Справа № 531/1402/18 Номер провадження 22-ц/814/1376/19Головуючий у 1-й інстанції Попов М. С. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
25 липня 2019 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Одринської Т.В., Карпушина Г.Л.,
при секретарі Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження,
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив виключити відомості про нього, як про батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовував тим, що з ОСОБА_2 він 17 травня 1991 зареєстрував шлюб. У шлюбі народилися діти: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У обох свідоцтвах про народження батьком зазначено позивача. 03 липня 2007 шлюб між сторонами було розірвано. Протягом спільного проживання, позивач сумнівався, що є біологічним батьком ОСОБА_3 , оскільки він мав роботу, що пов'язана з тривалими виїздами з місця проживання, він мав сумніви щодо подружньої вірності відповідача. Пізніше подружні стосунки ставали гіршими. Виникали сварки і відповідач не заперечувала факт подружньої зради, не погоджувалася на проведення експертизи щодо встановлення біологічного батьківства позивача відносно дитини ОСОБА_6 , пояснюючи небажанням травмувати дитину. Після розлучення відповідача не спростовувала факт відсутності біологічного батьківства. 19 липня 2018 відповідно до експертного висновку, встановлено, що ОСОБА_1 не являється біологічним батьком ОСОБА_3 .
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач у визначений законом строк не оспорив проведений запис в книзі записів народжень, про нього як про батька ОСОБА_3 , а доданий експертний висновок не можна вважати належним доказом, тому у задоволенні даного позову слід відмовити.
Із рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , який його оскаржив у апеляційному порядку, просить рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року у справі № 531/1402/18 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовну заяву.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 довідався про те, що він не є біологічним батьком лише у 2018 році.
Також посилався на те, що експертний висновок № МG - 50192/C1F1 від 19 липня 2018 року відповідає вимогам закону, оскільки містить інформацію про предмет доказування, наявність вказаного висновку не перешкоджає призначенню повторної генетичної експертизи.
Вважає, що суд фактично не досліджував предмет спору.
У відзиві на апеляційну скарну відповідач вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, вважає, що головною причиною подання заяви про оспорювання батьківства є заборгованість по сплаті аліментів.
Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Карлівського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2019 року залишити в силі.
Сторони в судове засідання не з'явилися, будучи повідомлені про час та місце розгляду справи, надавши повноваження на представництво своїх інтересів адвокатам.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги може скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
При відмові у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини. ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що вбачається з доданого свідоцтва про народження ( а.с.10), тож при розгляді даної справи слід застосовувати норми КпШС. Так, відповідно до ч.1 ст. 56 КпШС, особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років. При цьому судом встановлено, що актовий запис в книзі записів громадянського стану про народження ОСОБА_3 зроблено 21 серпня 2001 року, батьком зазначено ОСОБА_1 , матір'ю - ОСОБА_2 . З того часу позивачу було відомо про проведений запис.
Доданий до матеріалів справи експертний висновок №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року (а.с.12), де вірогідність батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 визначено як 0%, не є належним доказом, як зазначає сама експертна установа, оскільки ДНК зразки не були отримані у відповідності з встановленою юридичною процедурою, тому результати проведених аналізів можуть не мати сили під час судового розгляду.
Беручи до уваги, положення ч.1 ст.81 ЦПК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач у визначений законом строк не оспорив проведений запис в книзі записів народжень, про нього як про батька ОСОБА_3 , а доданий експертний висновок не можна вважати належним доказом.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги експертний висновок №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року.
Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються; письмовими, речовими і електронними засобами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта складений на його замовлення (ч. 1).
У висновку експерта зазначається, що висновок експерта підготовлений для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомою неправдивий висновок (ч. 5).
Однак, наданий суду експертний висновок №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року не містить відомостей, які мають бути у висновку експерта, відповідно до положень ч. 5 ст. 106 ЦПК України.
Крім того, в експертному висновку №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року вказано, що він не може бути представлений у судовій інстанції, оскільки має лише інформаційне значення.
Тобто, самі виконавці вищевказаного експертного висновку зазначили, що він не може бути наданий до судових інстанцій.
Щодо використання судом експертного висновку №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року в якості іншого доказу, то суд апеляційної інстанції також не бачить підстав брати його до уваги.
При цьому, слід звернути увагу, що згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію про предмет доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Але, у експертному висновку №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року вказано, що зразки ДНК для дослідження не були взяті із дотриманням встановленої юридичної процедури.
Відтак, на підставі вищевказаного експертного висновку не можливо встановити які зразки ДНК досліджувалися та встановити дійсні обставини справи.
За вказаних обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, не взявши до уваги експертний висновок №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року, а доводи апеляційної інстанції щодо відповідності експертного висновку закону, не підтверджується матеріалами справи.
Посилання у апеляційній скарзі про те, що експертний висновок №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року не може бути перешкодою у призначенні повторної експертизи, а судом не призначена судово-генетична експертиза є безпідставним з наступних підстав.
За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
За приписами ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити, доказ, який не може бути подано; причини з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджуються, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Позивач та його представник не заявляли суду як першої так і апеляційної інстанції, в порядку визначеному ЦПК України, клопотання про призначення судово-генетичної експертизи (в тому числі додаткової чи повторної), в той же час в силу принципу змагальності (ст. 12 ЦПК України) та диспозитивної (ст. 13 ЦПК України) суд позбавлений права самостійно збирати докази по справі.
Не підтверджується матеріалами справи посилання в апеляційній скарзі, що судом не досліджувався предмет спору.
Так, із матеріалів справи вбачається, зокрема із журналу судового засідання, що судом були досліджені докази надані сторонами, а із рішення суду видно, що суд дав оцінку доказу - експертному висновку №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року, при цьому інших доказів у підтвердження своїх вимог стороною позивача у встановлені строки не надано.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції досліджено предмет доказування по цивільній справі виходячи із тих доказів, які надані сторонами.
Разом з тим, суд першої інстанції давши правильну оцінку експертному висновку №MG18-50192/С1F1 від 19 липня 2018 року вказав як на підставу відмову у задоволенні позову також, що позивач у визначений законом строк не оспорив проведений запис в книзі записів народжень.
Однак, оскільки позивач не надав належних та достовірних доказів у підтвердження своїх позовних вимог, у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.
За вказаних обставин, рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року слід змінити, а саме: відмовити у задоволенні позову за недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року змінити, а саме: відмовити у задоволенні позову за недоведеністю.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текс постанови виготовлений 29 липня 2019 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
Г.Л. Карпушин