02 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/8152/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність А 0409 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 06.07.2018, тобто на дату звільнення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.07.2018, та компенсацію втрати частину доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не в повному обсязі, зокрема, за період проходження служби з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу 06.07.2018 індексація грошового забезпечення відповідачем не виплачувалась. Зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача має право на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними. Така позиція відповідача обґрунтована тим, що відповідно до п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 виплата сум індексації здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Крім того, з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №3 було значно збільшено за рахунок збільшення преміювання. Також представник відповідача у відзиві вказує, що протягом 2016-2018 років за фондом грошового забезпечення військової частини, затвердженого вищим розпорядником бюджетних коштів, видатки на виплату індексації грошового забезпечення не були передбачені. За відсутності фінансування, не було нарахування, й відповідно не проводились розрахунки та виплати індексації грошового забезпечення. Окрім того, зазначає, що порядок №1078 не передбачає механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі роки.
Суд, розглянувши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира військової частини від 06.07.2018 №174 його було звільнено з військової служби та з 06.07.2018 виключено зі списків особового складу.
Сторонами не заперечується, що у період з 01.01.2016 по день виключення позивача з особового складу йому не проводилась виплата індексації грошового забезпечення.
Позивач вважаючи, що має право на виплату сум індексації грошового забезпечення, виплату компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення звернувся до суду із позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей") соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Як свідчать матеріали справи, позивачу за період з 01.01.2016 по 06.07.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Відповідачем вказаний факт не заперечується.
З приводу права позивача на проведення індексації його грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону).
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії") визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).
Згідно п. 6 Порядку Проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, - виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) Індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік .
З огляду на викладене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
За таких підстав дії відповідача, щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 06.07.2018, є протиправними.
При цьому, щодо посилань відповідача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №78/0/66-17 та роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, Міністра оборони України від 31.12.2015 №248/3/9/1/1150 суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки роз'яснення і листи не є нормативно-правовими актами, тому судом до уваги не приймаються.
Військова частина НОМЕР_1 має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому суд критично ставиться до вказаних доводів відповідача, як на підставу невиплати індексації грошового забезпечення позивачу.
Крім того, що стосується посилань відповідача на відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення у період 2016-2018 років то суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
З огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
За таких обставин дії відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 06.07.2018 є протиправними.
Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень, та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу 06.07.2018 із встановленням базового місяця - січня 2016 року.
Щодо вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Щодо вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано в ст.3 цього Закону.
За змістом ст.4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, як вже було зазначено, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за наявності визначених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі №6-43цс14.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними.
Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 згаданого Кодексу).
Відповідачем в порушення ч.2 ст. 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявними у матеріалах справи доказами спростовано правомірність дій Житомирського обласного військового комісаріату щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги слід задовольнити частково.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 240-246 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 06 липня 2018 року.
У задоволенні позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева