Справа № 428/11163/18
Провадження № 22-ц/810/395/19
01 серпня 2019 року місто Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Єрмакова Ю.В. (суддя-доповідач)
суддів - Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Перишкіна Т.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Луганського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області (суддя Посохов І.С.)
від 08 квітня 2019 року
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_1
справа про стягнення боргу за договором позики,
представник позивача - ОСОБА_3
представник відповідача - Корсунський В. В.
В вересні 2018 року ОСОБА_2 (позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову, зазначив, що 17.04.2014 року відповідач ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 150000 грн., що підтверджується розпискою. У грудні 2015 року відповідач ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 ще грошові кошти у сумі 200000 грн.
Всього, з квітня 2014 року по грудень 2015 року відповідач ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 350000 грн., що підтверджується розпискою від 06.12.2016 року. Відповідач пояснив, що гроші йому потрібні для того, щоб посадити та зібрати врожай гарбузового насіння та зобов'язався повернути йому гарбузовим насінням у жовтні-листопаді 2014 року. Цей строк, про який вони домовлялися, давно минув, але на прохання позивача відповідач не бажає виконувати свої зобов'язання.
Позивач звертався до суду з позовом про стягнення вказаних сум з підстав приписів ст. 1212 ЦК України та рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської від 27.04.2018 року залишеним без змін постановою Апеляційного суду Луганської області від 31.07.2018 року в задоволені позову йому було відмовлено.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської від 27.04.2018 року було встановлено, що грошові кошти у розмірі 150000грн. фактично передавались, їх було отримано, як позику згідно з укладеним між сторонами договором від 14.07.2014 року, у зв'язку з чим просив задовольнити позов.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 квітня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у сумі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідач - ОСОБА_1 (скаржник) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 квітня 2019 року скасувати ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Доводами апеляційної скарги є те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що судом неправильно застосовано ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України та зроблено помилковий висновок про те, що між сторонами укладено договір позики. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
У справі, яка розглядалася судом, з розписки, складеної 17.04.2014 року, вбачається, що 17.04.2014 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 150 000 гривень під врожай 2014 року.
Отже, розписка про отримання грошових коштів не містить зобов'язання про їх повернення.
Таким чином, суд не встановив справжньої правової природи укладеного між сторонами договору та дійшов помилкового висновку про укладення договору позики.
Також, скаржник зазначає, що при ухваленні рішення, суд допустив помилку та не застосував позовну давність, оскільки термін позовної давності минув ще 18.04.2017 року, однак позивач звернувся до суду тільки у вересні 2018 року.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 17 травня 2019 року відкрито провадження по справі, сторонам по справі роз'яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 03 червня 2019 року справу було призначено до апеляційного розгляду.
Позивач та відповідач у судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи.
Інтереси відповідача в судовому засіданні представляв його представник (адвокат - Мова Валерій Іванович).
Інтереси відповідача в судовому засіданні представляв його представник (адвокат Корсунський Володимир Володимирович).
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу частково в частині незгоди з рішенням суду щодо неправильного застосування ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України та висновку про те, що між сторонами укладено договір позики. Від інших доводів апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції строків позовної давності представник відповідача відмовився.
Відмова від частини доводів апеляційної скарги щодо застосування строків позовної давності була прийнята судом.
Оскільки рішення суду оскаржується в частині незгоди щодо правової природи укладеного між сторонами договору то саме в цій частині і переглядається.
Про необхідність вчинення апеляційним судом таких дій свідчить також роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року “Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», зроблені в п.15 постанови про те, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в регулятивній частинах судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України та виходив з того, що позов є обґрунтованим та факт наявності заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед позивачем ОСОБА_2 згідно з договором позики від 17.04.2014 року доведеним. Також, судом першої інстанції у судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором позики перед позивачем не виконав і суму боргу у передбачений договором строк не повернув, а тому вказана сума підлягає стягненню, а позов задоволенню.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду.
Відповідно до ст. 13, 81, 82 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини, які випливають із договору позики, відповідно до якого ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 150 000 гривень під врожай 2014 року та зобов'язався повернути гарбузовим насінням в жовтні-листопаді 2014 року після збору врожаю. На підтвердження укладення договору позики відповідачем видано вищевказану розписку від 17.04.2014 року, яка посвідчує передання йому позивачем визначеної грошової суми.
Оскільки відповідач в зазначений в розписках строк борг не повернув, у позивача є підстави для звернення з позовом за захистом своїх прав та стягнення боргу.
Також, в матеріалах справи є копія розписки від 06.12.2016 року, згідно якої ОСОБА_1 визнає борг, який утворився за ним у розмірі 350 000 грн., який виник у зв'язку з комерційною діяльністю по давальній схемі вирощування гарбуза. Борг виник перед ОСОБА_2 . Строк погашення - по мірі надходження коштів.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно з копією рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27.04.2018 року по справі № 428/12944/17 у задоволені позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 350 000 грн. та судового збору у розмірі 3 500 грн. відмовлено.
В своєму рішенні суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 набув майно(грошові кошти) за існування достатніх правових підстав у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою вирощування гарбузового насіння та передачі після його збору позивачу ОСОБА_4 . Крім того, грошові кошти у розмірі 150000 грн. фактично передавались, їх було отримано, як позику, згідно з укладеним між сторонами договором від 14.07.2014 року.
Згідно з копією постанови Апеляційного суду Луганської області від 31.07.2018 року по справі № 428/12944/17 апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 квітня 2018 року залишено без змін.
У своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що, враховуючи те, що з тексту наданих позивачем розписок вбачається передача позивачем відповідачу 150 000 грн. з зобов'язанням останнього повернути гарбузовим насінням, яке замінено відповідно до розписки відповідача від 06.12.2016 року на обов'язок повернути борг у грошовій формі, на яке як на існуюче посилається позивач у своєму позові, суд вважає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом порушених прав, виходячи з характеру правовідносин сторін, що регулюються відповідними нормами зобов'язального права.
Отже, характер та природа правовідносин сторін, який пов'язаний з отриманням 150000 грн. був встановлений вказаними рішеннями, які є чинними, у зв'язку з чим є підстави вважати, що між сторонами був укладений договір позики, який не був виконаний відповідачем у передбачений договором строк.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями статей 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
Згідно з вимогами ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такий самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З урахуванням наведеного, а також встановлених судом першої інстанції обставин по справі, наданих доказів на обґрунтування своїх вимог позивачем, заперечень відповідача, судова колегія дійшла висновку про те, що у суду першої інстанції були підстави для задоволення позову та стягнення боргу.
Судом першої інстанції вірно встановлено характер виниклих спірних правовідносин, правильно застосовані норми права, які їх регулюють.
Посилання скаржника на те, що розписка про отримання грошей не містить зобов'язання про їх повернення та суд не встановив справжньої природи укладеного між сторонами договору, а тому дійшов помилкового висновку про укладення договору позики, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, зазначені обставини, як і природа укладеного між сторонами договору, а саме договору позики, була встановлена рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27.04.2018 року по справі № 428/12944/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Луганської області від 31.07.2018 року по справі № 428/12944/17, що в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України має преюдиційне значення при розгляді вказаної справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v Ukraine no 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v Ukraine 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
Отже, виходячи зі змісту апеляційної скарги та наведених у ній доводів, є підстави вважати, що ці доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, містять у собі суб'єктивне тлумачення обставин справи та вимог закону.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями сторін.
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 05 серпня 2019 року.
Головуючий Ю.В. Єрмаков
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова