31 липня 2019 року
м. Харків
Справа № 623/3868/15-ц
Провадження № 22-ц/818/3880/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Бровченка І.О.,
суддів колегії : Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.,
у порядку вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про закриття провадження у складі судді Бутенка В.М. від 13 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру в Ізюмському районі Харківської області, про визнання права власності на частку земельної ділянки,
встановив:
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 листопада 2015 року визнано мирову угоду, укладену 13 листопада 2015 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 по цивільній справі № 623/3868/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру в Ізюмському районі Харківської області, про визнання права власності на частку земельної ділянки, за якою:
відповідач, ОСОБА_1 визнає за позивачем, ОСОБА_2 , право власності на 1/4 частини земельної ділянки, яка розташована на території Бригадирівської сільської ради Ізюмського району Харківської області, загальною площею 6,0318 га, кадастровий номер НОМЕР_1 ;
визнано таким, що частково втратив чинність Державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 13 грудня 2012 року в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/4 частини земельної ділянки, яка розташована на території Бригадирівської сільської ради Ізюмського району Харківської області, загальною площею 6,0318 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , у зв'язку із переходом права власності на дану частку до ОСОБА_2 ;
витрати, пов'язані із перереєстрацією земельної ділянки позивача та відповідача в реєстраційній службі Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківської області несе позивач, ОСОБА_2
Провадження у зазначеній цивільній справі закрито, вирішено питання про розподіл судових витрат.
01 липня 2019 року до Харківського апеляційного суду ОСОБА_3 П ОСОБА_4 на зазначену ухвалу суду засобами поштового зв'язку подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08 липня 2019 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру в Ізюмському районі Харківської області, про визнання права власності на частку земельної ділянки, витребувано з Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.
26 липня 2019 року зазначена справа надійшла до Харківського апеляційного суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження.
В обгрунтування заявленого клопотання посилається на те, що копію ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 листопада 2015 року про закриття провадження у справі не отримував. Зазначив, що в провадженні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області знаходиться справа за позовом ОСОБА_5 до Ізюмської районної державної адміністрації, Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про скасування рішень про державну реєстрацію прав. З метою з'ясування обставин справи 25 червня 2019 року в суді ним було отримано ухвалу суду від 13 листопада 2015 року про закриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 127 ЦПК України, в редакції, чинній на день подання апеляційної скарги, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦПК України в редакції, чинній на день прийняття оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Однак, зазначені в клопотанні обставини та підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи явочного листа від 02 листопада 2015 року та зворотнього повідомлення про вручення поштового відправлення, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд 13 листопада 2015 року справи № 623/3868/15-ц (а.с. 35, 38), відповідно до журналу судового засідання від 13 листопада 2015 року відповідач ОСОБА_1 був присутнім та брав участь в судовому засіданні (а.с. 41-42). Згідно змісту ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 листопада 2015 року, в судовому засіданні сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили суд затвердити умови мирової угоди із закриттям провадження у справі. Крім того, згідно розписки, що міститься в матеріалах справи, відповідач ОСОБА_1 13 листопада 2015 року отримав копію повного тексту ухвали, що підтверджується його підписом про вручення ухвали. (а.с. 46). Також в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що копію ухвали суду ОСОБА_1 вручено особисто 18 листопада 2015 року. (а.с. 50).
Отже, строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про закриття провадження у справі від 13 листопада 2015 року сплив 19 листопада 2015 року.
Проте, апеляційна скарга подана ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку після спливу одного року з дня ухвалення судового рішення - 01 липня 2019 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.
Частиною третьою ст. 354 ЦПК України встановлено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 ст. 358 ЦПК України, в редакції, чинній на день подання апеляційної скарги, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Враховуючи викладене, апелянту було відомо про розгляд справи в суді першої інстанції, обставин пропуску строку внаслідок виникнення непереборної сили ОСОБА_1 не наведено та не підтверджено належними і допустимими доказами.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 листопада 2015 року подана до суду 01 липня 2019 року, тобто після спливу одного року з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення у справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції»).
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановления нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії»).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13).
Разом з тим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Відповідно до положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, згідно з якою кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права зобов'язує сторону самостійно цікавитися перебігом розгляду його справи. Тривала відсутність такого інтересу свідчить про його небажання добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.
Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Таким чином, виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї для цього дії.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (Перетяка та Шереметьев проти України, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Таким чином, рішеннями Європейського суду з прав людини визначено обов'язок сторони, яка задіяна в ході судового розгляду справи з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до пунктів 6, 7 частини 2 статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною 1 ст. 123 ЦПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно вимог частини 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд керується положеннями частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки апеляційну скаргу було подано після спливу одного року з дня складення повного тексту оскарженого судового рішення. При цьому поважність причин пропуску такого строку значення немає.
На підставі викладеного, відповідно до вимог частини 2 ст. 358 ЦПК України у відкритті апеляційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ст. 358 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області про закриття провадження у складі судді Бутенка В.М. від 13 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру в Ізюмському районі Харківської області, про визнання права власності на частку земельної ділянки.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту підписання суддями і протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя - І.О. Бровченко
Судді : А.І. Колтунова
Н.П. Пилипчук