Іменем України
05 серпня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2807/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.06.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити борг з виплати пенсії за періоди з 01.06.2016 по 28.02.2018 позивачу (а.с.3-7).
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з січня 2016 року знаходилася на обліку, як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію, довідка від 26 березня 2018 року № 15333 видана Міловським управлінням соціального захисту населення смт. Мілове, вул. Миру, 43, Луганської області. З 01.06.2016 в Біловодському об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України Луганської області без повідомлення виплата пенсії була зупинена. 20.02.2017 позивач звернувся до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду за поновленням пенсії з 01.06.2016 зі зміною місця проживання за адресую АДРЕСА_1 . (довідка від 20.02.2017 року № 15333 видана управлінням соціального захисту населення). Згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 10.03.2017 № 22 прийнято рішення про припинення виплати пенсії (не підтверджено місце фактичного проживання/перебування). Згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.04.2017 року № 23 прийнято рішення про поновлення виплати пенсії (підтверджено місце фактичного проживання/перебування). Після опрацювання заяви було з'ясовано, що АДРЕСА_8 не існує. 26.03.2018 року позивач звернулись із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.06.2016 року зі зміною місця проживання за адресою АДРЕСА_1 . (довідка від 26.03.2018 року № 15333). Згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.05.2018 року № 51 прийнято рішення про поновлення виплати пенсії (підтверджено місце фактичного проживання/ перебування за адресую АДРЕСА_1 .). Пенсію позивачу поновлено на основну відомість серпня 2018 року через банківську установу АТ «Ощадбанк», дата виплати - 24 число. Пенсію за період з 01.03.2018 по 30.07.2018 відповідно до заяви від 26.03.2018 нараховано на додаткову відомість та буде виплачена за умови фінансування. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 .49 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» внесена зміна до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а саме: орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату. Суми виплат, які не виплачені за минулий період, обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Виплату пенсії за минулий період, а саме: з 01.06.2016 по 28.02.2018, буде здійснено після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Позивач вважає дії відповідача протиправними, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 25.07.2019 за вхідним реєстраційним номером 39335/2019 надав відзив на позовну заяву від 22.07.2019 №4075/07-18 (а.с.44-45), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що позивач звернувся 19.11.2015 до відповідача із заявою про взяття на облік. Раніше позивач проживав в м. Луганськ, Луганської області. Довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 17.11.2015 № 926015333 позивач оформив у відповідності до «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб». Розпорядженням № 125242 від 06.01.2016 позивача було взято на облік у відповідача як внутрішньо переміщену особу. Пенсію позивачу поновлено на основну відомість лютого 2016 року. Пенсія призупинена з 01.06.2016 року за даними управління соціального захисту населення. Позивач звернувся 20.02.2017 року до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.06.2016 року. Довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 20.02.2017 р. № 15333 позивач оформив у відповідності до Порядок 509. Згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення)соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам від 10.03.2017 року № 22/583 прийнято рішення про припинення виплати пенсії (не підтверджено місце фактичного проживання/перебування). Згідно Витягу з протоколу №? 23/72 від 11.04.2017 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відновити позивачу соціальні виплати (підтверджене місце фактичного проживання/перебування). Після опрацювання заяви позивача було з'ясовано, що АДРЕСА_8 не існує. Повторно до управління із заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся 26.03.2018 року. Довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 26.03.2018 р. № 15333 позивач оформив у відповідності до Порядок 509. Згідно Витягу з протоколу № 55/186 від 07.05.2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відновити позивачу виплату пенсії. Пенсію позивачу поновлено на основну відомість серпня 2018 року, що підтверджено довідкою від 15.07.2019 № 503. Пенсія з 01.03.2018 по 31.07.2018 нарахована на окрему додаткову відомість в сумі 10496,85 грн, буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним фондом України, адже відповідно до п.3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України № 384/2011 від 06.04.2011 року, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством, покладено на Пенсійний Фонд України. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період позивачу, в даному випадку це період з 01.06.2016 по 28.02.2018 в сумі 33349,70 грн, заборгованість пенсії буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Загальна сума заборгованості по невиплаченій пенсії складає 43846,55 грн (10496,85 грн + 33349,70 грн), що підтверджується довідкою про розмір заборгованості по невиплаченій пенсії від 15.07.2019 № 503. З огляду на вищенаведене, управління вважає свої дії щодо невиплати пенсії позивачу за період з червня 2016 року по липень 2018 року правомірними, позовні вимоги необґрунтованими, та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.07.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 12.08.1997 року Артемівським РВ ЛМУМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 (а.с.8-9,10).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 від 17.03.2004 (а.с.11).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 26.03.2018 №15333 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_5 (а.с.12).
На виконання ухвали суду від 05.07.2019 Управління праці та соціального захисту населення Міловської райдержадміністрації надало інформацію, в якій зазначило, що термін дії довідки безстроковий (а.с.23).
19.11.2015 позивач звернувся до УПФУ в Міловському районі Луганської області з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу з м.Луганськ та виплачувати пенсію через «Ощадбанк» (а.с.46).
Розпорядженням УПФУ в Міловському районі Луганської області від 06.01.2016 №380 позивача взято на облік з 01.07.2014 (а.с.48).
Протоколом від 10.03.2017 №22/583 вирішено припинити ОСОБА_1 виплату пенсії (а.с.51).
Протоколом від 11.04.2017 №22/72 вирішено відновити ОСОБА_1 виплату пенсії (а.с.52).
Заявою від 26.03.2018 позивач просив відповідача відновити виплату пенсії з 01.06.2016 (а.с.53).
Протоколом від 07.05.2018 №55/186 вирішено відновити ОСОБА_1 виплату пенсії (а.с.55).
З наданої відповідачем довідки від 15.07.2019 №503 вбачається, що з червня 2016 року по липень 2018 року включно виплата пенсії відкладена (а.с.57), з серпня 2018 року по липень 2019 року пенсію отримує (а.с.58).
Таким чином судом встановлено, що загальний період заборгованості с виплати пенсії становить з 01.06.2016 по 31.07.2018.
На звернення позивача від 19.09.2018 щодо виплати пенсії відповідачем 01.10.2018 №226/4-14 надано відповідь, в якій зазначив, що з 01.06.2016 виплата пенсії призупинена за даними управління соціального захисту населення. 20.02.2017 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.06.2016 року і зміною місця проживання за адресою АДРЕСА_1 (довідка від 20.02.2017 року № 15333 видана управлінням соціального захисту населення). Згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 10.03.2017 року № 22 прийнято рішення про припинення виплати пенсії (не підтверджено місце фактичного проживання/перебування). Згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам віл 11.04.2017 року № 23 прийнято рішення про поновлення виплати пенсії (підтверджено місце фактичного проживання/перебування). Після опрацювання заяви було з'ясовано, що АДРЕСА_1 селі Стрільцівка, Стрільцівської сільської ради Міловського району, Луганської області не існує. 26.03.2018 ОСОБА_1 звернулась із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.06.2016 року і зміною місця проживання за адресою АДРЕСА_6 (довідка від 26.03.2018 року №15333). Згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.05.2018 року № 51 прийнято рішення про поновлення виплати пенсії (підтверджено місце фактичного проживання/перебування за адресою АДРЕСА_6 . Пенсію поновлено на основну відомість серпня 2018 року через банківську установу AT «Ощадбанк», дата виплати - 24 число. Пенсію за період з 01.03.2018 року по 30.07.2018 року відповідно до Вашої заяви від 26.03.2018 року нараховано на додаткову відомість та буде виплачено за умови фінансування. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08,06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» внесено зміни до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а саме: орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату. Суми виплат, які не виплачені за минулий період, обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Виплату пенсії за минулий період, а саме: з 01.06.2016 року по 28.02.2018 року, буде здійснено після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку (а.с.13).
Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому невиплата призначеної позивачу пенсії за віком за період з 01.06.2016 року по 28.02.2018 року є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення.
При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.
Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним Фондом України з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365", суд вважає неприйнятними, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, яка утворилась внаслідок відсутності коштів в Пенсійному фонді України, а також щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.
Крім того, суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.06.2016 по 31.07.2018, тобто допущена протиправна бездіяльність, у зв'язку з чим правильним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.06.2016 по 31.07.2018 року.
Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу пенсії за період з 01.06.2016 по 31.07.2018, то таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка є триваючою у часі, а тому позивач має право звернутися до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів протягом всього часу дії такої бездіяльності.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 05.07.2019 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання адміністративного позову до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії (а.с.1-2).
Оскільки ухвалою суду від 05.07.2019 позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 139 КАС України не проводиться.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.06.2016 по 31.07.2018.
Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92800, Луганська область, Біловодський район, смт.Біловодськ, вул.Центральна, буд.77, код ЄДРПОУ 41247269) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ) заборгованість з пенсії за період з 01.06.2016 по 31.07.2018.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова