Кіровоградської області
вул.В'ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,
тел/факс: 22-09-70/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua
29 липня 2019 рокуСправа № 912/855/19
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Колодій С.Б., за участю секретаря судового засідання Легун А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/855/19
за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1
до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (далі - СТОВ "Гірник"), 28024, Кіровоградська область, м. Олександрія, с. Марто-Іванівка, вул. Воронова, 1, код ЄДР 30984945
про стягнення 314 639,29 грн.
Представники сторін:
від позивача - участі не брали;
від відповідача - участі не брали.
26.03.2019 до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" заборгованість в сумі 314 639,29 грн., з яких: 284 971,52 грн. інфляційні втрати та 29 667,77 грн. 3% річних, з покладенням на відповідача судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 29.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.04.2019, позивачу та відповідачу встановлено строк для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв"язку з виходом ОСОБА_1 зі складу учасників СТОВ "Гірник" 30.08.2012 відповідач в порушення вимог статті 54 Закону України "Про господарські товариства", пункту 9.4 Статуту СТОВ "Гірник", не виконав свого обов"язку щодо виплати позивачу вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, в строк до 12 місяців з дня виходу, тобто до 30.08.2013 року. Тому позивач вважає, що у нього на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникло право вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Ухвалою від 16.04.2019 господарський суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 15.04.2019 № 40, відклав підготовче засідання до 20.05.2019 на 12:00 год., задовольнив клопотання позивача про витребування доказів від 16.04.2019 та встановив відповідачу строк до 20.05.2019 для подачі до суду належним чином посвідчених копій протоколів загальних зборів засновників СТОВ "Гірник" від 09.09.2013 та від 01.03.2013.
20.05.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач стверджує про відсутність підстав стягнення інфляційних втрата та трьох відсотків річних, оскільки лише у 2018 році Велика Палата Верховного суду відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного суду України від 18.11.2014 у справі № 910/10168/13, зазначивши, що за наявності спору між учасником товариства та товариством щодо визначення вартості майна останнього, учасник має право вимагати проведення ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості зазначеній в балансі.
Окрім цього, відповідач зазначив, що до прийняття вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду вартість частини майна товариства для здійснення її виплати вибулому учаснику підлягала визначенню саме на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення).
Відтак, саме на підставі даних балансу СТОВ "Гірник", з урахуванням затвердження рішенням загальних зборів засновників річного звіту товариства за 2012 рік з балансом станом на 01.01.2013 у сумі 13 048 300,00 грн. (протокол від 01.03.2013) та рішення загальних зборів засновників СТОВ "Гірник" та частини прибутку за 2012 рік (протокол від 09.09.2013) позивачу протягом періоду вересень 2012 - вересень 2013 виплачено вартість частини майна і частини прибутку, пропорційно частці позивача у статутному капіталі на дату виходу на загальну суму 1 066 047,39 грн.
За твердженням відповідача виплата вартості частини майна та частини прибутку у зв"язку з виходом його з товариства була проведена за результатами затвердження загальними зборами учасників річного звіту товариства 01.03.2013, на підставі даних балансу відповідно до вимог статті 54 Закону України "Про господарські товариства" та п. 9.4 статуту СТОВ "Гірник", що відповідало роз"ясненням пленуму Верховного Суду України в постанові від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та правовим висновкам Верховного суду України в постанові від 18.11.2014 у справі № 910/10168/13.
Відповідач наголосив, що до затвердження рішенням загальних зборів розрахунку виплат вибулому учаснику СТОВ "Гірник" ОСОБА_1 . частки майна товариства та частини прибутку розмір таких виплат був невизначеним, що позбавляло можливості їх здійснення.
Крім того, відповідач зазначив, що встановлення дійсної вартості частини майна, що підлягає виплаті позивачу пропорційно його частці у статутному капіталі СТОВ "Гірник" у зв"язку з його виходом з товариства, за результатами неодноразово проведених комплексних експертиз відбулося лише з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2018 у справі № 912/1283/13, а саме з 09.01.2019.
На думку відповідача, лише після набрання законної сили рішенням суду може вважатись встановленою вартість частини майна товариства, яка відповідно до частини 2 статті 148 ЦК України, статті 54 Закону України "Про господарські товариства" та п. 9.4 статуту СТОВ "Гірник" підлягає виплаті вибулому учаснику, пропорційно його частці у статутному капіталі товариства, з урахуванням визначеної експертним шляхом ринкової вартості майна товариства. До цього часу розмір виплат вибулому учаснику, який визначається виходячи із ринкової вартості майна СТОВ "Гірник", не був відомий ані позивачу, ані відповідачу. При цьому, відповідно на підставі даних балансу підприємства протягом вересня 2012 - вересня 2013 в рахунок виплати йому вартості частки відповідачем були грошові кошти на загальну суму 1 066 047,39 грн.
В свою чергу, неможливість тривалий час визначити належну до виплати позивачу вартість його частки, виходячи із ринкової вартості майна позивача, була зумовлена складенням за результатами проведених експертиз недостовірних висновків щодо визначення вартості майна, які при ухваленні остаточного рішення судом були відхилені як недостовірні і неналежні докази. Вказані обставин позбавляли відповідача можливості здійснити виплату позивачу вартості належної йому на дату виходу з товариства частки в строк до 12 місяців з дня виходу саме на підставі даних про ринкову вартість майна.
З огляду на наведене, відповідач вважає, що в даному випадку відсутній факт прострочення відповідачем виконання встановлених статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" зобов"язання щодо здійснення таких виплат.
Щодо розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідач зазначив, що звертаючись до суду, позивачем не надані всі розрахунки інфляційних втрат та 3% річних ані суду, ані відповідачу.
Відповідач зазначив, що в матеріалах справи містяться розрахунки збитків за серпень 2016 - лютий 2019 на суму 11 599,09, тоді як у позовній заяві розмір вимог позивача щодо їх стягнення становить 284 971,52 грн. Також в матеріалах справи наявні розрахунки трьох відсотків річних за період 10.09.2013 - 19.09.2013 на суму 429,39 та за період 29.07.2016-01.03.2019 на суму 2310,26, а всього на загальну суму 2 739,65 грн., тоді як у позовній заяві розмір вимог позивача щодо стягнення трьох відсотків річних становить 29 667,77 грн.
Отже, відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 284 971,52 грн. та 3% річних в сумі 29 667,77 грн. не ґрунтується на наявних в матеріалах справи розрахунках та їх розмір не підтверджено належними і допустимими доказами.
Поряд з цим, відповідач зазначив, що розрахунки позивача є неправильними, оскільки не ґрунтуються на встановлених показниках індексу інфляції, дійсним розмірам заборгованості за період проведення розрахунку та не відповідають належним періодам для їх розрахунку.
Також, відповідачем у відзиві заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 31.08.2013 по 26.03.2016.
Так, відповідач зазначає, що 22.08.2013 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до СТОВ "Гірник" про стягнення недоплаченої вартості майна СТОВ "Гірник" внаслідок його виходу з товариства, яка розглядалась господарським судом у справі № 912/1238/13. Надалі, 30.08.2014 ОСОБА_1 до Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/1238/13 подана заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою просив стягнути із СТОВ "Гірник" недоплачену вартість частини майна в розмірі 1 645 274,75 грн. та недоплачену частину прибутку в розмірі 62 800,15 грн.
На думку відповідача, таке звернення до суду 22.08.2013 було передчасним, оскільки ним подано позов до закінчення встановленого ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" 12 місячного строку з дня виходу для виплати належної йому вартості частини майна товариства, який спливав лише 30.08.2013.
Відповідач, посилаючись на постанову Верховного суду України від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16, вважає, що звернення ОСОБА_1 до Господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення із СТОВ "Гірник" недоплаченої вартості частини майна та недоплаченої частини прибутку на підставі ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" без заявлення при цьому вимог про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, а також здійснення відповідачем протягом періоду вересень 2012-вересень 2013 виплати частинами позивачу належної йому вартості частини майна, пропорційно його частці у статутному капіталі товариства, може свідчити лише про переривання перебігу позовної давності саме щодо вимог позивача про стягнення недоплаченої вартості частини майна та недоплаченої частини прибутку відповідно до ст. 264 ЦК України.
При цьому, відповідач зазначив, що дані обставини не можуть свідчити про визнання відповідачем протягом вказаного періоду також і вимог позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат та про факт переривання перебігу позовної давності за цими вимогами.
Відповідач зазначив, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе лише до моменту фактичного виконання зобов"язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Відповідач вказує, що із позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму невиплаченої вартості частини майна на підставі ст. 625 ЦК України позивач звернувся до суду у даній справі - 26.03.2019, тому вважає, що належний трирічний строк розрахунку 3% річних та інфляційних втрат становить період часу з 26.03.2016 по 26.03.2019.
Усі ці факти на думку відповідача, є підставою для відмови позивачу в задоволенні позовних вимог.
20.05.2019 СТОВ "Гірник" подано до суду заяву про продовження строку для подання відзиву на позов № 94 від 20.05.2019, за змістом якої відповідач просить продовжити СТОВ "Гірник" встановлений ухвалою суду від 29.03.2019 строк для подання відзиву на позов з усіма документами (доказами) до нього до 20.05.2019 включно.
Ухвалою від 20.05.2019 господарським судом заяву СТОВ "Гірник" про продовження строку для подання відзиву на позов задоволено, продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позов до 20.05.2019 включно, за власною ініціативою продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, підготовче засідання відкладено до 18.06.2019 о 11:00 год.
30.05.2019 позивачем через канцелярію суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та посилаючись на п. 3.7 Рекомендацій Вищого господарського суду України № 04-5/14 від 28.12.2007, статті 54, 64 Закону України "Про господарські товариства" наполягав, що будь - який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства.
Позивач зазначив, що дані рекомендації діяли з 2007 року до 25.02.2016 року (тобто були діючим на час виходу Позивача з товариства), а з 25.02.2016 року зазначена норма трансформувалась п. 4.20. Постанови Пленуму Верховного суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", яка визначає що "учасник ТОВ або ТДВ має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а отже, господарським судом має бути задоволено клопотання учасника, який вийшов (виключений) з ТОВ або ТДВ, про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості необоротних і оборотних активів товариства та його зобов'язань для обчислення вартості частини майна, що належить до сплати такому учаснику".
Тож позивач вважає, що на час виходу Позивача з товариства у останнього було право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства, яким Позивач скористався, а у відповідача виник обов'язок розрахуватись з позивачем, у строки встановлені ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", тобто протягом 12 місяців з дня виходу з товариств виплатити Позивачу ринкову вартість частини майна товариства, пропорційно його частці та прибутку, що не було зроблено Відповідачем.
Тобто, за твердженням позивача, відповідач не виконав свого грошового обов"язку щодо виплати позивачу вартості частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі, в строк до 12 місяців з дня виходу.
Позивач посилаючись на пункт 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14 та п. 4.21 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 25.02.2016р. №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", ч. 2 ст. 625 ЦК України, вважає, що у Відповідача були всі підстави здійснювати виплати вартості частини майна Позивачу, виходячи з дійсних (ринкових) цін.
Щодо твердження відповідача, що лише після набрання законної сили рішення суду про стягнення основного боргу, у Відповідача виник обов'язок сплатити ринкову вартість майна. Позивач зазначив, що виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє обов'язку відповідача вставленого законом, та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.
Крім того, посилаючись на статтю 625 ЦК України позивач вважає, що кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Щодо розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних позивач зазначив, що при формування пакету документів, які додані до позовної заяви, допустив технічну помилку. Тому, Позивач надав суду та відповідачу повний розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Щодо застосування строку позовної давності позивач вважає, що позовна вимога про стягнення суми основного боргу (грошового зобов'язання) заявлена Позивачем у межах строку позовної давності, а саме 23.08.2014 року, що встановлено в рішенні Господарського суд Кіровоградської області від 07.12.2018 року у справі № 912/1238/13.
Крім того, позивач наголосив на тому, що у даному випадку мало місце переривання строку позовної давності щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, як складових основного зобов'язання, відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України - внаслідок звернення позивача з позовом щодо стягнення основного боргу в сумі 1708074,90 грн. у справі № 912/1238/13.
Позивач звернувся до суду у зазначеній справі 23.08.2014 року. Рішення суду набрало законної сили 09.01.2019 року.
Як наслідок, початок перебігу позовної давності розпочався 31.08.2013 та зупинився 23.08.2014 року.
Тому, взявши до уваги той факт, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, та те що позивач пред'явив позов про стягнення основного боргу (як частини вимоги, право на яку має позивач) перебіг позовної давності перервався та розпочався заново з 18.01.2019 року.
Крім того, позивач вказав на те, що навіть якщо припустити що позовна давність сплила, то на думку позивача причини такого пропуску є поважними, оскільки в зв'язку з відмовою відповідача виплатити вартість частини майна товариства за ринковими цінами, позивач був змушений звертатись до суду за захистом свого права, внаслідок чого в примусовому порядку здійснювався обрахунок ринкової вартості майна товариства, внаслідок чого позивач мав реальну можливість здійснити обрахунок інфляційних втрат на суму боргу (за ринковою вартістю майна) та 3% річних, лише після набрання законної сили рішення в господарській справі №912/1238/13, оскільки визначення основної суми боргу та нарахування на неї інфляційних втрат та 3% річних є нерозривним.
При цьому, позивач просить суд взяти до уваги що розгляд господарської справи №912/1238/13 здійснювався протягом майже 6 років.
Тому, позивач наголосив, що в разі якщо суд дійде до висновку що позовна давність щодо заявлених вимог сплила, керуючись ч. 5 ст. 267 ЦК України просить суд визнати причини пропущення позовної давності поважними.
Ухвалою суду від 14.06.2019 справу призначено в підготовче засідання на 24.06.2019 на 14:30 год.
21.06.2019 відповідачем через канцелярію суду подано заперечення на відповідь на відзив від 18.06.2019 № 104, відповідно до якого відповідач щодо відсутності підстав стягнення вартості інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідач зазначив, що здійснюючи розрахунки з позивачем на підставі балансової вартості майна, за відсутності вимоги позивача про проведення розрахунків на підставі ринкової вартості майна, відповідачем не було порушено зобов'язання щодо виплати позивачу вартості частини майна у зв'язку з його виходом з товариства, та відповідно, з боку відповідача не мало місця прострочення виконання зобов'язання. В даному випадку існують підстави стверджувати про прострочення позивача як кредитора, яким у встановлений ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" строк не було направлено відповідачу вимоги про проведення з ним розрахунків, виходячи саме із ринкової (а не балансової) вартості майна товариства на дату його виходу.
Також відповідач зазначив, що оскільки з боку відповідача не було порушено зобов'язання з виплати позивачу вартості частини майна (а відповідно і не мало місця прострочення виконання зобов'язання), а подання позивачем позову до суду про стягнення вартості частини майна було зумовлено не невиконанням відповідачем свого обов'язку, а саме у зв'язку з незгодою позивача з визначеною йому вартістю частини майна товариства (про що позивачем до його звернення із вказаним позовом попередньо не було повідомлено відповідача), тому підстави для покладення на відповідача передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальності відсутні.
Щодо позовної давності відповідач зазначив, що в обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідачем зазначено, що зроблені позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за період з 31.08.2013 по 01.03.2019 включно є неправильними, оскільки період часу їх визначення позивачем всупереч положенням ст.ст. 256, 257 ЦК України не обмежений строком позовної давності з 26.03.2016 по 01.03.2019 про застосування якої відповідачем заявлено у відзиві. При цьому, щодо заявлених позивачем на підставі ст. 625 ЦК України вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 31.08.2013 по 01.03.2019 на загальну суму 314 639,29 грн. був відсутній факт переривання перебігу позовної давності у зв'язку із його зверненням 23.08.2013 до господарського суду з позовом до СТОВ "Гірник" про стягнення недоплаченої вартості майна СТОВ "Гірник" внаслідок його виходу з товариства у справі № 912/1238/13.
Заперечуючи такі аргументи відповідача, позивач у відповіді на відзив стверджував, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу заявлені ним у межах строку позовної давності, а саме 23.08.2014 року, і як наслідок (на думку позивача) мало місце переривання строку позовної давності щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат як складових основного зобов'язання відповідно до ст. 264 ЦК України (звернення позивача з позовом щодо стягнення основного боргу в сумі 1708074,90 грн. у справі № 912/1238/13).
Відповідач наголосив на тому, що позивачем неправильно зазначено дату заявлення ним вимог про стягнення основного боргу -23.08.2014, тоді як правильною є дата - 23.08.2013 року.
Відносно позиції позивача про факт переривання позовної давності пред'явленням позову у справі № 912/1238/13 про стягнення основного боргу, відповідач вважає таку позицією позивача помилковою, яка суперечить правовим висновкам Верховного Суду України в постанові від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Крім того, відповідач зазначив, що виходячи із правової природи нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, вимога про їх стягнення не є додатковою вимогою чи частиною вимоги про стягнення основного боргу, право на яку має позивач (в розумінні ч. 2 ст. 264 ЦК України), а тому переривання перебігу позовної даності за вимогою про стягнення основного боргу у випадках, передбачених ст. 264 ЦК України, не має наслідком переривання позовної давності і щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму такого основного боргу.
Відповідач посилаючись на постанову Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 905/2324/17 зазначає, що у випадку переривання позовної давності щодо основної вимоги (внаслідок вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею основного боргу або пред'явлення позивачем позову, предметом якого є лише частина вимоги, право на яку має позивач) не має своїм наслідком переривання позовної давності також і щодо нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.
Таким чином, відповідач із посиланням на практику Верховного Суду, вважає, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе лише до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Відповідач також не погоджується з доводами позивача щодо поважності причин пропущення ним строку позовної давності.
Відповідач зазначив, що позов про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, період нарахування яких починається з 31.08.2013, поданий 26.03.2019, тобто більш ніж через 5 років після початку періоду їх нарахування, для захисту прав позивача поза межами строку позовної давності необхідно встановити наявність дійсних поважних причин її пропуску та неможливість дізнатися про порушення права раніше.
Відповідач зазначає, що позивач протягом встановленого ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" строку не скористався належним йому правом вимагати виплати йому відповідачем вартості частини майна за ринковими цінами на дату його виходу та не вносив відповідачу будь-яких пропозицій щодо визначення ринкової вартості майна, способів такого визначення (замовлення оцінки майна у суб'єкта оціночної діяльності, погодження сторонами умов проведення оцінки тощо), а відразу, ще до закінчення такого строку, звернувся до суду з позовом у справі №912/1238/13 про стягнення з товариства недоплаченої частини майна. І як, наслідок, визначення ринкової вартості майна, мало місце вже в межах розгляду вказаної справи за результатами проведених експертиз.
При цьому, відповідач наголосив, що твердження позивача про відмову відповідача виплатити вартість частини майна за ринковими цінами не відповідають дійсності, оскільки як зазначено вище, з такою вимогою позивач до відповідача не звертався.
Таким чином, відповідач вважає, що обов'язок відповідача з виплати позивачу вартості частини майна саме на підставі ринкової вартості майна товариства на дату виходу позивача залежав від реалізації позивачем свого права вимагати проведення з ним розрахунків саме на підставі такої вартості, тобто залежав від волі самого позивача і його поведінки в цих правовідносинах, а відтак носить виключно суб'єктивний характер.
При цьому, відповідач звернув увагу, що із змісту позовної заяви ОСОБА_1 від 22.08.2013 про стягнення недоплаченої вартості частини майна та переліку доданих до неї документів, на дату подання вказаної позовної заяви позивач володів інформацією та документами щодо фінансово-майнового стану відповідача (складу майна відповідача, його фінансово-економічних показників діяльності тощо), а відтак не був позбавлений можливості раніше визначити недоплачену (на його думку) вартість частини майна та відповідно заявити вимоги про стягнення нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України грошових сум на таку невиплачену йому вартість майна (копія позовної заяви ОСОБА_1 додана до відзиву).
Разом з тим, визначення у справі №912/1238/13 за результатами вперше призначеної експертизи ринкової вартості майна, та виходячи з неї - вартості частини майна для виплати позивачу, мало місце ще 24.07.2014 (висновок експертів ПП «Науково-дослідна лабораторія судових експертиз» №143 від 24.07.2014), в результаті чого 30.08.2014 позивачем у вказаній справі подана заява про збільшення розміру позовних вимог, що полягало у стягненні недоплаченої вартості частини майна в сумі 1 645 274,75 грн. та недоплаченої частини прибутку в сумі 62 800,15 грн., а всього 1 708 074,90 грн.
Ухвалою суду від 24.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті на 27.06.2019 о 10:00 год.
27.06.2019 позивач подав до суду пояснення на заперечення на відповідь на відзив від 27.06.2019, за змістом якого не погоджується з твердженням відповідача відносно відсутності підстав стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки позивач не пред"явив до відповідача вимоги про проведення з них розрахунку саме за ринковою вартістю, вважаючи, що на час виходу позивача з товариства у останнього було право вимагати проведення ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства, яким позивач скористався, а у відповідача виник обов"язок розрахуватись з позивачем, у строки встановлені ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", тобто протягом 12 місяців з дня виходу з товариства виплатити позивачу ринкову вартість частини майна товариства, пропорційно його частці та прибутку.
Позивач зазначив, що доказом того, що позивач скористався своїм правом та вимагав проведення розрахунків саме виходячи з ринкової ціни, є подання позивачем 22.08.2013 позовної заяви до Господарського суду Кіровоградської області, з вимогою стягнути з відповідача недоплачену вартість частини, саме за ринковою вартістю.
Щодо відсутності вини в діях відповідача зазначив, що по-перше наявність або відсутність вимоги про здійснення виплати, не пов'язане з обов'язком товариства щодо розрахунків при виході з нього учасника, оскільки такий обов'язок встановлюється законом, а по-друге, позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату його частки майна саме за ринковою вартістю, до закінчення 12 - місячного строк з дня виходу учасника з товариства, що підтверджується обставинами встановленими в господарській справі № №912/1238/13, рішення по якій міститься в матеріалах справи.
Щодо позовної давності позивач із посиланням на практику Верховного Суду, вважає, що за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивач наголосив на тому, що в результаті не виконання основної вимоги, Позивачем була заявлена позовна вимоги про стягнення суми основного боргу (грошового зобов'язання) у межах строку позовної давності, а саме 22.08.2013 року, що підтверджується копією позовної заяви.
Позивач наполягає на тому, що перебіг позовної давності перервався, та розпочався заново з 10.01.2019 року.
Позивачем зазначено, що з даним позовом позивач звернувся 26 березня 2019, тобто в межах трирічного строку та як наслідок позовна давність не сплила.
Більше того, позивач зазначає, що відповідач, безпідставно посилається на правову позицію Об'єднаної плати Касаційного господарського суду в Постанові від 26.10.2018 року у справі №922/4099/17 про пропуск строків позовної давності, оскільки в даній справ мали місце інші обставини справи.
В той де час, позивач зазначив, що у разі якщо суд дійде до висновку що позовна давність щодо заявлених вимог сплила, керуючись ч. 5 ст. 267 ЦК України, позивач просить суд визнати причини пропущений позовної давності поважними.
В судовому засіданні 27.06.2019 оголошено перерву до 23.07.2019 о 14:30 год.
15.07.2019 відповідачем подано до суду письмові пояснення від 15.07.2019, відповідно до яких відповідач вважає, що доводи позивача про виникнення у відповідача обов"язку провести розрахунки з позивачем протягом 12 місяців з дня виходу з товариства, виходячи саме із ринкової вартості майна товариства, не ґрунтуються на фактичних обставинах даної справи, оскільки як відповідачем було зазначено у запереченні на відповідь на відзив, встановлений ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" обов"язок товариства здійснити розрахунки з учасником, який вийшов з товариства, виходячи саме із ринкової вартості майна товариства, пов"язується із наявністю відповідної вимоги учасника про проведення з ним розрахунків саме на підставі ринкової вартості майна товариства.
В судовому засіданні 23.07.2019 оголошено перерву до 29.07.2019 на 16:00 год.
Представник позивача в судовому засіданні 23.07.2019 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити. У письмових поясненнях на заперечення на відповідь на відзив, що надійшли до суду 27.06.2019, позивач зазначив, що в разі якщо суд дійде висновку що позовна давність щодо заявлених вимог сплила, керуючись ч. 5 ст. 267 ЦК України просив суд визнати причини пропущення позовної давності поважними.
Представник відповідача в судовому засіданні 23.07.2019 позовні вимоги заперечив. В письмових поясненнях від 15.07.2019 просив відхилити аргументи позивача та клопотання про визнання поважними причини пропущення позовної давності, які наведені у поясненнях на заперечення на відповідь на відзив від 27.06.2019, та повністю відмовити у задоволенні його позовних вимог.
У відповідності до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.07.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні 23.07.2019, суд
27.08.2012 позивач, як учасник (власник) СТОВ "Гірник" звернувся з заявою до зборів учасників товариства, якою повідомив про свій вихід зі складу учасників цього товариства.
У зв"язку із виходом із складу учасників позивач просив визначити та сплатити вартість частини майна, пропорційно частці у статутному капіталі СТОВ " Гірник ", а також належну йому частку прибутку товариства у 2012 році, кошти просив перерахувати на власний рахунок в ПАТ "Укрсоцбанку". Позивач просив розглянути заяву та здійснити всі необхідні юридично значущі дії у порядку та строки, передбачені статутом товариства та встановлені чинним законодавством України.
03.09.2012 загальними зборами засновників СТОВ "Гірник" прийнято рішення, оформлене відповідним протоколом про виведення із засновників" ОСОБА_1 , повернення йому 705,00 грн. внеску до статутного фонду після державної реєстрації змін до Статуту, визначення вартості майна, що пропорційна частці ОСОБА_1 у статутному фонді та частини прибутку за 2012 рік із виплатою після затвердження звіту товариства за 2012 р.
01.03.2013 загальними зборами засновників СТОВ "Гірник" прийнято рішення, оформлене протоколом від 01.03.2013, про затвердження річного звіту товариства за 2012 рік з балансом станом на 01.01.2013 у сумі 13 048 300 грн., нарахування засновникам по результатам роботи господарства за 2012 рік дивідендів у сумі 500 000 грн. з виплатою їх у березні 2013 року.
09.09.2013 загальними зборами засновників СТОВ "Гірник" прийнято рішення, оформлене протоколом від 09.09.2013, про затвердження розрахунку виплат вибулому засновнику СТОВ "Гірник" ОСОБА_1. частки майна СТОВ "Гірник" та частини прибутку за 2012 рік без виплачених дивідендів в березні 2013 року та без повернутої частки ОСОБА_1 (705,00 грн.) в статутному фонді в сумі 1 034 916,74 грн.
За платіжним дорученням № 286 від 06.09.2012 відповідач повернув позивачу 705 грн. частки у статутному фонді СТОВ "Гірник", а за платіжним дорученням № 590 від 06.03.2013 перерахував дивіденди у сумі 30 425 грн. 65 коп. Крім того, за платіжними дорученнями № 746 від 08.08.2013, № 782 від 09.09.2013 ОСОБА_1 отримав від СТОВ "Гірник" 350 000 грн. та 467 293 грн. відповідно як сплату вартості частини майна, за платіжним дорученням № 793 від 19.09.13 - 217 623 грн. 74 коп. як виплату прибутку за 2012 р. згідно з заявою від 27.08.12.
Таким чином, після виходу ОСОБА_1 із складу учасників СТОВ "Гірник", затвердження товариством звіту за фінансовий рік, позивачем протягом вересня 2012 -вересня 2013 отримано вартість частки у статутному капіталі (фонді) юридичної особи - 705 грн., дивіденди - 30 425 грн. 65 коп., вартість частини майна - 817 293 грн., суму прибутку за 2012 р. - 217 623 грн. 74 коп., всього - 1 066 047 грн. 39 коп.
Зазначені обставини встановлено рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2018 у справі № 912/1238/13 та не потребують доказування.
22.08.2013 до закінчення річного строку встановленого ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" позивач подав до суду позов про стягнення недоплаченої вартості частини майна товариства, пропорційно до частки у статутному капіталі товариства, в якому посилаючись на статті 10, 54 Закону України "Про господарські товариства", пункт 3.7 Рекомендацій ВГСУ №04-5/14 від 28.12.2007 наполягав на праві вимагати від СТОВ "Гірник" проведення розрахунків виходячи із дійсної (ринкової), а не балансової вартості майна СТОВ "Гірник" та просив стягнути з СТОВ "Гірник" недоплачену вартість 9,53% майна та недоплачену частину 9,53% прибутку товариства за 2012 рік.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 позов задоволено повністю, стягнуто з СТОВ "Гірник" на користь ОСОБА_1 1 645 274,75 грн. недоплаченої вартості частини майна та 62 800,15 грн. недоплаченої частини прибутку, 34 161,50 грн. судового збору, 67 568,64 грн. оплати за проведення судової експертизи, 54 000,00 грн. оплати послуг адвоката.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 рішення господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 змінено та викладено у наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з СТОВ "Гірник" на користь ОСОБА_1 275 071,47 грн. недоплаченої частини прибутку. В решті - позовні вимоги відмовити. Стягнути з СТОВ "Гірник" на користь ОСОБА_1 5 500,00 грн. судових витрат за подання позову, 10 878,55 грн. оплати за проведення експертизи (ініціатор - позивач), 8 694,00 грн. витрат на послуги адвоката. Стягнути з Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз на користь ОСОБА_1 26 611,20 грн. витрат за проведення судової експертизи, помилково покладених на позивача ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 та сплачених позивачем згідно квитанції 0.0.370963533.1 від 09.04.2015. Стягнути з ОСОБА_1 на користь СТОВ "Гірник" 14 330,75 грн. витрат на апеляційне оскарження. Стягнути з ОСОБА_1 на користь СТОВ "Гірник" 9 234,02 грн. витрат на проведення судової експертизи".
Додатковою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 стягнуто з ОСОБА_1 на користь СТОВ "Гірник" 51 216,27 грн. судових витрат на проведення повторної судової експертизи.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 у справі № 912/1238/13 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.
На виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 у справі № 912/1238/13, які в подальшому були скасовані Вищим господарським судом України, СТОВ "Гірник" було сплачено ОСОБА_1 недоплачену частину прибутку в сумі 275 071,47 грн. у складі двох наступних платежів на загальну суму 300 144,02 грн.: 19.07.2016 - 214 071,47 грн. (платіжне доручення № 81 від 19.07.2016); 21.07.2016 - 85 072,55 грн. (платіжне доручення № 82 від 21.07.2016).
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2018 у справі № 912/1238/13 за позовом ОСОБА_1 до СТОВ "Гірник" про стягнення 1 708 074,90 грн. вирішено наступне:
- позовні вимоги задоволено частково;
- стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" на користь ОСОБА_1 основний борг в сумі 304 797,86 грн.;
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" судовий збір в сумі 625,84грн., витрати на правову допомогу 42 948,80 грн., витрати на проведення експертиз 78 245,07 грн.;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
- в поворот виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014р. та постанови ДАГС від 13.06.2016 стягнуто з ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" 275 071,47 грн. основного боргу, 5 500,00 грн. судових витрат за подання позову, 10 878,55 грн. оплати за проведення судової експертизи, 8 694,00 грн. витрат на послуги адвоката;
- в поворот виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.12.2014 та постанови ДАГС від 13.06.2016 з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" на користь ОСОБА_1 51 216,27 грн. витрат на проведення судової експертизи та 9 234,02 грн. витрат на проведення судової експертизи та 14 330,75 грн. витрат на апеляційне оскарження;
- після набрання законної сили даним рішенням суду видати наказ, яким стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" на користь ОСОБА_1 основний борг в сумі 29 726, 39 грн. та судовий збір в сумі 8204,91 грн.;
- після набрання законної сили даним рішенням суду видати наказ, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" витрати на правову допомогу в сумі 51642,80 грн., витрати на проведення експертиз 28 673,33 грн.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем не виконано свого обов"язку щодо виплати позивачу вартості частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі, в строк до 12 місяців з дня виходу.
Позивачем зазначено, що відповідачем фактично сплачено на користь позивача 1 341 118,86 грн., з яких 959 988,21 грн. виплачено після 30.08.2013, тобто несвоєчасно, а саме:
- 06.09.2012 - 705 грн. - як повернення вартості вкладу (платіжне доручення № 286);
- 06.03.2013 - 30 425,65 грн. - виплата дивідендів (платіжне доручення № 590);
- 08.08.2013 - 350 000,00 грн. вартість частини майна (платіжне доручення № 746);
- 09.09.2013 - 467 293,00 грн. - вартість частини майна (платіжне доручення № 782);
- 19.09.2013 - 217 623,74 грн. - прибуток за 2012 рік (платіжне доручення № 793);
- 28.07.2016 - 275 071,47 грн. - вартість частини майна (виписка банку).
Решта суми боргу в розмірі 29 726,39 грн. СТОВ "Гірник" колишньому учаснику не сплачена до цього часу, тому позивач просить стягнути з СТОВ "Гірник" інфляційні втрати в розмірі 284 971,52 грн. та 3% річних в розмірі 29 667,77 грн. за період з 31.08.2013 по 01.03.2019.
Оцінивши зібрані у справі докази, доводи, пояснення та заперечення повноважних представників сторін, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Предметом спору у справі № 912/1238/13 є стягнення недоплаченої вартості майна товариства виходячи із дійсної (ринкової) вартості майна в сумі 1 645 274,75 грн. та недоплаченої частини прибутку товариства за 2012 рік в сумі 62 800,15 грн.
Рішенням суду у справі № 912/1238/13 встановлено, що датою виходу позивача з товариства є 27.08.2012 року.
Згідно статті 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства. Аналогічні положення закріплені в пункті 3 частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України, відповідно до якого учасники господарського товариства мають право в порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.
Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.
Отже при виході учасника з товариства останньому належить частина майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі та виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.
Досліджуючи зміст Статуту СТОВ "Гірник" судом встановлено, що Статутом відповідача не врегульовано порядок визначення вартості майна товариства для визначення суми виплати учаснику частини вартості майна пропорційно його частці.
Пунктом 9.4 Статуту лише передбачено, що при виході засновника з товариства він подає заяву не пізніше ніж за два місяці, при цьому йому виплачується вартість частини майна товариства, що пропорційна частці такого засновника у майні товариства, а також належна йому частка прибутку, одержана товариством у рік виходу засновника до моменту виходу засновника з товариства; виплата проводиться після затвердження звіту товариства за фінансовий рік, в якому засновник вийшов з товариства.
Пунктом 3.7 Рекомендацій Вищого господарського суду України № 04-5/14 від 28.12.2007 передбачалось, що відповідно до статей 54, 64 Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженої або додаткової відповідальності, що виходить або був виключений з товариства, має право на одержання вартості частини майна товариства пропорційно розміру його частки у статутному капіталі товариства. Будь - який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства.
Дані рекомендації діяли з 2007 року до 25.02.2016 року (тобто були діючим на час виходу Позивача з товариства), а з 25.02.2016 року зазначена норма трансформувалась п. 4.20. Постанови Пленуму Верховного суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", яка визначає що "учасник ТОВ або ТДВ має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а отже, господарським судом має бути задоволено клопотання учасника, який вийшов (виключений) з ТОВ або ТДВ, про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості необоротних і оборотних активів товариства та його зобов'язань для обчислення вартості частини майна, що належить до сплати такому учаснику".
Таким чином суд погоджується з позицією позивача, що на час його виходу з товариства у останнього було право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства, яким позивач скористався шляхом звернення до відповідача з заявою про вихід з товариства від 27.08.2012 та подачею позову до СТОВ "Гірник" про стягнення недоплаченої вартості частини майна товариства, пропорційно до частки у статутному капіталі товариства виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства, який був поданий до суду до закінчення річного строку передбаченого законодавством для здійснення розрахунків, а у відповідача виник обов'язок розрахуватись з позивачем, у строки встановлені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства", тобто протягом 12 місяців з дня виходу з товариства виплатити позивачу ринкову вартість частини майна товариства, пропорційно його частці та прибутку, що не було зроблено відповідачем.
Тобто, відповідач не виконав свого грошового обов"язку щодо виплати позивачу вартості частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі, в строк до 12 місяців з дня виходу.
Даний факт підтверджується рішенням господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2018 у справі №912/1238/13.
Отже, твердження відповідача щодо відсутності з його боку порушення зобов'язання з виплати позивачу вартості частини майна, а відповідно і прострочення виконання зобов"язання, а тому і підстав для покладення на СТОВ "Гірник" передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України відповідальності, при наявності вирішеного судом спору про стягнення з СТОВ "Гірник" на користь ОСОБА_1 коштів з врахуванням ринкової вартості частини майна товариства, є безпідставним.
Пунктом 5.3 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" від 17.12.2013 №14, з посиланням на статтю 54 Закону України "Про господарські товариства" зазначено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, у строк до 12 місяців з дня виходу. З моменту подання учасником товариства заяви про вихід зі складу останнього з виплатою належної такому учасникові частки вартості майна у товариства настає обов"язок сплатити відповідну суму у строки, визначені згаданою нормою Закону України "Про господарські товариства", а невиконання цього обов"язку тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.
Згідно з пунктом 4.21 постанови Пленуму ВГСУ від 25.02.2016 №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин", з моменту виходу учасника з ТОВ або ТДВ з виплатою належної йому частини вартості майна у товариства настає обов"язок сплатити суму в строки, визначені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства", невиконання якого тягне наслідки, передбачені за прострочення виконання грошового зобов"язання, зокрема визначені статтею 625 ЦК України.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що відповідач не виконав свого обов"язку щодо виплати належної позивачу частини вартості майна в строки, визначені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства", у позивача виникло право вимагати сплати вартості майна товариства з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України.
Пунктом 28 Постанови ВСУ від 24.10.2008 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" визначено, що моментом виходу учасника з товариства визнають дату подання ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або дату вручення заяви цій особі підприємством зв"язку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач надіслав відповідачу нотаріальну заяву про вихід із товариства поштою, яку останній отримав 30.08.2012. Отже позивач вийшов з учасників СТОВ "Гірник" 30.08.2012, як наслідок відповідач мав обов"язок здійснити виплату вартості частини майна товариства та прибутку пропорційно його частці у статутному капіталі, при виході учасника з товариства до 30.08.2013 включно.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2018 у справі №912/1238/13, яке набрало законної сили, встановлено що при виході з СТОВ "Гірник" ОСОБА_1 мав право на вартість в частині майна товариства (з урахуванням прибутку) в розмірі 1 370 845,25 грн., проте фактично відповідач сплатив 1 341 118,86 грн., з яких 959 988,21 грн. виплачено після 30.08.2013, тобто несвоєчасно, що дає право позивачу вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Відповідно до розрахунків, які позивач подав до позову, за період з 31.08.2013 по 01.03.2019 сума вартості інфляційних витрат складає 284 971,52 грн., три відсотки річних від простроченої суми складає 29 667,77 грн., а всього - 314 639,29 грн.
Суд не погоджується з твердженням відповідача, що лише після набрання законної сили рішення суду у справі №912/1238/13 у відповідача виник обов"язок сплатити ринкову вартість майна, оскільки до 30.08.2013 позивач скористався своїм правом щодо вимоги до товариства здійснити виплату вартості частини майна товариства та прибутку пропорційно його частці у статутному капіталі з врахуванням ринкової вартості частини майна товариства, в той же час відповідач свій обов"язок своєчасно не виконав, що і стало підставою для прийняття судового рішення на користь позивача.
За змістом загальних положень щодо виконання зобов"язань, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 599 ЦК України зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судовим рішенням у справі №912/1238/13 вирішено спір між сторонами щодо стягнення заборгованості по недоплаченої вартості майна та частини прибутку товариства, пропорційно частці у статутному капіталі, а не встановлення факту наявності обов"язку здійснювати виплати вартості частини майна товариства та прибутку пропорційно його частці у статутному капіталі з врахуванням ринкової вартості частини майна товариства.
Господарський суд не вважає обґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості визначення ринкової вартості майна для встановлення дійсного розміру належної позивачу до виплати її частини, оскільки майно СТОВ "Гірник" обліковуються на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування.
Господарський суд приймає до уваги заяву відповідача про застосування у відповідності до статті 267 ЦК України позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 31.08.2013 по 01.03.2019.
Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За приписами статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов"язку. Позовна давність переривається у разі пред"явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Господарський суд погоджується з позицією відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 31.08.2013 по 01.03.2019 та не вбачає підставою для переривання строку позовної давності звернення позивача до суду у справі №912/1238/13, на чому наполягає позивач. Суд вважає помилковим твердження позивача, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних є частиною вимоги позивача про стягнення вартості частини майна товариства.
Правова позиція про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних не є частиною вимоги позивача про стягнення вартості частини майна товариства (частиною суми основного боргу) і не є додатковими вимогами, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов"язання наведена в постанові ВСУ від 26.04.2017 у справі №3-1522гс16, постанові об"єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17.
В той же час, господарський суд керуючись частиною 5 статті 267 ЦК України визнає поважними причини пропущення позовної давності, оскільки в зв"язку з відмовою відповідача виплатити вартість частини майна товариства за ринковими цінами, позивач був вимушений звертатись до суду за захистом свого права, внаслідок чого в примусовому порядку здійснювався обрахунок ринкової вартості майна товариства, розгляд справи тривав майже 6 років. Позивач мав реальну можливість здійснити обрахунок інфляційних втрат на суму боргу (за ринковою вартістю майна) та 3 % річних після остаточного визначення основної суми боргу, яка зафіксована рішенням у справі №912/1238/13, що набрало законної сили.
Так, позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виплату позивачу вартості частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі за період з 31.08.2013 по 01.03.2019.
Верховний Суд України у постанові від 26.04.2017 року по справі № 3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Тобто, з огляду на викладене, можливо дійти висновку, що позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.
Враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 26.03.2019, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму є період з 26.03.2016 по 01.03.2019 (в межах позовної давності).
Суд, здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат встановив, що розмір інфляційних втрат становить 20 661,58 грн., розмір 3% річних - 5 410,67 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме 5 410,67 грн. 3% річних та 20 661,58 грн. інфляційних втрат, в іншій частині суд відмовляє.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково.
Витрати зі сплати судового з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
23.07.2019 відповідач звернувся до суду з заявою про відшкодування судових витрат у зв"язку із розглядом справи № 912/855/19 на загальну суму 22 000,00 грн., що складаються із витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2019 між адвокатом Пашковським А.А. та СТОВ "Гірник" було укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової (правничої) допомоги Клієнту у справі № 912/855/19 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" про стягнення 314 639,29 грн., яка на дату укладення цього Договору знаходиться в провадженні Господарського суду Кіровоградської області, та в інших справах, які пов"язані чи можуть бути пов"язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов"язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу.
Повноваження Пашковського А.А. , як адвоката підтверджені копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №000113 від 04.07.2017.
Як випливає з положення п.п. 3.1, 3.2 Договору про надання правової допомоги сторони досягли згоди, що вартість послуг та порядок розрахунків за виконання робіт по цьому договору визначається за домовленістю сторін. Розмір та порядок оплати Клієнтом Адвокату гонорару та фактичних витрат, пов"язаних із виконанням даного Договору, окремо обумовлюється сторонами та може визначатися додатковою (додатковими) угодою (угодами) до цього Договору.
Додатковою угодою № 1 від 09.07.2019 до договору про надання правничої допомоги від 16.05.2019, сторони визначили, що на підставі п. 3.2 Договору даною Додатковою угодою Сторонами визначається розмір та порядок оплати Клієнтом Адвокату гонорару та фактичних витрат, пов"язаних із виконанням Договору.
Так, відповідно до п. 1.1 Додаткової угоди за надання професійної правової (правничої) допомоги Клієнту на підставі Договору Адвокату встановлюється гонорар (винагорода) у фіксованому розмірі 22 000,00 грн. без ПДВ, який не залежить від строку дії Договору.
Відповідачем долучено до матеріалів справи детальний опис робіт (надання послуг) адвокатом та здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі № 912/855/19 станом на 22.07.2019 року.
Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідачем долучено до справи копію платіжного доручення від 10.07.2019 №2316 згідно якого СТОВ "Гірник" було сплачено адвокату Пашковському А.А. кошти в сумі 22 000,00 грн. за договором від 16.05.2019.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем належними та допустити доказами доведено, що ним понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн., пов'язані з розглядом справи № 912/855/19. Водночас, з огляду на часткове задоволення позовних вимог стягненню з позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 555,31 грн.
Керуючись ст. 74, 76-79, 129, 233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (28024, Кіровоградська область, м. Олександрія, с. Марто-Іванівка, вул. Воронова, 1, код ЄДР 30984945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 20 661,58 грн. інфляційних втрат, 5 410,67 грн. 3% річних, 391,08 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" (28024, Кіровоградська область, м. Олександрія, с. Марто-Іванівка, вул. Воронова, 1, код ЄДР 30984945) 20 555,31 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Копію рішення направити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Гірник" (28024, Кіровоградська область, м. Олександрія, с. Марто-Іванівка, вул. Воронова, 1).
Повне рішення складено 07.08.2019.
Суддя С.Б. Колодій