Провадження № 22-ц/803/2924/19 Справа № 215/1769/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Мельник Ю. П. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
01 серпня 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів : Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретаря судового засідання Голуб О.О.
сторони:
позивач- ОСОБА_1
відповідач- ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2013 року, ухваленого суддею Мельником Ю.П. в м.Кривому Розі, Дніпропетровської області, (відомості про складення повного тексту судового рішення відсутні), -
У квітні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 65 757,30 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що, згідно розписки від 04.11 2009 року вона дала в борг ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 65 757,30 грн. Розписка не містить кінцевої дати повернення боргу і є безстроковою, при цьому всі кошти відповідачка зобов'язалася повернути за першою ж її вимогою. 26 лютого 2013 року ОСОБА_3 пред'явила ОСОБА_2 усну вимогу щодо повернення боргу, але відповідачка ніяк на неї не відреагувала, всіляко ухиляється від повернення боргу, у зв'язку із чим просила в судовому порядку стягнути на її користь борг з відповідачки в сумі 65 757,30 грн. та судові витрати в розмірі 657,57 грн.
Заочним рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 65 757,30 грн. та сплачені при подачі позову судові витрати в сумі 657,57 грн, а всього стягнуто 66 414,87 грн.
Ухвалою Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі, відповідачка ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного заочного рішення та ухвалення нового, яким у повному обсязі, відмовити позивачці ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог, застосувавши строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідачка вказує на те, що її не було повідомлено належним чином про розгляд цієї цивільної справи, оскільки викликів до суду вона не отримувала, так як в період з 01 березня 2013 року по 01 листопада 2018 року вона мешкала у м.Київі за адресою: АДРЕСА_1 , де працювала. Вказує, що не отримувала копії позовної заяви, відзив або заперечення на позов з наведених нею підстав не мала можливості надати. Апелянт зазначає, що в кінці жовтня 2018 року їй зателефонували з ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» з приводу знесення належного їй будинку по АДРЕСА_2 Після того, як вона у листопаді 2018 року повернулася до м.Кривого Рогу і стала займатися оформленням документів на отримання грошової компенсації за знесення будинку, їй стало відомо, що 08.08.2018 на будинок було накладено арешт Тернівським ВДВС м.Кривого Рогу, який був пов'язаний із виконанням оскаржуваного заочного рішення за 2013 рік. Апелянт стверджує, що про існування заочного рішення їй стало відомо 06 листопада 2018 року.
Відповідачка вважає, що ухваленні заочного рішення судом не було враховано того факту, що позивачка ОСОБА_1 навмисно приховала від суду те, що у 2007 році між ними відбулася усна домовленість щодо продажу ОСОБА_1 належного їй будинку за адресою: АДРЕСА_2 , за, що остання дала їй аванс. Приблизно через два роки було складено розписку від 04.11.2009 про те, що вона нібито позичила у ОСОБА_1 гроші, в розписці не було зазначено дату повернення боргу, оскільки не було боргового зобов'язання, а це було навмисне приховування позивачкою видачі їй авансу за продаж будинку.
Апелянт наголошує на тому, що позов до неї було пред'явлено у квітні 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав позивачка дізналася у листопаді 2009 року під час складення розписки. Також, відповідачка зазначає, що ОСОБА_1 з 2013 року мешкає в належному їй будинку, що остання підтвердила в судовому засіданні 29 листопада 2018 року під час судового засідання по перегляду заочного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачки, представник позивачки - адвокат Залюбовський В.В. просить відмовити апелянту в задоволенні її апеляційної скарги в повному обсязі, залишивши заочне рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши відповідачку ОСОБА_2 її представника ОСОБА_4 , які, кожен окремо підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, позивачку ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 , які, кожен окремо заперечували проти задоволення скарги відповідачки, просили заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачки підлягає задоволенню , а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 04 листопада 2009 року дала в борг відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 65 757,30 грн., а відповідачка взяті на себе зобов'язання по поверненню боргу не виконує, заборгованість не погашена.
Суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі керувався нормами статей 526 та 611 ЦК України й виходив з того, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 слід стягнути заборгованість за договором позики та судові витрати, сплачені при подачі позову.
Однак з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись з огляду на таке.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.
За вимогами статті 213 ЦПК України (в редакції від 18.03.2004) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні
Виходячи з норм п.3 п.4 ч.1 ст.214 ЦПК України (в редакції від 18.03.2004) під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного заочного рішення не додержався наведених вище норм закону, неправильно, застосувавши норми матеріального права та, порушивши норми процесуального права.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції і позивачка, і відповідачка підтвердили, що гроші, які ОСОБА_1 передавала ОСОБА_2 у сумах, зазначених у розписці були завдатком (авансом) за продаж в майбутньому будинку АДРЕСА_3 , який належить відповідачці ОСОБА_2 , і який мала намір купити позивачка ОСОБА_1 .
Зі змісту позовної заяви видно, що позивачка просила суд стягнути з відповідачки борг за договором позики (а.с.2-3).
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Зі змісту розписки, оригінал, якої було оглянуто в судовому засіданні, вбачається, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у лютому 2007 року 6100 доларів США, а в період часу з липня 2007 року по квітень 2008 року 16000 грн. та 1000 грн. - 04 листопада 2009 року під час написання розписки (а.с.6), однак в розписці не зазначено про зобов'язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 отримані грошові кошти, не вказано строк їх повернення, не вказано, що гроші надаються в борг.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
Апеляційним переглядом встановлено, що між сторонами за своєю правовою природою виникли договірні правовідносини щодо купівлі-продажу будинку, належного ОСОБА_2 , а не договірні правовідносини щодо позики ОСОБА_2 грошей у ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, неправильно встановив правовідносини сторін, і відповідно застосував закон який не поширюється на правовідносини сторін у цій справі, у зв'язку із чим відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України (ч.2 ст.309 ЦПК України в редакції 2004 року) судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
З матеріалів справи, також видно, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, оскільки всі судові виклики надіслані судом на її адресу, а також ухвала про відкриття провадження, позовна заява, заочне рішення, були повернуті суду без вручення адресату (а.с.18, 25-26, 33-34, 40-41).
Слід зазначити, що суд першої інстанції, провівши заочний розгляд справи без наявності підтвердження належним чином повідомленого відповідача, порушив норми процесуального права, що також є підставою для скасування рішення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , задовольнити.
Заочне рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 грудня 2013 скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає
Повний текст постанови складено 02 серпня 2019 року.
Головуючий:
Судді: