Справа № 454/1257/19
(заочне)
26 липня 2019 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,
за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сокалі, Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи ОСОБА_3 про виселення з житлового будинку,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із даним позовом до відповідачки ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку, свої вимоги мотивує тим, що є співвласником 1\2 частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , співвласником іншої 1/2 частки якого є третя особа ОСОБА_3 .. Зазначає, що відповідачка є дружиною ОСОБА_3 та без згоди іншого співвласника вселилася в будинок. Позивачка в свою чергу, згоди на вселення в будинок відповідачки не надавала, але відповідачка без реєстрації проживає в будинку, чим чинить позивачці перешкоди у користуванні ним. Добровільно відповідачка виселитися з будинку не бажає, у зв'язку з чим позивачка змушена звертатися до суду, так як своїми діями відповідачка створює позивачці перешкоди в користуванні будинком. Просить суд виселити відповідачку з житлового будинку в АДРЕСА_1 , судові витрати покласти на відповідачку.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибула, надала суду заяву у якій зазначила, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, розгляд справи проводити у її та представника відсутності, щодо заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 26.07.2019р. повторно не прибула, не повідомила суд про причину своєї неявки, тому судом винесено ухвалу про проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.
Позивач у поданій заяві не заперечила проти такого порядку вирішення справи.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не прибув, не повідомив суд про причину неявки.
На підставі ст. 280 ЦПК України, враховуючи думку позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Оскільки сторони в судове засідання не прибули, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши докази в справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
З дослідженої в судовому засіданні копії витягу з Державного реєстру речивих прав на нерухоме майно, виданого 01.12.2015р. Сокальською державною нотаріальною конторою, встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, на праві приватної власності належить 1/2 житлового будинку з приналежними до нього будівлями в АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту про фактичне місце проживання №84 від 16.04.2019р., що складений комісією Жвирківської селищної ради, встановлено, що в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також підтверджено факти проживання за вказаною адресою ОСОБА_2 .
В свою чергу, згідно із ст. 150 Житлового Кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
За положеннями ч.1 ст. 317 та ч.1 ст. 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, і він реалізовує такі права на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно із ст. 379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.
Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», надав роз'яснення, що відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до ст. 9 Житлового Кодексу України ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. У разі порушення цих прав, статтями 3, 4 ЦПК України передбачено право на судовий захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Конституцією України у ст. 41 та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Із змісту ч. 1ст. 109 ЖК України, вбачається, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить позивачці ОСОБА_1 та третій особі ОСОБА_3 , в будинку без реєстрації проживає відповідачка ОСОБА_2 , згоди на вселення якої позивач не надавала та яка своїм проживанням чинить перешкоди позивачці у користуванні будинком.
Відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо виселення відповідачки із житлового будинку є підставними та підлягають до задоволення в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву задовольнити.
Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Головуючий: Л. Ю. Фарина