Справа № 344/6487/18
Провадження № 2/344/1163/19
01 серпня 2019 року м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого - судді Антоняка Т.М.,
секретаря Максимів Н.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду від 28.05.2013 року за нею, відповідачкою та її матір'ю ОСОБА_3 була закріплена квартира АДРЕСА_1 , в якій вона з мамою проживала з 1999 року. Після укладання, згідно рішення суду від 28.05.2013 року, договору житлового найму, вона, її мама та відповідачка зареєструвалися у вказаній квартирі. Вона є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . Відповідачка, зареєструвавши своє місце проживання у вказаній квартирі, жодного дня не проживала у ній, а проживає зі своєю сім'єю у квартирі по АДРЕСА_2 . Перешкод у проживанні та використанні квартири відповідачці ніхто не чинив. Не дивлячись на те, що відповідачка в квартирі не проживає, вона змушена оплачувати за неї всі комунальні послуги та не може оформити субсидію. Знятися у добровільному з обліку місця проживання не бажає.
Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі. Просить задовольнити позов.
Відповідач у судовому засіданні заперечила щодо позову, при цьому підтвердила, що дійсно тривалий період часу не проживає за адресою: АДРЕСА_3 , а живе за іншою адресою. На даний час вона не може знятися з реєстрації, так як не має куди прописатися.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до Комунального підприємства "Єдиний розрахунковий центр" про спонукання до укладення договору найму житлового приміщення - позов задоволено. Зобов'язано КП "Єдиний розрахунковий центр" укласти із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 договір житлового найму на квартиру АДРЕСА_1 , право на проживання в якій визнано постановою Івано-Франківського міського суду від 28.03.2006 року по справі №2а-7/2006 року (а.с.4).
Як слідує з матеріалів справи, 06.08.2013 року між КП «Єдиний розрахунковий центр», як наймодвцем та ОСОБА_1 , як наймодавцем укладено Договір найму житла (квартири) в будинку державного і коммунального житлового фонду. Членами сім'ї наймача зазначено: ОСОБА_3 - мати та ОСОБА_2 - сестру (а.с. 5-8).
Позивач стверджує, що відповідачка, зареєструвавши своє місце проживання у вказаній квартирі, жодного дня не проживала у ній, а проживає зі своєю сім'єю у квартирі по АДРЕСА_2 . Добровільно знятися з реєстрації відповідач не бажає.
Зазначені обставини відповідачка не заперечує.
Стаття 129 Конституції України передбачає, що одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Держава гарантує можливість стабільного користування житлом, недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в гарантії збереження житла в державному та комунальному житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР). Непроживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР).
В судовому засіданні встановлено факт того, що ОСОБА_2 понад встановлені законодавством строки не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , спірним житловим приміщенням не користується, про що, зокрема, відповідачка підтвердила у судовому засіданні.
Наведені обставини свідчать про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
На підставі наведеного, Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80 - 82, 89, 141, 209, 223, 263 265, п. 9 ст. 1 розд. ХIII «Прикінцеві положення» ЦПК України, ст. ст. 71. 72 ЖК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Антоняк Т.М.
Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2019 року.