05 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/8281/19
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 за його клопотання від 03.05.2018 з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки площею 18.00 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.09.2018 в справі № 0640/3821/18 зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки орієнтовною площею 18,0 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, для сінокосіння, із врахуванням встановлених обставин справи та у відповідності до норм Земельного кодексу України. На виконання рішення суду Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянуло клопотання та листом від 30.11.2018 відмовило у його задоволенні. Вважає відмову, викладену у листі протиправною, оскільки вона не містить підстав, передбачених ст.123 Земельного кодексу України.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Відповідач у строк та у порядку статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування якого зазначив, що у зв'зку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законодавства та з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель відповідачем надано вмотивовану відповідь. Щодо вимоги зобов'язати надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою зазначив, що це є дискреційним повноваженням Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а тому є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Як встановлено судом, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.09.2018 в справі № 0640/3821/18 зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки орієнтовною площею 18,0 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, для сінокосіння, із врахуванням встановлених обставин справи та у відповідності до норм Земельного кодексу України.
На виконання рішення суду Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянуло клопотання та листом від 27.12.2018 № 2739/0-7035/0/22-18 відмовило у його задоволенні у зв'язку з наступним:
- заявник є керівником, підписантом і засновником Селянського (фермерського) господарства "Світанок", а тому отримання земельних ділянок в оренду має відбуватись за процедурою проведення земельних торгів;
- бажана земельна ділянка є частиною проінвентаризованої земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 та має орієнтовний склад угідь "пасовища";
- вказана позивачем земельна ділянка має орієнтовний склад угідь-рілля. Відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 група "рілля" включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви. Земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби - це ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються тільки в тимчасове користування (оренду) і повинні використовуватися виключно як сінокіс чи пасовище (а.с.9).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 2 ст.22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.2 ст.123 Земельного Кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із положеннями частини третьої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Суд зазначає, що в оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 27.12.2018 №2739/0-7035/0/22-18, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем: вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; вимогам генерального плану населених пунктів; вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене, суд критично ставиться до посилань відповідача щодо невідповідності складу угідь на обраній позивачем земельній ділянці виду використання - під сінокіс та належність її частини до проінвентаризованої земельної ділянки з орієнтовним складом угідь "пасовища", як на підставу відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування.
Щодо посилань позивача на те, що заявник є керівником, підписантом і засновником Селянського (фермерського) господарства "Світанок", а тому отримання земельних ділянок в оренду має відбуватись за процедурою проведення земельних торгів, суд зазначає, що клопотання від 03.05.2018 до Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області було подане саме фізичною особою ОСОБА_1 , а не як представником СФГ "Світанок".
За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо не надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду на 49 років, а тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки орієнтовною площею 18,0 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
Заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, відповідач посилається на недопустимість втручання з боку суду в здійснення дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
З цього приводу суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади
Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі "Галфорд проти Сполученого Королівства" від 25 червня 1997 року Європейський Суд з прав людини зазначив "словосполучення "згідно із законом" не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі)". "Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві" (рішення у справі "Доменічіні проти Італії" від 15 листопада 1996 року).
Відповідно до абз. 5 - 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.
Згідно рішення Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб'єкта владних повноважень.
З метою ефективного захисту порушених прав, суд може втрутитися в адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень, коли останній наділений дискреційними повноваженнями, й зобов'язати його прийняти рішення без проведення необхідної процедури в тому випадку, якщо буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт публічної адміністрації у відповідь - необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Як встановлено судом, клопотання ОСОБА_1 на виконання рішення від 21.09.2018 №0640/3821/18 було повторно розглянуто відповідачем на підставі рішення суду, проте Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно відмовило у його задоволенні, посилаючись на підстави, які не передбачені чинним законодавством.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки орієнтовною площею 18,0 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги наведене та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи вимогу позивача в частині стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу, слід звернути увагу на наступне.
Згідно статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пунктів 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, з аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі 826/856/18 (адміністративне провадження К/9901/57401/18).
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Як передбачено п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В позовній заяві позивач просить стягнути на його користь судові витрати понесені на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 2 606 грн 10 коп.
Як встановлено з наявних в матеріалах справи документів, на підтвердження вказаних витрат позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 03.05.2019 №7 (а.с.11); розрахунок оплати праці адвоката Нестеренка М.М. за позовом ОСОБА_1 від 02.05.2019 (а.с.10), квитанція прибуткового касового ордера №7 від 20 травня без зазначення року на суму 2 606 грн 10 коп. відповідно до договору №7 від 03.05.2019 (а.с.15), акт приймання-передачі грошових коштів від 02.05.2019. Згідно зазначених документів позивачем понесені витрати на правову допомогу в загальній сумі 2 606,10 грн.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 2 606,10 грн адвокатом Нестеренком М.М. від ОСОБА_1 , що може бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період травень 2019 року.
Крім того, з договору №7 від 03.05.2019 та розрахунку оплати праці неможливо встановити, в якій конкретній (-ому) справі/позові надавались правничі послуги.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що необхідно відмовити позивачу у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 606,10 грн., оскільки позивачем не надано безспірних доказів, які б підтверджували понесені ним витрати на оплату правничої допомоги.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002. РНОКПП/ЄДРПОУ: 39765513) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002. ЄДРПОУ: 39765513) надати дозвіл ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки орієнтовною площею 18,0 га, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 05 серпня 2019 року.
Суддя Л.А.Шуляк