Справа № 343/1944/17
Провадження № 22-ц/4808/976/19
Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І.
Суддя-доповідач Пнівчук
29 липня 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючої Пнівчук О.В.
суддів : Томин О.О., Ясеновенко Л.В.,
секретаря Турів О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 03 червня 2019 року, в складі судді Керніцького І.І., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання реконструйованого житлового будинку та господарських будівель об'єктом спільної сумісної власності подружжя,
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання реконструйованого житлового будинку та господарських будівель об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Свої вимоги мотивувала тим, що в жовтні 1996 року мати її покійного чоловіка подарувала йому спірний житловий дерев'яний будинок, критий шифером, житловою площею 30 кв.м з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
У листопаді 1997 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_4 . Під час шлюбу вони з чоловіком реконструювали даний будинок з господарськими будівлями та спорудами. Житлова площа будинку збільшилась з 30 кв.м до 117,7 кв.м загальної площі, був побудований новий паркан, житловий будинок та господарські будівлі істотно збільшилися у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат її та її чоловіка.
У травні 2012 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на підставі рішення від 23.03.2012 року №19 виконавчого комітету Шевченківської сільської ради.
Загальна вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 на підставі технічного паспорта «Івано-Франківського ОБТІ» становить 172 492 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 . Після смерті чоловіка вона звернулась до Долинської міської нотаріальної контори з заявою про видачу їй свідоцтва на право власності на ? частку житлового будинку та з заявою про прийняття спадщини.
Однак державним нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом а також свідоцтва про право власності як пережилій дружині з тих підстав, що є інший спадкоємець, син покійного чоловіка - ОСОБА_2 , який заперечує що житловий будинок є спільною власністю подружжя.
Рішенням Долинського районного суду від 03 червня 2019 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання реконструйованого житлового будинку та господарських будівель об"єктом спільної сумісної власності подружжя у порядку ст. 62 СК України.
Визнано майно, а саме: реконструйований житловий будинок і господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_1 , а саме: будинок загальною площею 117,7 кв.м. (літ А), стайня площею 28, 9 кв.м. (літ Б), стодола площею 23,4 кв.м. (літ В), шопа площею 13,8 кв.м. (літ. Г), літня кухня загальною площею 17,5 кв.м. (літ. Д), гараж загальною площею 23,2 кв.м. (літ.Е), баня загальною площею 19,3 кв.м. (літ Є), вбиральня площею 1,4 кв.м. (літ Ж), криниця (літ №1), ворота (літ №2), огорожа (літ №3) спільною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку реконструйованого житлового будинку та господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , а саме: будинок загальною площею 117,7 кв.м. (літ А), стайня площею 28, 9 кв.м. (літ Б), стодола площею 23,4 кв.м. (літ В), шопа площею 13,8 кв.м. (літ. Г), літня кухня загальною площею 17,5 кв.м. (літ. Д), гараж загальною площею 23,2 кв.м. (літ.Е), баня загальною площею 19,3 кв.м. (літ Є), вбиральня площею 1,4 кв.м. (літ Ж), криниця (літ №1), ворота (літ №2), огорожа (літ №3).
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове по відмову в задоволенні позову.
Представник апелянта вважає, що ОСОБА_3 не має права ставити питання про визнання спільної сумісної власності на реконструйований будинок, оскільки як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» вона може ставити питання в суді про відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинка), яку вона надавала в реконструкції будинку та господарських споруд.
Суд, на думку представника апелянта, не взяв до уваги той факт, що вказаний будинок ОСОБА_4 в 1996 році подарувала його мати ОСОБА_5 .
Вказаний будинок ОСОБА_4 відремонтував, зокрема перекрив дах будинку шифером, який був куплений ним коли він проживав з першою дружиною, частково замінив дерев'яні балки стін, та добудував до будинку веранду та котельню.
Згідно висновку експерта вбачається, що встановити чи побудований будинок на тому самому місці, що й будинок згідно договору дарування від 11.10.1996 року неможливо. Також площа житлового будинку на даний час не відповідає площі житлового будинку згідно договору дарування. У висновку експерта жодним чином не згадано про господарські споруди та про реконструкцію таких.
Вважає, що суд даних обставин не врахував, як і не звернув уваги на те, що визнаючи за ОСОБА_3 право власності на частку реконструйованого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами не скасував договір дарування від 11.10.1996 року, чим позбавив права на спадкування будинку, будівель та споруд сина ОСОБА_2 .
Позивачкою не надано жодних документів які б підтверджували те, що нею за власні кошти куплено будівельні матеріали для ремонту житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Також, на думку представника апелянта, суд не взяв до уваги експертний висновок та покази свідків, які підтверджували, що ремонті роботи оплачував ОСОБА_4 , а не ОСОБА_3 .
Правом на подачу відзиву сторони не скористались.
У судовому засіданні апеляційного суду апелянт представник апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.
Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що неявка позивача відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам закону відповідає.
Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що за час перебування в шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 майно чоловіка ОСОБА_4 істотно збільшилось у свої вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат що є підставою для визнання вказаного майна спільною сумісною власністю подружжя, та відповідно визнання права власності позивача на ? частину спірного будинковолодіння.
З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Долинської міської державної нотаріальної контори 11 жовтня 1996 року зареєстрованого в реєстрі за №Д-1033 ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 дерев'яний житловий будинок, критий шифером, житловою площею 30 кв.м з господарськими будівлями, а саме сарай, що знаходиться в АДРЕСА_1 .(а.с.20)
08 листопада 1997 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу (виданим повторно 22.10.2013 року) місце реєстрації якого відділ рагс міста Новий Уренгой служби рагс Ямало-Ненецького автономного округу (а.с14.)
Із рішення виконавчого комітету Шевченківської сільської ради за №19 від 30.05.2012 року вбачається, що виконавчим комітетом сільської ради розглянуто заяву ОСОБА_4 жителя міста Уренгой про оформлення права власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 та подані ним документи, а саме технічний паспорт, виготовлений Івано-Франківським ОБТІ, договір дарування від 11.10.14999 року №Д-1033 на підставі яких прийнято рішення про оформлення права власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 , яке складається із житлового будинку загальною площею 114,9 кв.м., житловою площею 69,8 кв.м., стайні площею 28, 9 кв.м. (літ Б), стодоли площею 23,4 кв.м. (літ В), шопи площею 13,8 кв.м. (літ. Г), літньої кухні площею 17,5 кв.м. (літ. Д), гаража площею 23,2 кв.м. (літ.Е), бані площею 19,3 кв.м. (літ Є), вбиральні площею 1,4 кв.м. (літ Ж), криниці №1, ворота №2, огорожа №3.
На підставі зазначеного рішення Обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації 30 травня 2012 року зареєстровано право власності ОСОБА_4 на дане домоволодіння, реєстраційний номер 36778189 (а.с.16)
Згідно копії технічного паспорта - інвентаризаційна вартість квартири складає 172 492,00 гривень.
У вересні ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданого виконкомом Шевченківської сільської ради Долинського району (а.с.13).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, спадкоємцями першої черги являються дружина спадкодавця - ОСОБА_3 та син ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_9 та мати ОСОБА_5 подали заяви про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка та про видачу їй свідоцтва про право власності на ? частку житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 .
Постановою Державного нотаріуса Долинської районної державної нотаріальної контори від 19.10.2016 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності як пережилій дружині з тих підстав що існує спір щодо спільної сумісної власності подружжя на спадкове майно.
Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Зібраними доказами в справі встановлено, що ОСОБА_4 , отримавши у 1996 році від матері в дар житловий дерев'яний будинок, критий шифером, житловою площею 30 кв.м. та господарською спорудою - сараєм здійснив його реконструкцію. Рішення Шевченківською сільською радою про надання дозволу на проведення такої реконструкції не приймалося, разом з тим, виконавчим комітетом сільської ради надано дозвіл ОСОБА_4 на оформлення права власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 за тією АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 яке складалося з житлового будинку загальною площею 114,9 кв.м., житловою площею 69,8 кв.м. та господарських споруд: стайні стодоли, шопи, літньої кухні, гаражу, бані вбиральні, криниці воріт та огорожі.
З огляду на те, що до заяви ОСОБА_4 про оформлення права власності на дане будинковолодіння серед інших документів було долучено договір дарування будинку від 11.10.1996 року, слід дійти висновку що таким чином сільська рада узаконила здійснену ОСОБА_4 реконструкцію та добудову житлового будинку з господарськими спорудами отриманих ним у власність за договором дарування.
Судом встановлено також що іншого житлового будинку за вказаною адресою не існує.
Суду представлено достатньо доказів того, що добудова та реконструкція спірного будинковолодіння, в результаті чого його житлова площа з 30 кв.м збільшилась до 69,38 кв.м., а загальна площа стала становити 117,7 кв.м, здійснювалася ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за час перебування їх у шлюбі. Житловий будинок та господарські будівлі істотно збільшились у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат.
З огляду на зазначене суд дійшов правильного висновку про те, що наявні підстави для визнання вказаного будинковолодіння об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та виходячи із рівності часток чоловіка та дружини визнав за позивачем ОСОБА_3 право власності на ? частку спірного домоволодіння АДРЕСА_1 .
Посилання апелянта на те, що суд не взяв до уваги той факт, що вказаний будинок ОСОБА_4 в 1996 році подарувала його мати ОСОБА_5 не заслуговують на увагу, оскільки судом надана належна оцінка зібраним доказам по справі щодо реконструкції подарованого будинку та фактично створення нового будинковолодіння за рахунок спільних трудових та грошових коштів подружжя ОСОБА_10 , який слід визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, що передбачено положеннями ст. 62 СК України.
Необгрунтованими є доводи апелянта про те, що суд не скасувавши договору дарування житлового будинку надав частку подарованого житлового будинку ОСОБА_3 , і таким позбавив права на спадкування будинку сина ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_4 отримавши у власність за договором дарування житловий будинок, розпорядився ним на власний розсуд та здійснив реконструкцію, а тому підстави для визнання договору дарування житлового будинку недійсним - відсутні. Крім того, відповідач ОСОБА_2 не позбавлений права на спадкування за законом належної його батьку частки у спірному будинковолодінні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд дав належну правову оцінку зібраним доказам по справі, постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування не встановлено.
За змістом ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах апелянта ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду від 03 червня 2019 року - без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в
касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 серпня 2019 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: Л.В. Ясеновенко
О.О. Томин