05 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/2292/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Пронюк В.Я. - адвокат (свідоцтво КВ №000292, довіреність від 17.05.2019),
відповідача - комунального підприємства "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та комунального підприємства "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2019 (суддя Літвінов С.В.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 (колегія суддів: Разюк Г.П. (головуючий), Принцевська Н.М., Савицький Я.Ф.)
зі справи № 916/2292/18
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
до комунального підприємства "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області (далі - Підприємство)
про стягнення 1 239 977,60 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Компанія звернулася до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Підприємства заборгованості в сумі 3 818 970,41 грн., яка складалася з: 2 933 013,95 грн. основного боргу, 374 744,05 грн. пені, 111 450,44 грн. -3% річних та 399 761,96 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані, з посиланням на приписи статей 509, 526, 530, 549, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору постачання природного газу від 19.10.2016 № 3512/1617-БО-23.
Під час розгляду справи судом першої інстанції КП "Чорноморськтеплоенерго" здійснено оплату заборгованості в розмірі 2 578 992,80 грн., у зв'язку з чим ухвалою господарського суду Одеської області від 18.02.2019 провадження у справі № 916/2292/18 в частині вимоги про стягнення зазначеної суми закрито.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Одеської області від 18.02.2019 позов ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено та стягнуто з КП "Чорноморськтеплоенерго" на користь позивача основний борг в розмірі 354 021,15 грн., пеню в розмірі 187 372,02 грн., 3% річних в розмірі 111 450,44 грн., інфляційні витрати в розмірі 399 761,96 грн. та 18 599,66 грн. судового збору.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 рішення місцевого суду змінено, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Комунального підприємства "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг в розмірі 354 021,15грн., пеню в розмірі 187 372,02 грн., 3% річних в розмірі 111 450,44 грн., інфляційні втрати в розмірі 399 761,96 грн. та 18 599,66 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовити."
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу від 19.10.2016 № 3512/1617-БО-23 в частині повної та своєчасної оплати переданого природного газу, внаслідок чого у відповідача виник борг перед позивачем у розмірі 354 021,15 грн., у зв'язку з чим суди дійшли висновку про правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 374 744,05 грн., 399 761,96 грн. інфляційних втрат та 111450,44 грн. - 3% річних. Крім того, суди, врахувавши майновий стан відповідача, соціально значимий статус останнього, дослідивши обставини справи, дійшли висновку про можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50%.
Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд вказав, що фактично місцевим судом позов задоволено частково, оскільки застосоване надане йому статтею 551 ЦК України та статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) право та зменшено суму заявленої до стягнення пені на 50%, про що зазначено лише в мотивувальній частині рішення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Компанія, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 187 372,02 грн. пені, у скасованій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.
Підприємство у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти попередніх інстанцій в частині задоволення позову, а саме стосовно стягнення на користь Компанії пені в розмірі 187 372,02 грн., 399 761,96 грн. інфляційних втрат та 111450,44 грн. - 3% річних, прийняти в зазначеній частині нове рішення, відповідно до якого стягнути на користь Компанії 12 879,24 грн. пені, 30653,90 грн. річних та 101 955,56 грн. інфляційних втрат.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи Компанії, яка подала касаційну скаргу
Компанія мотивує свою касаційну скаргу тим, що судами неправомірно зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені на 50%, порушено приписи статей 223 ГК України та 549-552, 599, 625 ЦК України, оскільки судами, без перевірки завданих збитків та заявленої до стягнення неустойки, без врахування ступеня виконання зобов'язання і майнового інтересу позивача, надана перевага аргументам відповідача; не встановлено інших обставин, які дають право суду на зменшення пені, зокрема, не з'ясовано, чи є даний випадок винятковим. Крім того, Компанія вважає, що суди порушили норми процесуального права, а саме приписи статей 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України(далі -ГПК України).
Доводи Підприємства, яке подало касаційну скаргу
Підприємство мотивує свою касаційну скаргу тим, що судами попередніх інстанцій у вирішенні спору не взято до уваги укладений 08.10.2018 договір № 32/110 про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови КМУ за № 110 від 14.02.2018 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2018р. субвенції з державного бюджету місцевого бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги центрального водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", внаслідок чого сторони змінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах договору поставки - новим зобов'язанням про оплату Підприємством на користь Компанії обсягів газу за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, припинивши первісне зобов'язання; у зв'язку з укладенням договору № 32/110 про організацію взаєморозрахунків, відсутні підстави для стягнення пені у відповідності до пункту 8.2 договору поставки природного газу та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природній газ; судами невірно визначено період нарахування пені, 3%річних та інфляційних відсотків .
У відзиві на касаційну скаргу Компанії, Підприємство просило суд її відхилити, посилаючись на те, що суди попередніх судових інстанцій правомірно зменшили розмір неустойки.
В свою чергу Компанія відзив на касаційну скаргу Підприємства не надала.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи з'ясовано й зазначено, зокрема, що:
- 19.10.2016 між Компанією (постачальник) та Підприємством (споживач) укладено договір постачання природного газу № 3512/1617-БО-23 (далі - Договір), згідно з яким постачальник зобов'язався поставити споживачу у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору;
- відповідно до пункту 1.2 Договору встановлено, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами;
- згідно з пунктом 2.1 Договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 природний газ обсягом до 3632 тис. куб. метрів;
- пунктом 3.4 Договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу;
- у розділі 5 Договору сторони визначили ціну газу. Так, ціна на природний газ визначається шляхом підписання сторонами додаткових угод до Договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни. Ціна за 1000 куб.м природного газу становить 7099,20 грн. з ПДВ. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (пункт 5.4 Договору);
- відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно), наступного за місяцем поставки газу;
- згідно з пунктом 8.2 Договору сторони домовились, що у разі невиконання відповідачем пунктів 6.1 , 6.6 Договору, останній зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу;
- 26.10.2016 Компанією та Підприємством було укладено додаткову угоду № 1 до Договору купівлі-продажу природного газу від 19.10.2016 № 3512/1617-БО-23, за умовами якої пункт 8.2 договору було викладено в наступній редакції: "У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення";
- 28.10.2016 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до Договору купівлі-продажу природного газу від 19.10.2016 № 3512/1617-БО-23, за умовами якої з 01.11.2016 пункт 5.2 договору було викладено в наступній редакції: "Ціна за 1000 м3 природного газу становить 6150 грн. без урахування податку на додану вартість (всього з ПДВ - 7 380 грн.), у розмірі місячного обсягу використання від 50 тис. куб. м., 6 819 грн. (всього з ПДВ - 8 182,8грн.) у випадку оплати протягом місяця поставки газу або після закінчення місяця поставки газу, 6 819 грн. (всього з ПДВ - 8 182,8грн.) у випадку місячного обсягу використання газу у розмірі до 50 тис. куб. м.;
- 22.11.2016 сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до Договору купівлі-продажу природного газу від 19.10.2016 № 3512/1617-БО-23, за умовами якої пункт 5.2 договору було викладено в наступній редакції: "Ціна за 1000 м3 природного газу за цим договором з 01.12.2016 становить 7 148 грн., з урахуванням податку на додану вартість - 8 577,6 грн.;
- 30.12.2016 сторонами було укладено додаткову угоду № 5 до Договору купівлі-продажу природного газу від 19.10.2016 № 3512/1617-БО-23, за умовами якої пункт 5.2 договору було викладено в наступній редакції: "Ціна за 1000 м3 природного газу за цим договором з 23.12.2016 становить 4 942 грн., з урахуванням податку на додану вартість - 5 930,4 грн.;
- відповідно до актів приймання-передачі природного газу у період з жовтня 2016 по березень 2017 включно позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі, передбаченому Договором, на загальну суму 12 606 482,6 грн.;
- відповідач на порушення умов договору та вимог чинного законодавства зобов'язання з оплати вартості природного газу виконував неналежним чином та з порушенням терміну розрахунків.
Судами попередніх інстанцій також встановлено що:
- відповідач у відзиві на позовну заяву від 14.11.2018 просив суд на підставі статей 551 ЦК України та 233 ГК України врахувати специфіку діяльності підприємства відповідача, тривалість процесу взаєморозрахунків з державного бюджету місцевим бюджетам, ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення та врахувати майнові інтереси обох сторін.
4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
ЦК України:
частина друга статті 11:
- підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти;
стаття 509:
- зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку;
- зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;
стаття 549:
- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;
частина третя статті 551:
- розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення;
стаття 610:
- порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання);
частина перша статті 612:
- боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором;
частина друга статті 625:
- боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
ГК України:
стаття 217:
- господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції;
частина перша статті 230:
- штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання;
стаття 233:
- у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України):
частини перша-третя статті 13:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;
- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом;
- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом;
частина перша статті 73:
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;
частина перша статті 74:
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;
стаття 76:
- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;
- предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;
стаття 77:
- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;
- докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;
стаття 78:
- достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;
стаття 79:
- достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування;
- питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;
частина перша та друга стаття 86:
- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності;
частини перша - п'ята статті 236:
- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим;
- законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права;
- судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом;
- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду;
- обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;
пункт 2 частини першої статті 308:
- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Щодо касаційної скарги Підприємства Суд зазначає таке.
Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".
Цей Порядок визначає механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, пільг з послуг зв'язку та інших передбачених законодавством пільг, в тому числі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з відміною податку з власників транспортних засобів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального для фізичних осіб (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот) і компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату, рентної плати за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності (далі - субвенція).
Аналіз змісту цього Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Абзацом четвертим пункту 7 Порядку передбачено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.
Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію затверджено наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Зазначений Порядок визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, в тому числі, послуги замовленої потужності, фізичного транспортування природного газу, балансування обсягів природного газу (далі - послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу), теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Згідно з пунктом 1.2 цього Порядку розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.
Усі учасники розрахунків зобов'язані забезпечувати підписання спільних протокольних рішень на проведення розрахунків протягом 2 робочих днів з дня отримання таких спільних протокольних рішень (пункт 1.5).
З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонам на підставі укладених між ними договорів.
Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, як то Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Підприємство зазначало як у відзиві на позовну заяву так і в апеляційний скарзі про те, що 08.10.2018 був укладений договір № 32/110 про організацію взаєморозрахунків відповідно до Постанови КМУ за № 110 від 14.02.2018 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2018р. субвенції з державного бюджету місцевого бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги центрального водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", внаслідок чого сторони за Договором змінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах договору поставки - новим зобов'язанням про оплату Підприємством на користь Компанії обсягів газу за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, припинивши первісне зобов'язання.
Пунктом 7 договору № 32/110 передбачено, що Підприємство перераховує Компанії кошти у сумі 2 155 282 грн. для погашення заборгованості за спожитий газ за 2017 рік згідно з договором від 19.10.2016 №3512/1617-БО-32.
За змістом підпунктів 2, 3 пункту 10 договору № 32/110 вбачається, що сторони зобов'язувались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перераховувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після нарахування коштів на їх рахунок.
Отримані за вказаним договором грошові кошти в той же день (12.11.2018) перераховано НАК "Нафтогаз України" згідно з платіжним дорученням № 2518.
Зазначені аргументи Підприємства судом першої інстанції залишені поза увагою, оцінка зазначеному договору про організацію взаєморозрахунків місцевим судом надана не була, в судовому рішенні взагалі відсутні посилання на такий договір, хоча Підприємство надало його копію в матеріали справи разом з відзивом на позовну заяву.
В апеляційній скарзі Підприємство стверджувало, що позивачем і судом першої інстанції невірно визначено період нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим просило апеляційний господарський суд скасувати рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача 187 372,02 грн. пені, 111 450,44 грн. - 3% річних, 399 761,96 грн. інфляційних втрат, та прийняти в цій частині нове рішення, згідно з яким стягнути з боржника пеню - 12 897,24 грн., 3% річних - 30 659,90 грн., інфляційні втрати - 101 955,56 грн., розрахунок яких приєднано до апеляційної скарги.
При цьому Підприємство також зазначало про існування договору № 32/110 про організацію взаєморозрахунків, яким сторони змінили порядок проведення остаточного розрахунку; зазначало й про те, що розрахунок за поставлений газ відбувся у порядку та строки, передбачені договором про організацію взаєморозрахунків.
Зокрема, як вказувало Підприємство, у зв'язку з укладенням договору № 32/110 про організацію взаєморозрахунків, відсутні підстави для стягнення пені у відповідності до підпункту 8.2 договору поставки природного газу та застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ.
Переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вказані доводи Підприємства залишив поза увагою, вказавши на те, що договір № 32/110 не містить жодних умов щодо зміни строків розрахунків, встановлених Договором, тому його умови не впливають на обсяг зобов'язань сторін за Договором та не змінюють періоди нарахування штрафних санкцій за їх порушення.
Водночас, слушним є посилання скаржника на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постановах від 25.03.2015 у справі № 924/1265/13, від 09.09.2014 у справі № 5011-1/1043-2012-42/528-2012, відповідно до яких уклавши спірні протокольні рішення - у спірних правовідносинах (договір про організацію взаєморозрахунків) сторони змінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах договору поставки природного газу, новим зобов'язанням про оплату обсягів газу за рахунок субвенцій з державного бюджету, припинивши первісне зобов'язання в цій частині (аналогічний правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах).
Відповідно до пункту 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014:
"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."
З огляду на наведене Суд дійшов висновку про те, що при вирішенні даного спору попередні судові інстанції не дотримались вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення зі справи підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.
Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, що з огляду на положення статті 300 ГПК позбавляє Верховний Суд можливості зробити висновок стосовно правильності застосування судами норм матеріального права при вирішенні питання про стягнення пені, а також 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Щодо касаційної скарги Компанії Суд зазначає таке.
З огляду на те, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, розгляд питання щодо правомірності зменшення судами розміру пені на 50% (про що зазначає в касаційній скарзі Компанія), яка підлягає до стягнення з відповідача, у даному випадку, є недоцільним, оскільки судам, насамперед, слід з'ясувати, чи мало місце взагалі прострочення виконання зобов'язання відповідачем, відповідно, чи існують підстави для притягнення відповідача до відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Касаційні скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та комунального підприємства "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 скасувати в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та 13 289,34 грн. судового збору, справу в зазначеній частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.
Стосовно суми судового збору Касаційний суд вважає зазначити, що при частковому задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився й апеляційний, стягнув суму судового збору (18 599,66 грн.) з заявленої суми (1 239 977,60 грн.), в той час, як судовий збір згідно зі статтею 129 ГПК України стягується пропорційно розміру задоволених вимог. Так, оскільки позовні вимоги були задоволені частково у сумі 1 052 605,57 грн., місцевий суд повинен був стягнути судовий збір із вказаної суми, проте безпідставно стягнув 1,5% із суми 1 239 977,60 грн.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.
За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд
1. Касаційні скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та комунального підприємства "Чорноморськтеплоенерго" Чорноморської міської ради Одеської області задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 зі справи № 916/2292/18 скасувати в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та 13289,34 грн. судового збору, справу в зазначеній частині направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
3. В решті рішення господарського суду Одеської області від 18.02.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 зі справи № 916/2292/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова