Іменем України
05 серпня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2767/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
01 липня 2019 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплат Позивачу пенсії за період з 01 червня 2017 року по теперішній час;
- зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити (відновити) виплату пенсії та виплатити борг з виплати пенсії з 01 червня 2017 року по теперішній час ОСОБА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що 28 травня 2019 року Позивачем було подано звернення до управління пенсійного фонду України із вимогою виплатити Позивачу заборгованість за попередній період. В листі від управління Пенсійного фонду України від 11.06.2019 № 97/Г-7/к Позивачу було повідомлено про те, що 01.08.2016 Позивач звернулась до Сватівського відділу обслуговування громадян Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з заявою про запит пенсійної справи з м. Бахмут Донецької області. Відповідно до розпорядження управління від 05.09.2016 Позивача взято на облік як одержувача пенсії за віком. На електронну адресу управління у травні 2018 року надійшли рекомендації Мінфіну щодо зупинення або припинення виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів, у яких поряд з іншими внутрішньо переміщеними особами зазначена ОСОБА_1 . На підставі цієї інформації управлінням прийнято розпорядження від 15.05.2018 про призупинення виплат Позивачу пенсії з 01.05.2018. По факту, пенсію Позивач не отримує з 01 червня 2017 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними.
Ухвалою від 04.07.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 1-2).
19 липня 2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 33-34), в якому зазначено, що 01.08.2016 ОСОБА_1 звернулась до управління з заявою про запит пенсійної справи з м. Бахмут Донецької області. Позивач отримував пенсію у Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області по 29.02.2016. Згідно розпорядження управління від 05.09.2016 позивача взято на облік як одержувача пенсії за віком з 01.03.2016 за даними електронної пенсійної справи як внутрішньо переміщену особу. Довідка, яка видана Управлінням соціального захисту населення Сватівської РДА 01.08.2016 за № 930006960 дійсно підтверджує факт того, що позивача взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції до Сватівського району Луганської області. Відповідно до протоколу № 5 засідання комісії з розгляду питань щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18.08.2016 вирішено відновити виплату пенсії ОСОБА_1 . Тобто виплата пенсії була припинена не Білокуракинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області, а Артемівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду Донецької області. В жовтні 2016 року позивачці було сплачено заборгованість з виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 31.10.2016. Подальша виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалась управлінням по 30.04.2018 включно. Розпорядженням Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 15.05.2018 вирішено заблокувати виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018 на підставі повідомлення Мінфіну, щодо перебування позивача більше 60 днів на непідконтрольній українській владі території та вважається такою, що повернулася до покинутого місця проживання відповідно до статті 1 Закону №1706. Для відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутися до управління із заявою про поновлення виплати пенсії. Однак до цього часу позивач до управління не зверталася. Таким чином, позивачка не отримує пенсію з 01.05.2018, а не з 01.06.2017 як зазначено в адміністративному позові. Сума пенсії за період з 01.05.2018 по 31.07.2019 складає 31 738,03 гривень, яка обліковується в управлінні. Постановою кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 внесено зміни до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ 08.06.2016 № 365, відповідно до яких суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищевикладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянином України, паспорт НОМЕР_1 виданий 30.09.1999, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 01.08.2016 № 930006960 (а.с. 7).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (а.с. 8).
Розпорядженням відповідача №5657 від 05.09.2016 позивача взято на облік до відповідача, як отримувача пенсії за віком (а.с. 36).
Розпорядженням Білокуракинського ОУПФУ Луганської області від 15.05.2018, Позивачу заблоковано виплату пенсії з 01.05.2018 на підставі листа Головного управління ПФУ у м. Сєвєродонецьк №5610/02-02 від 03.05.2018 (а.с. 30).
Інформацією Білокуракинського ОУПФУ Луганської області від 10.07.2019 №4102/03-22/3с повідомлено, що пенсійна справа взята на облік на виплату у вересні 2016 року, тобто у жовтні 2016 року ОСОБА_1 отримала борг з 01.03.2016 по 31.10.2016. Подальша виплата пенсії проводилась відповідно до наявних документів по 30.04.2018, що також підтверджується довідкою про розмір заборгованості від 10.07.2019 №97 (а.с. 28-29).
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Зазначений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.
Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).
Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.
Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України "Про боротьбу з тероризмом", Закону № 1706-VII та інших законів.
Відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.
Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.
В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.
Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що повернення до покинутого місяця постійного проживання на непідконтрольній Україні території та відсутність пенсіонера за місцем проживання не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01 травня 2018 року виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним.
Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
В силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Суд зазначає, що заборгованість з пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2018 не є спірним питанням, оскільки відповідачем за зазначений період пенсія нарахована, проте не виплачена.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене Позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії та виплатити борг з виплати пенсії з 01 червня 2017 року, суд зазначає, що оскільки судом встановлено, що виплату пенсії Позивачу припинено з 01 травня 2018 року, а тому в даній частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Як вже вище вказано, судом встановлено, що позивачеві припинена з 01.05.2018 розпорядженням відповідача від 15.05.2018 виплата пенсії за відсутності підстав, визначених законами.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки судом встановлено, що виплату пенсії позивачу припинено з 01.05.2018 відповідно до розпорядження відповідача від 15.05.2018 з підстав не передбачених чинним законодавством, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання протиправним та скасування розпорядження суб'єкта владних повноважень та зобов'язання його вчинити певні дії.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено не отримання позивачем пенсії з 01.05.2018, а позивачем не надано суду жодних доказів, які б у свою чергу підтверджували факт не отримання песії за період з 01 червня 2017 року по 01 травня 2018 року, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 04 липня 2019 року відстрочено Позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі (а.с. 1-2).
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, судовий збір підлягає стягненню з Позивача у розмірі 384,20 грн та за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача у розмірі 384,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 15 травня 2018 року щодо зупинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41246789, місцезнаходження: 92200, Луганська обл., Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вул. Історична, будинок 81) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) з 01 травня 2018 року виплату раніше призначеної пенсії за віком.
В решті позовних вимог - відмовити.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір в сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41246789, місцезнаходження: 92200, Луганська обл., Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вул. Історична, будинок 81) на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір в сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Ірметова