Справа № 504/2512/19
Провадження № 2/504/1861/19
"02" серпня 2019 р. смт. Доброслав
Суддя Комінтернівського районного суду Одеської області Барвенко В.К., розглянувши позовну заяву Голови Першотравневої сільської ради Лиманського району Одеської області до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Доброславської селищної ради Лиманського району Одеської області, КП «Доброслав» по встановлення земельного сервітуту на право прокладення водогону, -
Заявник звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна мітити посилання на докази, якими обгрунтовуються позовні вимоги.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 2 до ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 4 зазначеної статті ЦПК, суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до п.18-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004р. (із змінами, внесеними згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010р. № 2) при вирішенні вимог про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення права на земельну ділянку, розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 3 ст. 403 ЦК України).
Таким чином, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне господарське використання своєї земельної ділянки, неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; що позивач звертався до відповідача і домовленості не досягнуто; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Крім того, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.
Крім того, у справах цієї категорії обов'язковим є наявність судової (чи за замовленням сторони) земельно-технічної експертизи, а не розробленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (що є безпосереднім втручанням у право власності землевласника ще до остаточного рішення суду).
Таким чином слід роз'яснити заявнику необхідність надання такої експертизи (за замовленням сторони), або клопотання до суду із зазначенням неможливості проведення такої експертизи за замовленням учасника справи.
Так само має бути доведено, що суміжні земельні ділянки дійсно належать до відання Першотравневої сільради Лиманського району Одеської області, а якщо ці земельні ділянки перебувають за межами сільради, то слід встановити належного позивача, тощо.
Позивач має визначити інших власників (землекористувачів) суміжних земельних ділянок, які так само мають приймати участь у розв'язанні цього спору, оскільки одним з предметів доказування по даній категорії справ є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тому інші землевласники (землекористувачі) мають бути притягнуті до участі у справі як належні відповідачі (співвідповідачі, треті особи) власники (користувачі) земельних ділянок.
З наданих до позову матеріалів взагалі вбачається, що спірна земельна ділянка межує із дорогою загального користування, з іншого боку дороги існують інші земельні ділянки, проте позивач не зазначає що це за земельні ділянки, і чому саме через земельну ділянку відповідача має йти водогін.
Крім того, до позову додані копії квитанцій про сплату судового збору, тоді як квитанції мають бути надані суду в оригіналі.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з моменту отримання позивачем ухвали.
На підставі наведеного, керуючись ст.175, ч.ч.1,2 ст.185, 353 ЦПК України, суддя, -
Заяву Голови Першотравневої сільської ради Лиманського району Одеської області до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Доброславської селищної ради Лиманського району Одеської області, КП «Доброслав» по встановлення земельного сервітуту на право прокладення водогону, - залишити без руху і надати заявнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з моменту отримання заявником копії ухвали.
Копію ухвали направити заявнику та роз'яснити, що в установлений судом строк необхідно усунути виявлені суддею недоліки.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В.К. Барвенко