Справа № 355/232/19
Провадження № 2/355/188/19
24 липня 2019 року Баришівський районний суд Київської області в складі
головуючого судді Литвиненко О.Л.
секретарів Гордієнко Т.Б., Котенко Л.О.
за участю представника позивача по первісному позову та представника відповідача по зустрічному позову ОСОБА_1
за участю представника відповідача по первісному позову та представника позивача по зустрічному позову ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Баришівка Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним шлюбного договору.
Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з первісним позовом, мотивуючи його тим, що 10 вересня 2005 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_4 .. 28 травня 2010 року шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу між сторонами відбулося примирення, після чого вони продовжили проживати разом , як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу за адресою АДРЕСА_1 . Від спільного сумісного проживання сторони мають ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 11 січня 2019 року ОСОБА_3 з донькою проживають окремо в зв'язку з тим, що ОСОБА_4 створюються умови, які унеможливлюють спільне проживання в спірній квартирі. За період шлюбу за спільні кошти сторонами придбано квартиру АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу квартири був зареєстрований на ім'я ОСОБА_4 . Дана квартира придбана в кредит про, що був укладений договір іпотеки. 20 лютого 2013 року кредитні зобов'язання за договором іпотеки виконано в повному обсязі, що підтверджується довідкою виданою АТ «УкрСиббанк» та договором іпотеки. 09 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. Згідно п. 3.2 укладеного шлюбного договору 3/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Шемчук М.Ф. від 22.12.2006 року за реєстровим № 4792, згідно з домовленістю подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові. Вважає, що між сторонами був укладений шлюбний договір та частки в спірній квартирі були визначені за згодою сторін, враховуючи те, що з позивачкою проживає та перебуває на утриманні та в подальшому також залишиться проживати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , то її частка при поділі майна подружжя повинна бути 3/4 частки квартири АДРЕСА_2 . В заявленому позові просить суд визнати квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 50,90 кв. м., зареєстровану на ім'я ОСОБА_4 , спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частки квартири загальною площею 50,90 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір, витрати на проведення звіту про оцінку нерухомого майна та витрати на правову допомогу.
Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, мотивуючий його тим, що 22.12.2006 року ним придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . З метою забезпечення можливості для купівлі квартири ОСОБА_4 взято кредит в розмірі 28000 доларів США із зобов'язанням повернути до 22.12.2021 року. На забезпечення виконання зобов'язаненя було укладено договір іпотеки. Погашення взятого кредиту на купівлю даної квартири здійснювалось за рахунок заощаджень ОСОБА_4 та особисто зароблених коштів та за рахунок коштів, які надавались його батьками. 29.05.2009 року сторони уклали шлюбний договір. Згідно п. 3.2 шлюбного договору від 29.05.2009 року зазначено, що «дружина та чоловік, виходячи із вимог ст. ст. 70 та 97 СК України з урахуванням особистого внеску кожного із нас у придбанні майна, цим договором юридичного закріплюють своє взаємне волевиявлення щодо розміру часток кожного у перерахованому нижче майні, котрі ми визнаємо спільною сумісною власністю, а саме 3/4 частки квартири , що знаходиться по АДРЕСА_3 , згідно домовленості подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові ». Вважає, що шлюбний договір був укладений ОСОБА_4 під впливом оману зі сторони дружини, ставить ОСОБА_4 в невигідне становище, тому п. 3.2 шлюбного договору від 29.05.2009 року підлягає визнанню недійсним. Крім того, всупереч ст. 93 СК України вказаний п. 3.2 шлюбного договору фактично передано майно , права на яке підлягає державній реєстрації. В заявленому зустрічному позові просить суд визнати недійсним п. 3.2 шлюбного договору , укладеного 29.05.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та стягнути судові витрати.
Позивачка по первісному позову та відповідачка по зустрічному позову ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала первісний позов, зустрічний позов не визнала та пояснила суду, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 .. Після розірвання шлюбу вона з відповідачем продовжувала проживати разом та від спільного сумісного проживання у них народилась дочка. В період перебування в шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_2 , яка була забезпечена іпотекою. Вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_4 . Оскільки вона та її родичі внесли більшу частину коштів для придбання вказаної квартири, то сторони уклали шлюбний договір, який закріпив за нею право на 3/4 частки на квартиру, а за чоловіком 1/4 частку. Вважає, що відсутні підстави для визнання вказаного шлюбного договору недійсним. Після сварки з ОСОБА_4 в січні 2019 року вона з дочкою змушена проживати окремо. Просила задовольнити первісний позов.
Представник позивача по первісному позову та представник відповідача по зустрічному позову ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала первісний позов, зустрічний позов не визнала та пояснила суду, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвали в 2010 році. Після розірвання шлюбу вони продовжували проживати разом , у них народилась дочка. В період перебування в шлюбі сторони за кредитні кошти придбали квартиру АДРЕСА_2 . Більшу частину коштів сплачувала ОСОБА_3 через себе та через свою сестру ОСОБА_6 .. З урахуванням чого сторони вирішили укласти шлюбний договір та визначити розмір часток кожного з подружжя. Вважає, що строк звернення до суду з первісним позовом не пропущений, оскільки лише в 2019 році сторони припили спільно проживати у спірній квартирі. Вважає, що відсутні підстави для визнання вказаного шлюбного договору недійсним. Просила задовольнити первісний позов.
Відповідач по первісному позову та позивач по зустрічному позову ОСОБА_4 в судовому засіданні не визнав первісний позов, підтримав зустрічний позов та пояснив суду, що перебував у шлюбі з ОСОБА_3 Спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана за кредитні кошті, більшу частину яких сплачувала його мати. Шлюбний договір був укладений , коли кошти за квартиру ще не були виплачені. Просив суд задовольнити зустрічний позов.
Представник відповідача по первісному позову та представник позивача по зустрічному позову ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнав первісний позов, підтримав зустрічний позов та пояснив суду, що у 2010 році сторони розірвали шлюб. Вважає, що ОСОБА_3 пропустила строк для звернення до суду з даним позовом, тому просив суд застосувати строк позовної давності. Спірна квартира АДРЕСА_2 придбана за кредитні кошті, більшу частину яких сплачував ОСОБА_4 та його рідні. Вважає, що шлюбний договір ставить ОСОБА_4 в невигідне становище, всупереч ст. 93 СК України п. 3.2 шлюбного договору фактично передано майно частки в квартирі , права на яке підлягає державній реєстрації, тому п. 3.2 шлюбного договору від 29.05.2009 року підлягає визнаю недійсним. Просив суд зустрічний позов задовольнити.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає заявлений первісний позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення , а зустрічний позов такий, що до задоволення не підлягає.
Судом встановлено, що 10.08.2005 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 ), який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Драбівського районного управління юстиції Черкаської області. (актовий запис №37). 28.05.2010 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Баришівського районного управління юстиції Київської області зроблено актовий запис за № 40. Після розірвання шлюбу у сторін народилась дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
22.12.2006 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Шемчук М.Ф. та зареєстрований за № 4792, згідно якого ОСОБА_4 купив двокімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 . 07.02.2007 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу Баришівське БТІ прийняло рішення про реєстрацію права власності, згідно якого праві приватної власності ОСОБА_4 належить квартира по АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності № 13486767 від 07.02.2007 року.
22.12.2006 року укладено договір іпотеки № 40541, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. та зареєстровано за № 507, згідно якого ОСОБА_4 передає в іпотеку нерухоме майно- житлове приміщення по АДРЕСА_3 іпотекодержателю АКІБ «УкрСиббанк». Предмет іпотеки складає 182532 гривні 00 копійок, іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань за кредитним договором № 11102986000 від 22.12.2006 року. Згідно довідки АТ «УкрСиббанк» № 51-2-8/197 від 20.02.2013 року , виданої ОСОБА_4 кредитний договір № 11102986000 від 22.12.2006 року припинено у зв'язку з виконанням боржником усіх зобов'язань в повному обсязі належним чином, в зв'язку з чим договір іпотеки № 40541 від 22.12.2006 року припинив свою дію. Сторони та свідки в судовому засіданні підтвердили, що вказана квартира по АДРЕСА_3 була придбання для спільного проживання двох сімей: Киви та родичів позивачки за первісним позовом - ОСОБА_11 , які також допомагали ОСОБА_3 сплачувати більшу частину коштів для погашення кредиту. Суд розцінію
Встановлені вище судом обставини сторонами не оспорюються.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч.1 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що
підлягає поділу (статті 60, 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК) ,відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не
можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
В період перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбу придбано квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 . Тому суд вважає, що сторонами в період шлюбу за спільні кошти придбано вказану квартиру, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне визнати квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 50,90 кв. м., зареєстровану на ім'я ОСОБА_4 , спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
29.05.2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. та зареєстрований за № 507, згідно якого цей договір стосується виключно майнових відносин між подружжям і не стосується інших питань подружнього життя , у тому числі і майнових прав та обов'язків як батьків. Згідно п. 3.2 даного шлюбного договору подружжя , виходячи із вимог ст. ст. 70 та 97 СК України , з урахуванням особистого внеску кожного із нас у придбання майна, цим договором юридичного закріплюють своє взаємне волевиявлення щодо розміру часток кожного у перерахованому нижче майні, котрі визнають спільною сумісною власністю, а саме 3/4 частки квартири , що знаходиться по АДРЕСА_3 , згідно домовленості подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові ». Отже, між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюбний договір, який визначив розмір часток у спільному сумісному майні , а саме а саме 3/4 частки квартири , що знаходиться по АДРЕСА_3 , згідно домовленості подружжя має належати ОСОБА_3 , а 1/4 частки цієї квартири має належати ОСОБА_4 ..
З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частки квартири загальною площею 50,90 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1 .
Щодо заяви відповідача по первісному позову ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності щодо позовної вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).
Як роз'яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті106,107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2ст. 72 СК України).
Тобто визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно частиною п'ятою статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи, що сторони по справі після розірвання шлюбу продовжували постійно проживати у спірній квартирі, а про порушення своїх прав ОСОБА_3 стало відомо в 2019 році, після того як вона з дочкою після сварки з ОСОБА_4 проживає окремо, що підтверджується наданими поясненнями сторін та показами свідків, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності. Таким чином, судом встановлено, що позивачкою ОСОБА_3 не пропущено строк звернення до суду із даним позовом.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним шлюбного договору суд зазначає наступне.
29.05.2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. та зареєстрований за № 507, згідно якого цей договір стосується виключно майнових відносин між подружжям і не стосується інших питань подружнього життя , у тому числі і майнових прав та обов'язків як батьків. Згідно п. 3.2 даного шлюбного договору подружжя , виходячи із вимог ст. ст. 70 та 97 СК України , з урахуванням особистого внеску кожного із нас у придбання майна, цим договором юридичного закріплюють своє взаємне волевиявлення щодо розміру часток кожного у перерахованому нижче майні, котрі визнають спільною сумісною власністю, а саме 3/4 частки квартири , що знаходиться по АДРЕСА_3 , згідно домовленості подружжя має належати дружині, а 1/4 частки цієї квартири має належати чоловікові ». Сторони та свідки в судовому засіданні підтвердили, що вказана квартира по АДРЕСА_3 була придбання за кредитні кошти для спільного проживання двох сімей: Киви та родичів позивачки за первісним позовом - ОСОБА_11 , які також допомагали ОСОБА_3 сплачувати більшу частину коштів для погашення кредиту. Суду не надано доказів, що ОСОБА_4 повернув сім'ї ОСОБА_11 грошові кошти в розмірі 52000 гривень, які ними сплачувались для погашення кредиту. З показів ОСОБА_12 лише вбачається, що ОСОБА_4 надав допомогу її сім'ї для купівлі квартири.
Позивач та його представник за зустрічним позовом вважають, що шлюбний договір був укладений ОСОБА_4 під впливом оману зі сторони дружини, ставить ОСОБА_4 в невигідне становище, тому п. 3.2 шлюбного договору від 29.05.2009 року підлягає визнанню недійсним. Крім того, всупереч ст. 93 СК України вказаний п. 3.2 шлюбного договору фактично передано майно , права на яке підлягає державній реєстрації.
У частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.
Договір, у тому числі шлюбний договір, насамперед є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3,6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 5 3ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира 07.02.2007 року зареєстрована за ОСОБА_4 підставі договору купівлі продажу від 22.12.2006 року. Враховуючи, що чинним законодавством не заборонено встановлювати правовий режим майна, право власності на яке вже було зареєстровано за кожною із сторін, суд не бере до уваги доводи ОСОБА_4 про те, що за шлюбним договором від 29.05.2009 року передано у власність нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації. З цих підстав шлюбний договір не може бути визнаний недійсним.
Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.
Відповідно до ч. 4 ст.93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
З врахуванням вимог чинного законодавства в шлюбному договорі мають бути закріплені лише умови щодо обох з подружжя в рівних частках, що мають відповідати загальним принципам співжиття.
Зі змісту шлюбного договору від 29.05.2009 року вбачається, що шлюбним договором закріплено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на частку квартири по АДРЕСА_3 з урахуванням особистого внеску кожного у придбанні квартири, дружині 3\4 частки, чоловіку 1\4 частка, все інше майно є спільною сумісною власністю подружжя і має належати кожному порівну.
Доводи сторони позивача за зустрічним позовом, що шлюбний договір був укладений на вкрай невигідних умовах, що ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами та поясненнями сторін.
Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.
Також, суд прийшов до висновку, що умови шлюбного договору не є такими, що суперечать закону та ставить позивача ОСОБА_4 у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки умовами шлюбного договору не обмежені рівні права обох сторін.
Крім того, суд звертає увагу на те, що із оспорюваного договору вбачається, що при укладені договору, сторони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчинені правочинів вимог закону, усвідомлювали значення своїх дій та згідно із вільним волевиявленням, котре відповідає внутрішній волі як учасників цього правочину , розуміючи його природу, а також права та обов'язки за договором. Підписання вказаного договору свідчить про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору. Текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. ОСОБА_4 під час посвідчення шлюбного договору своїм підписом засвідчив, що текст договору йому повністю зрозумілий і його воля була направлена саме на укладення шлюбного договору на зазначених умовах.
Умови укладеного сторонами договору не суперечать вимогам ст.ст. 60, 97 СК України, оскільки ст.97 СК України передбачає право подружжя домовитися про поширення на майно, набуте ними в період шлюбу, положень ст.60 цього Кодексу і сторони скористалися цим правом, передбачивши у шлюбному договорі право кожного із подружжя право на частку у квартирі, що підлягає державній реєстрації.
Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами факти, які б свідчили, що шлюбний договір, укладений ОСОБА_4 під впливом омани з боку колишньої дружини, а також на вкрай невигідних для позивача за зустрічним позовом умовах, про що, останній, зазначає в обґрунтування свого зустрічного позову.
З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним шлюбного договору.
Щодо заяви відповідачки по зустрічному позову ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності щодо позовної вимоги про визнання п. 3.2. шлюбного договору від 29.05.2009 року, укладеного між сторонами недійсним , суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Для обчислення давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК України.
Згідно з ч. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Вирішуючи зустрічний спір по суті позовних вимог, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності за заявою відповідачки ОСОБА_3 , оскільки відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. Суд вважає, що таким чином підстав до застосування строку позовної давності у суду не має, оскільки позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Судові витрати необхідно розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України, стягнувши з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 2 929 гривень 80 копійок, 768 гривень 40 копійок, витрати на проведення звіту про оцінку нерухомого майна в сумі 1 000 гривень, всього стягнути 4698 гривень 20 копійок.
Доказів на підтвердження сплати позивачкою ОСОБА_3 витрат на правову допомогу суду не надано, а тому у стягненні цих витрат, суд вважає за необхідне позивачці відмовити.
Встановлені судом обставини підтверджуються:
-допитані за клопотанням сторони позивачки за первісним позовом свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 в судовому засіданні підтвердили суду, що після розірвання шлюбу сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_3 продовжували проживати разом, квартира по АДРЕСА_2 придбана за кредитні кошти , більшу частину яких сплачувала ОСОБА_3 та її родичі, у вказаній квартирі разом із сторонами проживала сім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_12 ;
-допитані за клопотанням сторони відповідача за первісним позовом свідки: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 в судовому засіданні підтвердили суду, що квартира по АДРЕСА_2 придбана за кредитні кошти та , що свідки матеріально допомагали погашати кредит;
-копією паспорта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_1 ;
-копією дубліката ідентифікаційного номеру ОСОБА_3 № НОМЕР_2 ;
-копією паспорта ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_3 ;
-копією ідентифікаційного номера ОСОБА_4 № НОМЕР_4 ;
-копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_8 ), серії НОМЕР_5 від 10.09.2005 року;
-копією свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , серії НОМЕР_6 від 28.05.2010 року;
-копією свідоцтва про народження ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками якої записані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , серії НОМЕР_7 від 28.08.2012 року;
-копією договору купівлі-продажу квартири, який укладений 22.12.2006 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Шемчук М.Ф. та зареєстрований за № 4792, згідно якого ОСОБА_4 купив двокімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 ;
-копією витягу про реєстрацію права власності № 13486767 від 07.02.2007 року, згідно якого 07.02.2007 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу Баришівське БТІ прийняло рішення про реєстрацію права власності, згідно якого праві приватної власності ОСОБА_4 належить квартира по АДРЕСА_3 ;
-копією договору іпотеки № 40541, який 22.12.2006 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. та зареєстрований за № 507, згідно якого ОСОБА_4 передає в іпотеку нерухоме майно- житлове приміщення по АДРЕСА_3 іпотекодержателю АКІБ «УкрСиббанк»;
-копією довідки АТ «УкрСиббанк» № 51-2-8/197 від 20.02.2013 року , виданої ОСОБА_4 про те, що кредитний договір № 11102986000 від 22.12.2006 року припинено у зв'язку з виконанням боржником усіх зобов'язань в повному обсязі належним чином, в зв'язку з чим договір іпотеки № 40541 від 22.12.2006 року припинив свою дію;
-копією шлюбного договору від 29.05.2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вороною Т.С. та зареєстрований за № 507, згідно якого цей договір стосується виключно майнових відносин між подружжям і не стосується інших питань подружнього життя , у тому числі і майнових прав та обов'язків як батьків;
-копією технічного паспорта на квартиру на по АДРЕСА_3 ;
-копією акту обстеження фактичного проживання , згідно якого 04.02.2019 року проведено обстеження квартири АДРЕСА_4 ;
-іншими матеріалами справи.
За даних обставин заявлений первісний позов підлягає до задоволення у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.
Керуючись 19, 76, 81, 141, 259, 263-265, 273, 315, 354 ЦПК України, ст. ст. 16, 203, 215, 253, 256, 257, 261, 267, 368 ЦК України, ст. ст.7, 9, 60, 61, 70, 72, 93, 97, 103 СК України,суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя задовольнити у повному обсязі.
Визнати квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 50,90 кв. м., зареєстровану на ім'я ОСОБА_4 , спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на 3/4 частки квартири загальною площею 50,90 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1 .
Стягнути з відповідача ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 сплачений судовий збір в розмірі 2 929 (дві тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) гривень 80 копійок, 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, витрати на проведення звіту про оцінку нерухомого майна в сумі 1 000 (одна тисяча) гривень, всього стягнути 4698 (чотири тисячі шістсот дев'яносто вісім) гривень 20 копійок.
Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним шлюбного договору.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 02.08.2019.
Суддя Баришівського
районного суду О. Л. Литвиненко