01 серпня 2019 року № 320/1027/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач або ГУ ДФС у Київській області), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 18.09.2018 оформлене листом №4272/П/10-36-04-02 про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності ІІ (другої) групи, що настала внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а саме податкової міліції, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 про затвердження "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції";
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області призначити, нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв'язку з установленням інвалідності ІІ (другої) групи, що настала внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а саме податкової міліції, відповідно до ст. 356 Податкового кодексу України, ст. 23 Закону України "Про міліцію", пункту 15 розділу ХІ прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції" затвердженого 21.10.2015 постановою Кабінету Міністрів України №850 та зобов'язати виплатити позивачу кошти із розрахунку 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 14.06.2018 року (на день встановлення інвалідності).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в податковій міліції та звільнений зі служби в запас за пунктом 64 підпункту «б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за станом здоров'я.
Згідно первинного огляду МСЕК позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним з проходженням служби.
14 червня 2018 року, при проведенні повторного огляду, йому встановлено ІІ групу інвалідності за захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0531228.
З врахуванням вказаного, позивач 13 вересня 2018 року звернувся до Головного управління ДФС у Київській області з метою отримання одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ від 21.10.2015 № 850. Проте, листом від 18 вересня 2018 року № 4272/П/10-36-04-02 відповідач відмовив йому у виплаті вказаної грошової допомоги, мотивуючи відмову тим, що на даний час ЗУ «Паро міліцію» втратив чинність, а працівники податкової міліції проходять службу у складі Державної фіскальної служби України і на сьогодні проведення виплати одноразової грошової допомоги законодавчо не врегульована. На думку позивача, Головне управління ДФС у Київській області порушило його право на отримання одноразової грошової допомоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року задоволено клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
17 квітня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі. Стверджував, що працівники податкової міліції проходять службу у складі Державної фіскальної служби України і не належать до органів внутрішніх справ. На сьогоднішній день, проведення розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції законодавчо не врегульовано.
10 травня 2019 року позивачем через службу діловодства суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження без його участі.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.
За приписами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 12.10.2017 №682-о позивача звільнено з посади та податкової міліції в запас (з постановкою на військовий облік за п. 64 пп. «б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу) (а.с. 16-17).
На підставі довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0214896 від 20.11.2017, позивачу була встановлена III група інвалідності з 20.11.2017 до 01.12.2018, за захворюванням пов'язаним з проходженням військової служби (а.с.14).
14 червня 2018 року при проведенні повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, за захворюванням пов?язаним із проходженням військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0531228 (а.с.15).
13 вересня 2018 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ від 21 жовтня 2015 року №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (а.с. 17).
Листом від 18 вересня 2018 року № 4272/П/10-36-04-02 Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області повідомило позивача, що працівники податкової міліції проходять службу у складі Державної фіскальної служби України і не належать до органів внутрішніх справ. Проведення розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції законодавчо не врегульовано.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Положеннями абзацу 3 п. 15 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначає «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року (далі - Порядок №850).
Приписами Порядку № 850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги є: у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пп.2 п.2).
Підпунктом 2 пункту 3 Порядку № 850 передбачено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Відповідно до Порядку № 850, працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акту розслідування нещасного випадку та акту, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України) (п. 7). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги,…(п.8). МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (п.9).
Аналіз наведених норм законодавства, дає підстави для висновку, що за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію».
Разом з тим, діяльність податкової міліції регулюється Розділом XVIII Податкового кодексу України.
Статтею 356 Податкового кодексу України визначено, що держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Таким чином, ст.23 Закону України «Про міліцію» передбачено, що право на одноразову грошову допомогу у працівника податкової міліції виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, яке мало місце в період її проходження.
Закон України «Про міліцію» втратив чинність 07.11.2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію». Відповідно до абзацу 3 пункту 15 розділу XI прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію».
Таким чином, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі та з підстав, визначених Законом України «Про міліцію» зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію». Тому, доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію» є безпідставними.
Наявність зв'язку між захворюванням позивача, внаслідок якого останнім втрачено працездатність та йому встановлено інвалідність, та проходженням служби в органах внутрішніх справ не заперечується відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які оформлені належним чином.
За змістом статті 23 Закону України «Про міліцію» порядок та умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби, визначає Кабінет Міністрів України.
На виконання статті 23 Закону України «Про міліцію», Кабінет Міністрів України постановою № 707 від 12.05.2007 затвердив Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції (далі Порядок №707).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 707 одноразова грошова допомога - виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам І групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.
У зв'язку з прийняттям Закону України № 208-VIII від 13.02.2015 року «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» Кабінет Міністрів України постановою від 21.10.2015 року № 850 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції (далі Порядок №850).
Як вже зазначалось вище, підпунктом 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
Отже, на час установлення позивачу як III та і ІІ груп інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чинними є обидва Порядки (№707 і №850), які регулюють однопредметні правовідносини щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію». При цьому, Порядок №850 прийнятий у зв'язку із внесенням Законом України № 208-VIII від 13.02.2015 року до вказаної статті 23 Закону змін в частині розміру одноразової грошової допомоги.
Конституційний Суд України у пункті 3 рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року, якою затверджений Порядок №850, встановлено, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13.02.2015 року № 208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року № 707.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, призначення та виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», здійснюється відповідно до Порядку, під час дії якого встановлена втрата працездатності.
Отже, призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 707 можливе лише за умови, що особа мала право на отримання такої допомоги до 12.03.2015 року. Позивач набув таке право після 12.03.2015 року, а тому розмір допомоги має бути визначений у відповідності з нормами Порядку № 850.
Пунктом 4 вказаного Порядку № 850 встановлено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Цією нормою визначений механізм здійснення виплат одноразової грошової допомоги при встановленні протягом двох років особі вищої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, а саме такі виплати мають здійснюватися з урахуванням вже раніше виплачених сум.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 13.02.2018 у справі №808/1866/16.
Оскільки після отримання позивачем ІІ групи інвалідності не пройшло більше двох років, адже ІІІ групу інвалідності йому встановлено - 20.11.2017, а в подальшому ІІ групу інвалідності - 14.06.2018, то у зв'язку із цим позивач з моменту встановлення йому комісією вищої групи інвалідності набув права на отримання одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми, відповідно до Порядку №850.
Фактичною підставою для виникнення даного спору слугувала неузгодженість законодавства, яким регулюються питання призначення вказаної допомоги особам, які проходили службу в органах податкової міліції.
Так, у рішенні по справі «Budchenko v. Ukraine» від 24.07.2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відмова у задоволенні законного права заявника через відсутність механізму його реалізації, становить втручання у право власності згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а через нездатність забезпечити реалізацію такого права заявника в розумні терміни, держава поклала на нього надмірний та неспіврозмірний тягар, порушивши таким чином свої зобов'язання за статтею 1 Першого протоколу.
Судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 по справі №320/305/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним рішення Головного управління ДФС у Київській області про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги в зв'язку з установленням інвалідності III групи, що настала внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби, отриманого під час виконання службових обов'язків, у період проходження служби в органах внутрішніх справ, а саме податкової міліції, відповідно до постанови КМУ від 21.10.2015 р. № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівниками міліції» та ст. 356 Податкового кодексу України; зобов'язано Головне управління ДФС у Київській області повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву про виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, з урахуванням наведених у рішенні суду висновків; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили 21.12.2018.
Таким чином, позивач, як працівник податкової міліції, має право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у розмірі, визначеному Порядком №850. Разом з цим при здійсненні йому відповідної виплати повинна бути врахована раніше виплачена одноразова допомога за попередню групу інвалідності (ІІІ групу), відповідно до Порядку №850.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У відповідності до частини 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову частково.
Згідно вимог ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір з відповідача не стягується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, м.Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 39393260) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, м.Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 39393260) від 18.09.2018 оформлене листом №4272/П/10-36-04-02 про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності ІІ (другої) групи, що настала внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а саме податкової міліції, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 про затвердження "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції".
Зобов'язати Головне управління ДФС у Київській області (03151, м.Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 39393260) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності ІІ (другої) групи, що настала внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а саме податкової міліції, відповідно до ст. 356 Податкового кодексу України, ст. 23 Закону України "Про міліцію", пункту 15 розділу ХІ прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції" затвердженого 21.10.2015 постановою Кабінету Міністрів України №850 та зобов'язати виплатити позивачу кошти із розрахунку 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 14.06.2018 року (на день встановлення інвалідності) з урахуванням раніше виплаченої одноразової грошової допомоги за попередню групу інвалідності (ІІІ групу).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 01.08.2019.
Суддя Я.В. Горобцова