Провадження № 22-ц/803/3945/19 Справа № 214/5240/17 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
01 серпня 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретаря судового засідання - Голуб О.О.
сторони:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2018 року, яке ухвалено суддею Черновою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про складення повного тексту судового рішення відсутні), -
У вересні 2017 року позивачі звернулися до суду з позовом в якому просили суд визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , що проживають в буд. АДРЕСА_1 , право на забезпечення індивідуальними безкоштовними лічильниками газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз».
Окрім того, позивачі просили визнати, що ПАТ «Криворіжгаз» зобов'язано за свій рахунок в термін до 01.01.2018 здійснити встановлення індивідуальних газових лічильників в квартирах буд. АДРЕСА_1 , їм, як побутовим споживачам, що проживають за вищезазначеною адресою.
Також, позивачі прослили визнати незаконним встановлений ПАТ «Криворіжгаз» режим нарахування об'ємів спожитого природного газу, згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу для них, як побутових споживачів.
Також, позивачі просли зобов'язати ПАТ «Криворіжгаз» з 01.04.2017 поновити їм, як побутовим споживачам, режим нарахування природного газу, відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2013 від 23.03.2016.
Пред'явлені вимоги мотивовано тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2500 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 (далі за текстом Споживачі) та ПАТ «Криворіжгаз» укладено типовий договір постачання природного газу споживачам. Сумлінно виконуючи всі умови вказаного договору, Споживачі регулярно сплачували рахунки ПАТ «Криворіжгаз» в терміни, визначені в рахунках. В свою чергу, ПАТ «Криворіжгаз» в односторонньому порядку перестало виконувати свої зобов'язання, визначенні п.6.2 вказаного договору, а саме в березні 2017 року встановило Споживачам на будинок АДРЕСА_1 загальнобудинковий вузол обліку газу.
З листа ПАТ «Криворіжгаз» від 15.07.2017 №Кд-01.4.1-ЛВ-10950-0617 Споживачам стало відомо, що для них ПАТ «Криворіжгаз» в односторонньому порядку з 01.04.2017 року почало нараховувати об'єми використаного природного газу, згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу. На теперішній час ПАТ «Криворіжгаз» не уклав договору на зняття показань будинкового вузла обліку, також, не складено акт балансового розмежування зі схемою та акт зняття первинних показників лічильника та вводу лічильника в експлуатацію.
В червні 2017 року Споживачами буд. АДРЕСА_1 проведені загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийнято рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Криворіжгаз» з заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз», на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу». Але, листом ПАТ «Криворіжгаз» від 02.08.2017 №616/17 Споживачів повідомлено, що ПАТ «Криворіжгаз» не передбачено фінансування робіт з встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку буд. АДРЕСА_1 .
Вважають дану позицію ПАТ «Криворіжгаз» неправомірною, оскільки відповідно до ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ПАТ «Криворіжгаз» зобов'язане забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі - до 01.01.2018. Відповідно до постанови НКРЕКП від 16.04.2015, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу (метану) на території м.Кривого Рогу (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в м.Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування роздільних газопроводів, що перебувають у власності та користування ПАТ «Криворіжгаз». Також, ПАТ «Криворіжгаз» є суб'єктом господарювання, що здійснює розподіл природного газу на території Саксаганського району м.Кривого Рогу. Згідно зі структурою тарифу для Споживачів на послуги розподілу природного газу, ПАТ «Криворіжгаз» в період з 2011 року по теперішній час закладається встановлення квартирних лічильників газу, як це передбачено ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», відповідно до якої, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу для населення здійснюється за рахунок коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, тобто покладено на ПАТ «Криворіжгаз». В зв'язку з викладеним, позивачі просли заявлені вимоги задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» про визнання незаконними дій щодо збільшення норми використання природного газу, визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів, задоволенні.
Визнано незаконним встановлений ПАТ «Криворіжгаз» режим нарахування об'ємів спожитого природного газу, згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , що проживають в будинку АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ПАТ «Криворіжгаз» з 01.04.2017 року поновити побутовим споживачам природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , що проживають в будинку АДРЕСА_1 , режим нарахування природного газу відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 203.
Визнано право за побутовими споживачами природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_25 ОСОБА_26 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , що проживають в будинку АДРЕСА_1 , на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз».
Визнато, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу» зобов'язано за свій рахунок в термін до 01.01.2021 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_9 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_10 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_11 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_12 ), ОСОБА_12 ( АДРЕСА_13 ), ОСОБА_13 ( АДРЕСА_14 ), ОСОБА_15 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_16 ( АДРЕСА_16 ), ОСОБА_17 ( АДРЕСА_17 ), ОСОБА_18 ( АДРЕСА_18 ), ОСОБА_19 ( АДРЕСА_19 ), ОСОБА_20 ( АДРЕСА_20 ), ОСОБА_21 ( АДРЕСА_21 ), ОСОБА_22 ( АДРЕСА_22 ), ОСОБА_24 ( АДРЕСА_23 ).
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» на користь держави судові витрати по справі в сумі 14720 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок.
Ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2019 року виправлено описку, допущену в абзаці 5 резолютивної частини скороченого тексту рішення від 17.12.2018 року, вірно зазначено дату, з якої ПАТ «Криворіжгаз» зобов'язано за свій рахунок здійснити встановлення в картирах індивідуальних газових лічильників позивачам, як побутовим споживачам природного газу - 01.01.2021 року, замість помилково зазначено дати - 01.01.2018 року.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Криворіжгаз» (на час апеляційного переглядуАкціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»), просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, відповідач вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про порушення відповідачем прав позивачів при встановленні режиму нарахування об'ємів спожитого природного газу згідно показань загально будинкового вузла обліку природного газу як споживачів природного газу. При цьому зазначає, що позивачі, звертаючись до суду із зазначеними позовними вимогами, фактично звертаються до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, які також є споживачами природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , тоді, як позивачам, відповідно до ч.1 ст.56 ЦПК України не надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Також, апелянт вважає помилковим висновок суду щодо незаконності встановлення відповідачем загально будинкового вузла обліку газу в будинку за місцем мешкання позивачів. Відповідач наголошує на тому, що Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №547 від 31.03.2016 затверджено план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування по розподілах згідно з додатком. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2347 від 22.12.2016 внесено зміни до попередньої Постанови №547. Згідно розділу 1 Плану розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016 рік, передбачено встановлення загально будинкових вузлів обліку газу за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». Відповідач вказує, що ПАТ «Криворіжгаз» не може відступати положень, встановлених Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки №547, та в подальшому постановою НКРЕКП №№2347 від 22.12.2016, тому на підставі вимог плану розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки в будинку де мешкають позивачі було встановлено загально будинковий вузол обліку природного газу. Апелянт зазначає, що з моменту опломбування Оператором ГРМ будинкового вузла обліку газу та складання акту приймання будинкового вузла обліку в експлуатацію, зазначений вузол обліку стає комерційним та з цього моменту по ньому можуть проводитись комерційні розрахунки за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загально будинкового вузла обліку відповідно до Тимчасового положення.
Відповідач вважає неправильним посилання суду на Постанову Великої Палати Верховного Суду України у справі №214/2435/17, оскільки у цій справі було заплановано встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу, однак встановлення не відбулося, тоді, як в будинку, де мешкають позивачі таке встановлення вже відбулося на підставі вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» у редакції до 19.12.2018. Зазначає, що комерційний (приладовий) облік природного газу для побутових споживачів, у тому числі позивачів здійснюється виключно на підставі спеціальних законодавчих і нормативних актів, зокрема постанов Державного регулятора - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Закону України «Про ринок природного газу», глави 5 розділу 9, глави 5 розділу 11 кодексу газорозподільних систем, постанови НКРЕКП №547 від 31.03.2016. Апелянт наголошує на тому, що позивачі забезпечені лічильником газу згідно вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так як у їх будинку встановлено загальнобудинковий прилад обліку.
Апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що відповідач, відповідно до ст.6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язаний за свій рахунок, в термін до 01.01.2018 року встановити в квартирах позивачів індивідуальні газові лічильники. При цьому зазначає, що в ч.1 ст.6 Закону не зазначено право абонента на індивідуальний лічильник газу, мова йде про обов'язок оператора ГРМ забезпечити встановлення як індивідуальних, так і загальнобудинкових лічильників газу, що забезпечить 100% облік спожитого газу населенням, що не було враховано судом при ухваленні оскаржуваного рішення.
Відповідач вважає, що вимога позивачів захистити права, факту порушення яких на момент подання позову до суду судом не було встановлено, а також права, щодо яких невідомо чи відбудеться таке порушення у майбутньому, не є належним способом захисту.
Також, апелянт звертає увагу, що постанова КМУ №203 від 23.03.2016, на яку у рішенні постався суд на час розгляду справи була скасована 30.05.2018 рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва по справі №826/2507/18, яке у подальшому було залишено без змін судами вищих інстанцій ( постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018 та постановою Верховного Суду від 27.11.2018).
Відзив на апеляційну скаргу відповідача не подано.
Неявка усіх позивачів, окрім ОСОБА_5 , належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи, які не скористалися своїм правом участі у судовому розгляді справи, не перешкоджає розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача ОСОБА_27 Ю., яка підтримала доводи апеляційної скарги та наполяла на їх задоволенні, думку позивача ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволенна, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 є або власниками, або зареєстровані та проживають в будинку АДРЕСА_1 , є споживачами з отримання послуг газопостачання та сплачують такі послуги, що підтверджується копіями їх паспортів та довідками про склад сім'ї (том 1 а.с.12-60).
Відповідно до постанови НКРЕКП №1274 від 16.04.2015 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Криворіжгаз».
Відповідач протягом 2011-2017 років приймав від НАК «Нафтогаз України» природний газ та здійснював його постачання позивачам.
04.07.2017 позивачі, що мешкають в будинку АДРЕСА_1 , звернулись до відповідача з заявами про встановлення індивідуальних приладів обліку газу (лічильників) (том 1 а.с.62).
На зазначені заяви, ПАТ «Криворіжгаз» в своєму листі від 16.07.2017 за №Кд 01.3.1-ЛВ-10930-0617 повідомив про те, що фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку АДРЕСА_1 , за кошти ПАТ «Криворіжгаз» Планом розвитку газорозподільної системи Товариства на 2016-2025 роки, не передбачено та запропоновано врегулювати відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань з вузлів обліку газу та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів шляхом укладення відповідного договору (том 1 а.с.63-66).
Суд встановив, що спір між сторонами виник з приводу невідповідності дій відповідача положенням ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», яка виражається у відмові встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку АДРЕСА_1 , де мешкають позивачі, за рахунок відповідача.
Як встановлено судом, позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивачів зодо зобов'язання відповідача забезпечити встановлення індивідуальних безкоштовних газових лічильників за рахунок відповідача , суд виходив з того, що позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, а відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, то відповідно до вимог до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», відповідач повинен забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.
Також, зважаючи на те, що позивачі виконували обов'язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, суд дійшов висновку, що вимоги ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов'язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, відмова ж відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд дійшов висновку, що волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
Задовольняючи позовні вимоги позивачів щодо зобов'язання відповідача ПАТ «Криворіжгаз», за свій рахунок, в строк до 01.01.2021, здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників, суд виходив з того, що, оскільки відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», він повинен забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01.01.2021, так як на момент ухвалення рішення по даній справі відбулась зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб (19.01.2018 набрав чинності Закон України №2260-УІІІ від 21.12.2017, яким були внесені зміни до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку газу» щодо встановлення споживачам індивідуальних лічильників природного газу, яким передбачено термін встановлення споживачам, у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, до 01.01.2021).
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції і не може погодитись з викладеними в апеляційній скарзі доводами, з огляду на таке.
Як встановлено судом між сторонами виник спір з приводу невідповідності дій відповідача положенням ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», яка виражається у відмові встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку АДРЕСА_1 , де мешкають позивачі, за рахунок відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Згідно ст.21 зазначено Закону, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до п.п.3, 4, 7 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
В преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», встановлено, що цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
- виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
- засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики;
- комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;
- норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
- споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
Як наведено у ст.3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.14 вказаного вище Закону, залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи, зокрема, перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.20 цього Закону, споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно з п.1 ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Як зазначено у ч.1 ст.30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
При цьому, правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу».
Відповідно до гл.1 розд.1 Кодексу ГРС, Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Отже, Публічне акціонерне товариство «Криворіжгаз» є Оператором ГРМ.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно з положеннями ст.6 вказаного Закону та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абз.4 пп.«а» п.2 ч.1 ст.6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21.12.2017 «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», - тільки для приготування їжі - до 01.01.2021).
Також, судом встановлено, що, позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, що є у загальному доступі на офіційному сайті ПАТ «Криворіжгаз», цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст.633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.
Суд встановив, що позивачі приєдналися до зазначеного Типового договору розподілу природного газу, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом ІІІ «Умови передачі природного газу Споживачу», розділом V «Порядок обліку природного газу, що передається Споживачу», розділом VІ «Порядок розрахунків» та розділом VІІ «Права і обов'язки Сторін».
Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору, ПАТ «Криворіжгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а позивачі взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У ч.1 ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №150 від 28.12.2011 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
Відповідно до додатку №1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн., а згідно з додатком №1 до постанови №1625 від 27.09.2016, у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
При вирішенні питання, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд керувався ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком, зробленим Великою Палатою Верховного Суду у справі №755/18006/15-ц від 04.07.2018.
При цьому, судом встановлено, що відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету.
Доводи апелянт щодо помилковості висновку суду про те, що відповідач, відповідно до ст.6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язаний за свій рахунок, в термін до 01.01.2018 року встановити в квартирах позивачів індивідуальні газові лічильники, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у рішенні суду, як в мотивувальній так і в резолютивній частині, встановлено строк до 01.01.2021 року, а допущена у скороченому тексті резолютивної частини рішення описка в даті зобов'язання встановити в квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників, виправлена ухвалою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2019 року (а.с.13-133, т.2).
Твердження відповідача, що вимога позивачів, не є належним способом захисту, колегія суддів, також вважає необґрунтованими.
Так, відповідно до ст.2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ст.5 ЦПК України передбачено, що суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Тобто, суддя, здійснюючи правосуддя, має керуватися принципом верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (п.39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії», п.170 рішення у справі «Олександр Волков проти України»).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (п.п.31, 32 рішення у справі «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996; п.65 рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013).
Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині ст.1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж, по суті, захищається ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
У п.33 рішення у справі «Сєрков проти України» від 07.07.2011, яке набуло статусу остаточного 07.10.2011, ЄСПЛ зазначив, що п.2 ст.1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції.
Ведучи мову про «закон», ст.1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (п.54 рішення від 09.11.1999 у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки»). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (п.109 рішення у справі «Беєлер проти Італії»).
Отже колегія суддів з урахування наведених вище норм закону, погоджується із висновком суду, що обраний позивачам спосіб захисту відповідає вимогам ст.16 ЦК України.
На думку колегії суддів, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки висновків суду не спростовують, а фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Відповідно до ч.1. ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 грудня 2018 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 серпня 2019 року.
Головуючий:
Судді: