Справа №1.380.2019.003563
31 липня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Тимчишин І.В.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області про зобов'язання до вчинення дій,-
На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогою - зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 8320,00 грн., згідно квитанції №9092220037 від 22.01.2016 року.
Ухвалою судді від 16.07.2019 року відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», особи, які придбали житло вперше, звільняються від сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування, у зв'язку з чим позивачем було подано до відповідача заяву про повернення помилково сплачених коштів. Однак, відповідачем відмовлено в задоволенні зазначеної заяви. Така відмова, на думку позивача, є протиправною та необґрунтованою, позаяк відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких інших записів про об'єкти житлової нерухомості ОСОБА_1 , окрім придбаної квартири, є беззаперечним доказом, що житло придбано позивачем вперше. Враховуючи викладене, позивач вважає, що сплачена ним сума збору підлягає поверненню.
Третя особа надіслала до суду свої пояснення з приводу спірних правовідносин (вх.№27018 від 29.07.2019 року), в яких зазначила, що пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Враховуючи те, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері загальнообов'язкового пенсійного страхування, у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, тому саме даний державний орган повинен подати відповідне подання про повернення коштів, у разі наявності підстав для прийняття останнього.
На заперечення проти позовних вимог відповідачем надіслано до суду відзив на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 30.07.2019 року вх.№27077. Обґрунтовуючи у відзиві правомірність своїх дій під час відмови позивачеві у поверненні сплаченої суми збору, відповідач вказує, що на даний час не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбано особою вперше та Управління не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно й не наділене повноваженнями визначати осіб, які придбавають нерухоме майно вперше.
Окрім того, разом із відзивом на позовну заяву відповідач надіслав до суду клопотання про залишення позову без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав, просив суд позовні вимоги задоволити.
Представник відповідача у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.
Третя особа явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, хоча своєчасно та належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши доводи позову, відзив на нього та письмові пояснення третьої особи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов таких висновків.
У судовому засіданні судом першочергово розглянуто клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
В обґрунтування клопотання зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки про порушене право ОСОБА_1 дізнався 22.01.2016 року, під час оформлення договору купівлі-продажу квартири та сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а з цим позов він звернувся 15.07.2019 року, тобто з пропуском строк звернення до суду.
При вирішенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частина друга статті 122 КАС України встановлює, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Із аналізу вказаних норм вбачається, що початком обчислення строку звернення до суду із позовом вважається день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Визначаючись щодо поданого клопотання, суд виходить з того, що відповідно до частин першої та п'ятої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Насамперед суд звертає увагу, що відповідачем було відмовлено у поверненні безпідставно сплачених коштів листом від 08.07.2019 року №16813/05-78, позивач звернувся до суду з даним позовом 15.07.2019 року, тобто через 7 днів після відмови Головного управління, яка власне і стала підставою для звернення до суду за захистом позивачем його прав та законних інтересів.
Тож, доводи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду з позовом суд відхиляє, оскільки про порушене право позивач дізнався 08.07.2019 року під час отримання відповіді суб'єкта владних повноважень щодо відмови у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
ОСОБА_1 протягом 7 днів з моменту, коли він дізнався про відмову у поверненні збору реалізував право звернення до суду з відповідними вимогами.
Частина перша статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №813/969/17, від 28 листопада 2018 року у справі №813/1126/17.
З огляду на наведене, посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними й не беруться судом до уваги, а тому клопотання про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.
Що стосується спірних правовідносин по суті, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, 22.01.2016 року між Дочірнім підприємством «Інтергал-Буд» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інтергал» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Павлишин О.В. та зареєстровано в реєстрі за №193.
Згідно п.1.1 Договору, продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Продаж цей вчинено за 832000,00 грн. без ПДВ (п.2.1 Договору).
В день укладання договору - 22.01.2016 року, позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості придбаного житла, у сумі 8320,00 грн., підтвердженням чого є долучена до матеріалів справи копія квитанції №9092220037 від 22.01.2016 року.
Вважаючи, що такий збір сплачено помилково, позивач 01.07.2019 року звернувся до відповідача із заявою з приводу повернення позивачу безпідставно сплачених коштів.
За результатами розгляду цієї заяви, 08.07.2019 року відповідач надав відповідь, викладену в листі №16813/05-78, якою відмовив позивачу у поверненні запитуваних коштів, мотивуючи тим, що відповідно до поданих документів не вбачається, що така особа вперше придбала житло, а тому відсутні законні підстави для повернення коштів у розмірі 8320,00 грн.
Не погодившись із вищезгаданою відмовою та для захисту своїх прав, ОСОБА_1 звернувся з означеним позовом до суду.
Відповідно до положень п.9 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року №400/97-ВР (надалі по тексту - Закон №400/97-ВР), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Як передбачено ч.3 ст.3 Закону №400/97-ВР, платники збору, визначені пунктами 5-7, 9 і 10 ст.1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
За змістом п.15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 (надалі по тексту - Порядок №1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки:
1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла;
2) громадяни, які придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд зазначає, що станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.
У той же час, на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов'язок доказування, а саме відповідач зобов'язаний довести факт, що ОСОБА_1 зобов'язаний сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки придбав житло не вперше.
Отже, суд вважає, що позивач помилково сплатив до бюджету збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8320,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та підпункту 2 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року за №215, казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного чи місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 (надалі - Порядок №787).
Пунктом 5 Порядку №787 визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства, разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.
Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:
-заяви платника;
-подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;
-платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
Згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року за №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету», контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна», покладений на Пенсійний фонд України.
Системно проаналізувавши вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що громадяни, які придбавають нерухоме майно вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1% від вартості нерухомого майна (житлового будинку), зазначеної в договорі купівлі-продажу майна.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v.The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv.Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v.Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у даних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року (справа №819/1498/17), 31.01.2018 року (справа №819/1667/17), 14.02.2018 року (справа №826/23087/15) та 20.02.2018 року (справа №819/1730/17).
Судом встановлено, що факт придбання позивачем нерухомого майна (квартири АДРЕСА_1 ) вперше стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27.01.2016 року №52179689, від 12.07.2019 року №173632450.
Доказів, які б спростовували зазначене та підтверджували придбання позивачем нерухомого майна вдруге чи втретє, відповідачем до суду не надано.
Також, матеріали справи свідчать, що позивач звертався із заявою про вчинення дій з метою повернення помилково зарахованих до бюджету коштів, яка містить усі обов'язкові реквізити, однак йому було відмовлено.
Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань останнього.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області про зобов'язання до вчинення дій задоволити повністю.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у сумі 8320 (вісім тисяч триста двадцять) грн. 00 коп., сплаченого відповідно до квитанції №9092220037 від 22.01.2016 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 05 серпня 2019 року.