Справа № 357/14932/18
2/357/301/19
Категорія 45
23 липня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., при секретарі - Бондаренко Н.В., за участю адвокатів: Лебедовської Л.Ю., Заворотнього А.А., відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово - експлуатаційна контора № 7, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно, -
17.12.2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача на свою користь судові витрати в розмірі 704,80 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано та 20.05.2009 року видано відповідне свідоцтво. Від шлюбу з відповідачем вона має сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є повнолітнім, проживає та зареєстрований разом із нею. На підставі договору купівлі - продажу від14.09.2005 року вона являється власником квартири АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу з відповідачем, з червня 2009 року, останній забрав свої речі і виїхав на постійне місце проживання до своєї матері в смт. Терезине, Білоцерківського району Київської області, де і проживає по даний час. З 2010 року, вона перебуває у шлюбі з іншим чоловіком, ОСОБА_4 , який проживає за вказаною адресою разом із нею. Відповідач у квартирі АДРЕСА_1 не проживає з 2009 року, обов'язки члена сім'ї пов'язані з утриманням житла та оплатою комунальних послуг не виконує. Факт реєстрації відповідача у квартирі створює для неї ряд незручностей, а саме тягар сплати комунальних послуг, неможливість оформити субсидію та розпорядиться майном на власний розсуд.
24.01.2019 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
11.02.2019 року представник відповідача, Заворотній А.А., подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 , про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири, мотивуючи тим, що 14.09.2005 року було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира була придана під час перебування сторін у шлюбі, який було зареєстровано 15.02.1997 року, а тому є не особистою власністю позивача, а спільною сумісною власністю подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ст. 68 ЦК України. Підставою розірвання шлюбу між сторонами стала хвороба відповідача у 2008 році, внаслідок якої він став інвалідом. Враховуючи те, що позивач намагалась влаштувати своє особисте життя, а відповідач перебував у безпорадному стані і потребував догляду і допомоги, проживати в одній квартирі стало неможливо, тому відповідач вимушений був винаймати окреме житло в іншому місці. Вважає, також, недоречним посилання позивача на ст. 405 ЦК України, оскільки відповідач є співвласником зазначеної квартири і положення вказаної статті не розповсюджуються на спірні правовідносини.
11.02.2019 року представник відповідача, подав до суду зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно, мотивуючи тим, що сторони перебували у шлюбі з 15.021997 року, від шлюбу вони мають сина, який є вже повнолітнім. Під час шлюбу, а саме 14.09.2005 року за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 . Відповідно до законодавства, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші чи інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідач до хвороби в 2008 році, в наслідок якої він став інвалідом, постійно працював, дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, всі доходи витрачав на сімейні потреби. Тому, просив визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
25.02.2019 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області об'єднано в одне провадження вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно, з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово - експлуатаційна контора № 7, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням в порядку загального позовного провадження.
12.03.2019 року ОСОБА_2 подала відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову відповідача, мотивуючи тим, що зустрічна позовна заява подана поза межами строків позовної давності. Так, 14.09.2005 року під час купівлі квартири, вона отримала кредит, відповідач підписував договір іпотеки в якості поручителя для забезпечення кредитних зобов'язань, отже строк позовної давності сплив 14.09.2008 року. У 2009 році був розірваний шлюб, отже строк позовної давності сплив у 2012 році. Також, зустрічні вимоги є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки вказана квартира була придбана за ринковою вартістю 23000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становило 184 000,00 грн. На придбання квартири вона за власні кошти сплатила 16000 долів США, що еквівалентно 128 000,00 грн., а суму, якої не вистачало, в розмірі 7089 доларів США, що еквівалентно 56711,34 грн., отримала в кредит. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором було укладено договір іпотеки на вказану квартиру. Сума тіла кредиту становила 36100,00 грн., з процентною ставкою 15,5 % в сумі 18611,34 грн., в тому числі комісійні платежі у розмірі 2000,00 грн., строк кредиту на 180 місяців ( 15 років), щомісячні платежі по сплаті кредиту становили 850,00 грн. На придбання квартири нею було витрачено особисті кошти в розмірі 16000 долів США, що еквівалентно 128 000,00 грн., а саме: 16.11.2002 року вона отримала в дар однокімнатну квартиру від рідного брата, в якій вони з відповідачем проживали до 2005 року, а потім продала дану квартиру для придбання спірної квартири. Відповідач кошти на придбання квартири та на подальшу сплату кредиту їй не надавав і не міг надавати, оскільки в той проміжок часу з 2005 року до 2007 року працював газоелектрозварювальником отримував заробітну плату щомісяця у розмірі 400 - 450 грн., з 2008 року він не працював, хворів, а в подальшому отримував пенсію по інвалідності, інших прибутків у нього не було. Відповідач більше 9 років у квартирі не проживає, відсутні у приміщені його особисті речі, обов'язки по утриманню житла та сплаті комунальних послуг він не виконує, жодного разу кредитні зобов'язання не сплачував, в тому числі і за прострочення їх сплати. Весь тягар зобов'язань по сплаті кредитних коштів несла вона, разом із своєю матір'ю,яка з 2005 року по 2018 рік допомагала їй здійснювати поточні платежі по кредиту, частково сплачувала заборгованість по несвоєчасній сплаті кредитних кошів та давала кошти на ремонтні роботи, закупівлю будівельних матеріалів. Згідно довідки банку від 05.12.2018 року зобов'язання за кредитним договором вона виконала в повну обсязі та провела повний розрахунок перед банком.
18.03.2019 року представник відповідача, подав до суду відповідь на відзив щодо зустрічного позову, в якому зазначив, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Строк позовної давності має обчислюватись від дня коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права власності. Оскільки відповідач дізнався про порушення своїх прав після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з доданими до неї документами від 24.01.2019 року, то і строк має обчислюватись з дати отримання даних документів, тобто, не раніше 24.01.2019 року. Норми ст.ст. 60,70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує. Позивачем не підтверджено належними доказами той факт, що вона витратила на придбання спірної квартири 16000,00 доларів США. Також, не надала доказів про свої доходи в період придбання квартири.
23.05.2019 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач, ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.
Представник позивача, адвокат Лебедовська Людмила Юріївна, в судовому засіданні первісний позов підтримала в повному обсязі, зустрічний позов не визнала, просила відмовити відповідачу в задоволенні його вимог, та зазначила, що сторони одружились у 1997 році, у травні 2009 року шлюб між ними було розірвано, в червні 2009 року відповідач забрав з квартири свої особисті речі та переїхав проживати за іншою адресою в АДРЕСА_2 , до своєї матері. Відповідач більше 9 років у квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує, участі в утриманні житла не приймає, будь - яких домовленостей з позивачем щодо права користування житлом між ними не було. В квартирі проживає позивач із сином, вона не має можливості оформити субсидію, сплачує за послуги з газопостачання по кількості зареєстрованих у квартирі, відповідач участі в оплаті даних послуг не приймає. Щодо зустрічного позову, то він необґрунтований, оскільки в період шлюбу позивачем було витрачено на придбання квартири особисті кошти, отримані з продажу подарованої братом квартири та за кошти отримані в кредит, який вона сплачувала за допомогою матері, а потім за допомогою свого другого чоловіка. Відповідач станом на час придбання квартири отримував заробітну плату в розмірі 400,00 грн., якої не вистачало на прожиття і тим паче на купівлю квартири та сплату кредиту. За період з 2005 року по 2018 рік відповідач ніяким чином не приймав участі в придбанні квартири, сплаті коштів за кредитним договором, сплаті заборгованості за договором, утриманні житла та сплаті комунальних послуг за квартиру, всі зобов'язання виконувала позивач. Після розірвання шлюбу відповідач не сплачував аліменти на дитину, мав великий борг, тому позивач відмовилась від подальшого стягнення аліментів. Також, зазначила, що відповідач пропустив строк звернення до суду з позовом про поділ майна, оскільки сторони розлучилися у 2009 році, відповідач з того часу майном не цікавився, квартирою не користувався, перешкоди йому не чинились, він в добровільному порядку виселився з житлового приміщення та забрав свої особисті речі, отже, міг звернутись до суду протягом трьох років з моменту розірвання шлюбу, однак не зробив цього, отже визнавав право на квартиру за позивачем.
Відповідач, ОСОБА_1 , в судовому засіданні первісний позов не визнав, підтримав зустрічні позовні вимоги та зазначив, що дійсно перебував у шлюбі з позивачем, у 2009 році вони розлучились, він виїхав з квартири за адресою проживання своєї матері, його особисті речі та документи позивач йому повернула в 2009 році, після того, як він звернувся до поліції. В період шлюбу була придбана квартира, отже вона є спільним майном подружжя, а позивач не довела, що вказане майно придбано за кошти від продажу її особистої квартири. Йому відомо, що позивачем було укладено кредитний договір в 2005 році, можливо і він сплачував кредитні кошти, однак коли це було в останній раз не пам'ятає. На придбання квартири йому дали кошти його мати і брат, а чи давали кошти родичі позивача йому невідомо. З 2005 року по 2018 рік він отримував офіційно заробітну палату 400,00 грн., щомісячно, та мав додаткові заробітки близько 1500,00 грн. - 2000,00 грн. З 2009 року у спірній квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачував, в утриманні житла участі не приймав. З 2008 року по 2009 рік хворів, сім місяців перебував на стаціонарному лікуванні в період з 01.07.2008 року по 01.12.2008 року. В зв'язку зі станом здоров'я не міг звернутись до суду з позовом про поділ майна подружжя після розірвання шлюбу.
Представник відповідача, адвокат Заворотній Андрій Аркадійович, в судовому засіданні первісний позов не визнав, зустрічний позов підтримав та зазначив, що 14.09.2005 року було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира була придана під час перебування сторін у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою. Позивачем не доведено, що вказана квартира є її особистою власністю і була придбана за кошти від продажу іншої її квартири. Строк позовної давності має рахуватись з моменту коли особа дізналась про порушення свого права, а в даному випадку відповідач дізнався про порушення своїх прав з моменту отримання позовної заяви про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, тому, відповідачем не пропущено строк звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя.
Суд, заслухавши учасників справи, покази свідка ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , з 15.02.1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.03.2010 року та 20.05.2009 року в Книгу реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 325. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджено матеріалами справи ( а.с. 5-8, 13, 26,30-35) та визнається сторонами.
З копії свідоцтва про шлюб ( а.с. 9), вбачається, що ОСОБА_2 10.06.2011 року уклала шлюб з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з актом № 563 від 28.11.2018 року, складеного та посвідченого КПБМР ЖЕК № 7, в присутності мешканців будинку АДРЕСА_5 : ОСОБА_6 ( АДРЕСА_11 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 ) та позивача ( а.с.13), у квартирі АДРЕСА_1 з числа зареєстрованих осіб проживають: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 з травня 2009 року по теперішній час не проживає, що узгоджується з показами свідка ОСОБА_5 та визнається відповідачем.
Згідно договору купівлі - продажу квартири серії ВСМ № 789018 від 14.09.2005 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1-4983 за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 93330,00 грн., що підтверджується матеріалами справи (а.с.10-12).
Згідно договору дарування квартири серії ВАВ № 878134, посвідченого державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Кравець А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 6-4838 та зареєстрованого 21.11.2002 року в Білоцерківському МБТІ у реєстрову книгу № 104 за реєстровим № 12290 ( а.с. 65), за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_8 .
Як вбачається з копії договору купівлі - продажу квартири від 14.09.2005 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1-4979 ( а.с. 38), ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_8 , за домовленістю сторін за 10100,00 грн.
Також, з матеріалів справи ( а.с. 66-70), вбачається, що 14.09.2005 року між ОСОБА_2 та АТ «УкрСиббанк» було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 10101582000 ( Кредитний договір), який відповідно до п.3 ст. 1049 ЦК України станом на 05.12.2018 року припинив свою дію. В забезпечення виконання вказаного договору між ОСОБА_2 та АТ «УкрСиббанк» 15.09.2005 року було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М., за реєстровим номером: 4494, що припинив свою дію, згідно з яким в якості забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 було передано нерухоме майно, а саме: двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 . Повідомлення Банку від 05.12.2018 року за № 79-4/33-354, видане на руки позивачу та вчинене представником ПАТ «УкрСиббанк» на підставі наданих документів, що підтверджують повний розрахунок та у відповідності до п.1 ст. 545 ЦК України Банк і є безспірним доказом виконання зобов'язання ОСОБА_2 перед ПАТ «УкрСиббанк».
З довідки ПАТ «УкрСиббанк» від 05.12.2018 року за № 79-4/33-353, вбачається, що за Договором № 10101582000 від 14.09.2005 року, ОСОБА_2 отримала суму кредиту в розмірі 36100,00 грн., строком на 180 місяців, зі сплатою процентів 15,5 % річних, станом на 05.12.2018 року клієнтом сплачено: тіло кредиту - 36100,00 грн., проценти - 18611,34 грн., комісія - 541,50 грн. Під час виконання зобов'язання мала місце прострочена заборгованість з 09.12.2008 року по 01.12.2018 року, яка станом на 05.12.2018 року виплачена.
З матеріалів справи ( а.с. 71-72) вбачається, що ОСОБА_1 працював у ФОП ОСОБА_8 на посаді газоелектрозварювальника, на підставі трудового договору № 1974 від 12.07.2005 року, та отримував заробітну плату: з 01.11.2005 року в розмірі 347, 00 грн., з 01.01.2006 року - 365,00 грн., з 01.04.2006 року - 400,00 грн., з 01.07.2006 року - 450,00 грн., що також визнається відповідачем.
З копії договору купівлі - продажу квартири від 30.01.1997 року ( а.с. 90), вбачається, що за ОСОБА_9 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_8 .
З копій паспортів ( а.с. 7,34, 92), вбачається, що відповідач з 15.07.1998 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 , за місце проживання свідка ОСОБА_5 , з 29.11.2002 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_8 , та з 23.09.2005 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні дала покази про те, що вона являється матір'ю позивача, її дочка перебувала у шлюбі з відповідачем, з моменту їх одруження вони проживала разом у квартирі АДРЕСА_10 . У 1997 році сину ОСОБА_9 вона купила квартиру АДРЕСА_8 , а він подарував квартиру сестрі, позивачу у справі. Відповідач не мав постійних заробітків, тому їй приходились допомагати дочці, коли їх дитина підросла необхідно було збільшувати житлову площу, тому вона допомогла їй придбати більшу квартиру, ще дочка продала свою квартиру, взяла в Банку кредит і купила квартиру АДРЕСА_1 . Дочка довго виплачувала кошти за кредит, вона, як мати, їй допомагала. Потім дочка одружилась вдруге і вже за допомогою другого чоловіка виплатила усю заборгованість по кредиту. Відповідач після розірвання шлюбу з позивачем, в травні 2009 року, переїхав до своєї матері, аліменти на дитину не платив, тому дочка відмовилась від їх сплати.
Щодо визнання спірної квартири спільним майном подружжя суд виходить з наступного.
На підставі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до приписів ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Згідно ст.61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Як роз'яснено в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюбу, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, необхідно встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати /виключені з цивільного обороту/, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Так, судом встановлено, що в період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була придбана квартира АДРЕСА_1 .
Як вбачається з договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 вона придбана за домовленістю сторін за 93330,00 грн.
Представник позивача зазначила, що для придбання спірної квартири позивач в 2005 році продала подаровану їй квартиру за 16 000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 128 000,00 грн., однак дані твердження спростовуються наданою нею копіє договору в якому зазначено, що квартира АДРЕСА_8 за домовленістю сторін продана за 10100,00 грн. Також, з наданих представником позивача доказів щодо кредитного договору, встановлено, що позивач отримала кошти в розмірі 36100,00 грн. Отже, всього 46200,00 грн., а решта коштів в розмірі 47130,00 грн., була надана їй матір'ю, що підтвердила свідок.
Відповідач, в свою чергу, не спростував вказаних доводів позивача, а в судовому засіданні зазначив, що на придбання квартири його матір'ю та братом надавались кошти, однак до суду не надав жодних доказів в підтвердження даних обставин.
Згідно ч.3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ч.4 ст.65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Як встановлено судом, для придбання квартири позивачем було укладено кредитний договір, вказана квартира була придбана в інтересах сім'ї та перебувала в іпотеці за згодою відповідача, таким чином, укладений ОСОБА_2 Договір про надання споживчого кредиту № 10101582000 від 14.09.2005 року створив обов'язки для ОСОБА_1 щодо сплати кредитних коштів.
Однак, відповідач в підтвердження виконання ним зобов'язань за договором, як в період шлюбу так і після його розірвання, належних та допустимих доказів до суду не надав, а позивач надала до суду відповідні докази в підтвердження сплати нею коштів за договором, в тому числі заборгованості, яка виникла в зв'язку з порушенням строків виконання зобов'язання.
Також, в судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем після розірвання шлюбу не виникало спору щодо поділу майна подружжя, що визнається сторонами.
Норми ст.ст. 60,70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена в постанові ВСУ від 24.05.2017 у справі №6-843цс17, постановах ВС від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 , яка набута в період шлюбу з відповідачем.
Представник позивача в судовому засіданні обґрунтовуючи заперечення проти зустрічного позову, зазначила, що відповідач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
За ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності для захисту порушеного права встановлюється тривалістю в три роки.
Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права власності.
Як встановлено в судовому засіданні, спірна квартира після розірвання шлюбу між сторонами перебувала у власності ОСОБА_2 , яка проживає у вказані квартирі, утримує її, виконує зобов'язання перед третіми особами щодо сплати комунальних послуг та сплатила кошти за кредитним договором, в рахунок яких була придбана квартира.
Відповідач, в свою чергу, не надав до суду жодних доказів в підтвердження того, що він використовував дане майно, виконував зобов'язання перед третіми особами щодо даної квартири чи доказів в підтвердження домовленості з позивачем щодо режиму використання майна чи наявності у нього перешкод у користуванні вказаною квартирою.
Так, відповідач заперечуючи проти заяви позивача щодо строків позовної давності вказав на те, що він у період з 2008 по 2009 рік хворів та тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, однак не надав до суду жодних доказів в підтвердження даних обставин, а з наданої довідки МСЕК (а.с. 36), вбачається, що йому була встановлена друга група інвалідності з 01.06.2015 року.
Отже, відповідач мав дізнатись про порушення свого права власності з моменту розірвання шлюбу, однак звернувся до суду з даним позовом лише 11.02.2019 року, з порушенням трирічного строку звернення до суду за захистом порушеного права.
Представник відповідача зазначив, що право власності ОСОБА_1 не порушувалось позивачем, а було порушено після подачі позову про визнання його таким, що втрати вправо користування житловою площею квартири, однак, як зазначено вище в рішенні, відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що він використовував спірне майно, а позивач визнавала дане майно спільним сумісним майном подружжя.
Таким чином, суд приходить до висновку, що зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно, не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до приписів ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з травня 2009 року, а проживає за адресою: АДРЕСА_4 без реєстрації, спірним житлом не цікавиться, не утримує його та не сплачує комунальні послуги, своїми діями перешкоджає позивачу вільно користуватися та розпоряджатися квартирою.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, виходячи зі змісту зазначеної норми закону, прийняте рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, відповідно є підставою дня зняття цієї особи з реєстрації, а відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача. Судові витрати складаються з судового збору який позивач сплатила при подачі позову до суду (а.с. 1), тому з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 257, 261,267, 319, 368, 369, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65, 68, 70, 72 СК України, ст.ст. 4, 12, 76 - 82, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), третя особа: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово - експлуатаційна контора № 7 ( ЄДРПОУ: 30664897, місцезнаходження: Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського,34), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 704,80 грн.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 02.08.2019
СуддяО. В. Бондаренко