ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.08.2019Справа № 910/6753/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "ПОЛТАВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (вул. Будівельників, 16, місто Горішні Плавні, Полтавська область, 39802)
до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680)
про стягнення 41008,00 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "ПОЛТАВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення 41008,00 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на несвоєчасну доставку відповідачем переданого йому позивачем для перевезення згідно залізничної накладної № 43108489 вантажу, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 41008,00 грн. нарахованого на підставі ст. 116 Статуту залізниць України штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Судом повідомлено, що 10.06.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява № 4641/7608 від 06.06.2019 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/6753/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/6753/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи з власної ініціативи, судове засідання (розгляд справи по суті) призначено на 10.07.2019 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 року в судовому засіданні по розгляду справи оголошено перерву до 01.08.2019 року.
В судові засідання 10.07.2019 року та 01.08.2019 року представники позивача та відповідача не з'явились.
Про дату, час та місце розгляду даної справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 01030050130022, 01030050130014, 0103050131100, 0103050131118.
Про поважні причини неявки представників позивача та відповідача суд не повідомлено.
Так, через відділ діловодства суду 11.06.2019 року від відповідача надійшло клопотання б/н від 07.06.2019 року про зменшення розміру штрафних санкцій на 50% до суми 20504,00 грн. та відзив б/н від 07.06.2019 року на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення 28275,80 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, посилаючись на часткове завищення позивачем відсотків суми штрафу за прострочення термінів доставки в зв'язку з неправильним застосуванням Правил обчислення термінів доставки вантажу. Клопотання та відзив судом долучені до матеріалів справи.
Також 24.06.2019 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 4641/80542 від 18.06.2019 року, в якій позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та зазначає про відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафу, посилаючись на порушення відповідачем строків виконання зобов'язання та незначний розмір штрафу. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, станом на час проведення судового засідання 01.08.2019 року сторонами суду не надано.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, оскільки ПАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" та АТ "Залізниця" не скористались наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом з матеріалів справи, 20 лютого 2018 року між Приватним акціонерним товариством «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (замовник за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник за договором, відповідач у справі) укладено договір № 03086/ПЗ-2018 (далі - Договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
На виконання вказаного Договору Приватним акціонерним товариством "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" на підставі залізничної накладної 43108489 зі станції Золотнішине Південної залізниці здійснено відправлення 22 вагонів: №№56056138, 57900979, 68828417, 57828907, 56178411, 68073931, 68022631, 68020171, 56294903, 68019942, 56294838, 68023530, 68000207, 68074244, 68000025, 56721301, 68017656, 68001106, 68000884, 55966394, 53849568, 68002740 з вантажем - залізнорудні окатиші (65%), навалом, загальною масою 1554000 кг, відстань перевезення - 821 км, станція призначення - Ізмаїл-Експорт Одеської залізниці.
Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
У відповідності до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за №457, та іншими актами законодавства України, зокрема, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083, Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року.
Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту).
Згідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457, статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Відповідно до п. "а" ст. 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно зі ст. 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Як визначено п.5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 року №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.
Згідно пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Відповідно до пункту 41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно пункту 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року визначено терміни, в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та 1 доба за кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Відповідно до пункту 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (п. 2.1 Правил).
При цьому згідно пункту 2.4 Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
У відповідності до пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (п. 2.10. Правил).
За приписами пункту 8 Правил видачі вантажів оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної і дорожньої відомості. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці, або дата подачі вагона під вивантаження, якщо вона здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначається позивачем в позовній заяві, відповідно до залізничної накладної № 43108489 вантаж, що прямував за вказаною залізничною накладною, було передано для перевезення 02.12.2018 року, термін доставки вантажу починається з 24-ї годин дати приймання вантажу, а саме 03.12.2018 року, та відповідачем було фактично доставлено на станцію призначення 11.12.2018 року, про що свідчить календарний штемпель видачі вантажу у графі 52, тобто із простроченням на 3 доби після закінчення встановленого терміну доставки (08.12.2018 року).
У зв'язку із простроченням відповідачем строку доставки вантажу, визначених Правилами обчислення термінів доставки вантажів, позивачем нараховано відповідачу 20% штраф у розмірі 41008,00 грн., виходячи з провізної плати 205040,00 грн. (205040,00 грн.*20%).
Позивач вказує на той факт, що відповідно до вказаної вище залізничної накладної вантаж, що прямував за залізничною накладною, відповідачем доставлено та видано позивачу вже після закінчення встановленого терміну доставки, про що свідчить календарний штемпель видачі вантажу у графі 52, а відтак - відповідач допустив прострочення доставки вантажу та при цьому відмітки про причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки, не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.
Згідно пункту 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Як підтверджується календарним штемпелем на накладній № 43108489 (графа 52), відповідачем доставлено позивачу вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що у відповідності до пункту 116 Статуту та пункту 1.1. Правил є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу.
У відповідності до положень статті 133 Статуту, пункту 2 Правил заявлення та розгляду претензій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року №334, на залізничній накладній № 43108489 здійснено переуступний напис, за яким право пред'явлення претензій та позову передано позивачу, тобто відправнику.
Відтак, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією від 05.02.2019 року №4641/45 про стягнення 41008,00 грн. штрафу, копія якої наявна в матеріалах справи.
Проте, незважаючи на отримання відповідачем зазначеної претензії 12.02.2019 року, остання залишена АТ «Укрзалізниця» без відповіді та задоволення, грошові кошти відповідачем сплачені не були, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено терміни доставки вантажів за вказаною накладною, визначені ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, у зв'язку із чим просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 41008,00 коп. штрафу на підставі ст. 116 Статуту залізниць України.
Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Як зазначалось судом вище, відповідальність залізниці за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів передбачена ст. 116 Статуту.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/420/2012 від 04.04.2012 року нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Згідно з абзацом другим пункту 8 Правил датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Зокрема, як встановлено судом, згідно відміток в накладній № 43108489 вантаж прийнятий до перевезення 03.12.2018, прибув на станцію призначення 11.12.2018 року.
Календарними штемпелями на залізничній накладній, доданій до позовної заяви, підтверджується, що вантаж відповідачем доставлено позивачу з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.
При цьому, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.
Відповідно до ст. 116 Статуту залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.
Наразі, належних та допустимих доказів на підтвердження порушення термінів доставки вантажу з незалежних від залізниці обставин станом на час розгляду справи відповідачем суду не надано.
Відповідно до розрахунку позивача, заявлений до стягнення з відповідача штраф за несвоєчасну доставку вагонів нарахований за 3 доби в розмірі 20% провізної плати та складає 41008,00 грн. (205040,00 грн. *20%).
Судом перевірено наведений позивачем розрахунок розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею та встановлено, що позивачем невірно визначено кількість діб прострочення доставки вантажу з урахуванням п.п. 1.1., 2.1, 2.4 Правил обчислення строків доставки та інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/420/2012 від 04.04.2012 року.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що враховуючи відстань від станції відправлення до станції призначення (із розрахунку 1 доба за кожні повні та неповні 200 км) нормативний строк доставки вантажу становить всього 6 діб: 5 діб (821 км/200км) + 1 доба (на операції, пов'язані з відправленням-прибуттям), отже за вказаною залізничною накладною мало місце прострочення доставки вантажу більше ніж на дві повні доби.
При цьому врахуванню підлягає факт відчеплення вагонів з № 1 по № 9 (згідно вагонної відомості) по накладній № 43108489 на станції Білгород - Дністровський за зменшенням ваги.
Отже, застосуванню згідно ст. 116 Статуту підлягає штраф в розмірі 10% від провізної плати, що становить 13048,00 грн. (130 480,00 грн. провізної плати вагонів з № 9 по № 22 *10%).
Окрім цього, по накладній № 43108489 були відчеплені від основного состава 8 вагонів (з № 1 по № 8 вагонної відомості) та в подальшому вказані вагони прибули за досильною накладною № 42413625 до станції призначення 12.12.2018 року, прострочення терміну доставки складає 3 повних доби.
Таким чином, обґрунтованим є застосування штрафу в розмірі 20% від провізної плати вказаних вагонів з № 1 по № 8 вагонної відомості, а саме 14912,00 грн. (74560,00 грн. *20%).
Загальна сума штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, складає 27960,00 грн.
В свою чергу заперечення відповідача проти позову з посиланням на статтю 133 Статуту залізниць України, згідно якої передача прав на пред'явлення претензій та позовів не допускається за винятком випадків передачі такого права вантажоодержувач вантажовідправнику та вантажовідправником вантажоодержувачу, судом не приймаються до уваги як такі, що спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема, відмітками на залізничній накладній № 43108489 про переуступний напис.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 50 %, а саме 20504,00 грн., в обґрунтування якого відповідач посилається на надмірний розмір неустойки, а також відсутність завданих позивачу збитків та впливу на господарську діяльність товариства, cуд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 2 вказаної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 1 статті 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду; за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Тобто при вирішенні питання про можливість зменшення штрафу, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мали передбачити пов'язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов'язань та наступне понесення витрат.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обставини даної справі та мотивування поданого відповідачем клопотання, оскільки останній не довів згідно ст. 74 ГПК України винятковість обставин, на які він посилався як на підставу для зменшення штрафу, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання АТ «Укрзалізниця» та, відповідно, зменшення заявленого до стягнення штрафу на 50%.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасної доставки відповідачем переданого його позивачем для перевезення вантажу та, відповідно, порушення норм ст. 41 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної доставки вантажу відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян ( MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "ПОЛТАВСЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (вул. Будівельників, 16, місто Горішні Плавні, Полтавська область, 39802, код ЄДРПОУ 00191282) 27960,00 грн. (двадцять сім тисяч дев'ятсот шістдесят грн. 00 коп.) штрафу та 1309,77 грн. (одну тисячу триста дев'ять грн. 00 коп.) судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2019 року.
Суддя А.М.Селівон