офіційно не працевлаштований та отримує мінливий заробіток, має борг за оплату комунальних послуг та на його утриманні перебуває непрацездатний рідний дядько ОСОБА_5 , який є інвалідом І групи, а тому визнає позовні вимоги в частині збільшення розміру аліментів на неповнолітнього сина на суму 1200 грн щомісячно. Щодо вимог про стягнення додаткових витрат на утримання сина, надані позивачем докази на підтвердження таких вимог: договір про надання послуг по догляду за дитиною від 19 січня 2018 року, розписки про отримання ОСОБА_6 коштів за цим договором на загальну суму 24 000 грн, розрахунковий рахунок Центру стимуляції мозку на суму 9 250 грн , виписки ТОВ «Центр Пріоритет» про лікування сина, не відповідають вимогам щодо їх належності та допустимості. Вказаний договір про надання послуг по догляду за дитиною від 19 січня 2018 року не містить відомостей, про те що виконавець послуг ОСОБА_6 є педагогом, про її кваліфікаційний рівень, освіту, спеціальність, а надані розписки про сплату коштів за отримані послуги не є фінансовими документами та не відповідають вимогам Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Доцільність та необхідність понесення витрат на лікування сина в «Центрі Пріоритет» не доведені, оскільки відсутні докази про направлення дитини у цей заклад та потребу лікування в ньому. Сам рахунок фактура на суму 9 250 грн, на який послався суд першої інстанції виданий ПП «Центр стимуляції мозку» , а не ТОВ «Центр Пріоритет» , а тому є помилковими висновки суду першої інстанції про стягнення з нього додаткових витрат на дитину в розмірі 16 625 грн. Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.
У строк, визначений судом від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
По справі встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10 квітня 2014 року (а.с.8), копією свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (а.с.9), копією рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2013 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.10,11).
Дитина на даний час проживає з матір'ю та знаходиться на її утриманні.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2015 року з відповідача стягуються аліменти на користь позивача на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 600 грн щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06 березня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.12-13).
З 05 квітня 2016 року по 06 травня 2016 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні у Вінницькому обласному клінічному високоспеціалізованому ендокринологічному центрі, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №1179 (а.с.14,15).
ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю та потребує посиленого догляду та піклування, що підтверджується копією рішення обласної спеціалізованої ендокринологічної ЛКК Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру (а.с.16), копією медичного висновку №22 про дитину-інваліда до 18 років від 29 травня 2016 року (а.с.17,18).
Відповідний діагноз був встановлений після ухвалення рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2015 року, яким визначено розмір стягуваних з ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3 , у сумі 600 грн щомісячно.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина 3 ст.181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року N 3 відповідно до ст. 192 СК розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них .
У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, а й низка інших норм, які стосуються обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 СК «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі»).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року №6-143цс13.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Наведена правова норма вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав.
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін . Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач, звертаючись з позовом просила збільшити розмір стягуваних з ОСОБА_2 за судовим рішенням аліментів, обґрунтовуючи зокрема тим, що після визначення такого розміру за судовим рішенням, дитині, на утримання якої стягуються аліменти, було діагностовано захворювання та встановлено інвалідність, в зв'язку з чим раніше визначений розмір аліментів 600 грн щомісячно не здатен забезпечити належне та повноцінне її утримання.
На підтвердження таких доводів позивачем надано належні та допустимі докази, що свідчать про погіршення стану здоров'я дитини після ухвалення відповідного судового рішення про стягнення аліментів.
За змістом ст. 192 СК України погіршення здоров'я одержувача аліментів, що доведено належними та допустимими доказами, є самостійною підставою для задоволення вимог про збільшення розміру аліментів.
Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що висновки суду першої інстанції про можливість надання ним утримання сину у розмірі 2000 грн щомісячно не відповідають фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки доказів, які були досліджені судом, та яким було надано належну оцінку.
Відповідач визнає, що є особою працездатного віку, а також має мінливий дохід, який не пов'язаний з офіційним працевлаштуванням.
Також ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів, що на його утримані перебувають інші неповнолітні діти чи непрацездатні особи, зокрема рідний дядько ОСОБА_5 , який є інвалідом І групи. Сама по собі копія посвідчення НОМЕР_2 про призначення пенсії по інвалідності та копія довідки до акта огляду МСЕК №081025 від 27 квітня 2005 року, згідно з якою ОСОБА_5 встановлено першу групу інвалідності, не підтверджують обставин, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень. Крім іншого, згідно з відміткою у паспорті, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_5 є АДРЕСА_1 , тоді як відповідач ОСОБА_2 у всіх заявах по суті справи та в апеляційній скарзі зазначав місце реєстрації та свого проживання АДРЕСА_2 .
Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Згідно роз'яснень, наданих в п. 18 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року до передбаченої ст. 185 СК участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Участь у додаткових витратах на дитину не залежить від стягнення аліментів, суть яких забезпечити нормальну життєдіяльність та розвиток дитини, тоді як додаткові витрати пов'язуються з винятковими обставинами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що договір про надання послуг по догляду за дитиною від 19 січня 2018 року, розписки про отримання виконавцем послуг ОСОБА_6 коштів за цим договором на загальну суму 24 000 грн, розрахунковий рахунок Центру стимуляції мозку на суму 9 250 грн , виписки ТОВ «Центр Пріоритет» є належними та допустимими доказами на підтвердження додаткових витрат ОСОБА_1 викликаних винятковими обставинами, пов'язаних із хворобою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач ОСОБА_2 не спростував належними та допустимими доказами необхідності та доцільності здійснення позивачем відповідних заходів, спрямованих на лікування, соціальну адаптацію, вироблення відповідних навичок та умінь сина ОСОБА_3 , викликаних хворобою останнього, в зв'язку з чим позивачем було укладено відповідний договір про надання послуг по догляду за дитиною від 19 січня 2018 року та проведено курс лікування в ТОВ «Центр Пріоритет», а також не спростовано розмір понесених у зв'язку з цим додаткових витрат.
Є необґрунтованими доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України, які полягали у розгляді справи про стягнення додаткових витрат на дитину, та пов'язаної з такою позовною вимогою вимоги про збільшення розміру аліментів за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах , що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Таким чином, спори про стягнення аліментів можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Предметом спору у цій справі є збільшення розміру аліментів (ст. 192 СК України) та стягнення додаткових витрат на дитину (ст. 185 СК України).
Позови про стягнення аліментів охоплюють всі вимоги, пов'язані з невиконанням обов'язку по утриманню, передбачені статями 75-89, 91, 180-201, 202-206, 265-274 СК України, зокрема і стягнення додаткових витрат на дитину.
Така правова позиція була висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 753/18451/17-ц.
Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав дійти висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення суду, висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов правильного в висновку про задоволення позовних вимог.
Рішення суду є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 374, 375, 381,382, 384, 389 ЦПК України, суд
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді: М.В. Матківська
В.В. Сопрун