Іменем України
31 липня 2019 року м. Кропивницький
справа № 398/2956/18
провадження № 22-ц/4809/1048/19
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Дуковського О.Л.
суддів Чельник О.І., Письменного О.А.
з участю секретаря Федоренко Т.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2019 року, у складі головуючого судді Орловського В.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення до жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,-
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення до жилого приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06.01.2012 року між сторонами було зареєстровано шлюб. З 2008 року він проживав з відповідачем однією сім'єю за адресою АДРЕСА_1 , але зареєстрований був за іншою адресою. За вказаною адресою зареєструвався - 29.08.2015 року.
Вказує, що іншого житла він не має.
13.01.2017 року шлюб між ними розірвано, після чого ОСОБА_1 відібрала у нього ключі та заборонила проживати у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . З даного приводу він звертався до поліції та висновком дільничного офіцера поліції йому було рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання у порядку цивільного судочинства.
Проте, він з ОСОБА_1 дійшли згоди про поновлення подружніх стосунків і знову почали проживати разом. В червні 2018 року відповідач знову його вигнала з дому та відібрала ключі від вхідних дверей заборонивши проживати у будинку.
На даний час він змушений проживати у родичів та знайомих.
Просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його вселення до даного будинку та передачі йому ключів від нього.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що жодних перешкод відповідачу у проживанні в будинку не створювала, натомість ОСОБА_2 в жовтні 2016 року добровільно змінив місце свого проживання, віддав ключі від будинку та з того часу не чинив жодних дій спрямованих на вселення до спірного будинку. Також зазначала, що вона є власником даного будинку, який був придбаний нею за особисті кошти до початку стосунків з ОСОБА_2 . Проте, відповідач визнала факт покращення будинку спільними зусиллями сторін під час шлюбу, а також ту обставину, що іншого житла позивач не має.
Вказувала, що реєстрація відповідача у її будинку перешкоджає їй у повній мірі користуватися та розпоряджатися на власний розсуд своїм майном, вона не може отримати бажану житлову субсидію.
Просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення до жилого приміщення задоволено.
Вселено ОСОБА_2 у будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні будинком за адресою АДРЕСА_1 , та передати йому дублікат ключів, або надати можливість зробити дублікат ключів від цього будинку.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , а її зустрічну позовну заяву задовольнити, визнавши ОСОБА_2 таким, що втратив право користуватися жилим будинком за адресою АДРЕСА_1 . Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Вказує, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі визнав доведеним той факт, що протягом тривалого періоду часу вона перешкоджала позивачеві у користуванні належним їй будинком, відібрала у нього ключі від вхідних дверей та заборонили йому проживати у будинку, але суд залишив поза увагою доводи стовно того, що ОСОБА_2 добровільно залишив зареєстроване місце проживання, й протягом тривалого часу не проживав у ньому без поважних причин.
Зазначає, що ОСОБА_2 сам залишив спірний будинок ще у жовтні 2016 року та з того часу не вчиняв жодних дій, спрямованих на вселення до нього, що дає підстави для визнання його таким, що втратив право користування житлом.
Посилається також на те, що спірний будинок є об'єктом права її особистої приватної власності, оскільки набутий до реєстрації шлюбу із позивачем.
Вважає, що позивачем не надано будь - яких доказів, які б підтверджували його доводи стосовно вчинення спроб, спрямованих на вселення до належного їй будинку, починаючи з жовтня 2016 року, та наявності будь-яких перешкод, а листи Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області підтверджують лише факт звернення позивача до правоохоронних органів, а не факт вчинення йому перешкод у користуванні будинком.
Відповідач не погоджується з поясненнями свідків з боку позивача, оскільки в їх поясненнях є розбіжності.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Вказує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що він самовільно на власний розсуд залишив місце постійного проживання та реєстрації і не проживаю там понад рік.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, відповідача та її представника - ОСОБА_3 , які просила задовольнити її апеляційну скаргу, а рішення суду скасувати, пояснення позивача та його представника - Швець С ОСОБА_4 , які просили відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін, дослідивши письмові докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення його до жилого приміщення суд першої інстанції послався на те, що позивач має право користуватися жилим приміщенням нарівні із відповідачем, припинення між сторонами сімейних відносин не позбавляє права ОСОБА_2 користуватися займаним приміщенням.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом суд першої інстанції послався на те, що відсутні підстави для задоволення позову та визнання позивача таким, що втратив право користування житлом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 06.01.2012 року, який було розірвано рішенням суду від 13.01.2017 року.
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 30 вересня 2005 року, ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 ) є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці 1247,3 кв.м. Цей договір зареєстрований БТІ та визнаний дійсним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 жовтня 2005 року.
Відповідно до домової книги ОСОБА_2 29 серпня 2015 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно акту від 13.09.2018 року вих.№616 Олександрійської селищної ради міста Олександрія, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 , але не проживає з жовтня 2016 року.
Вказаний акт складений зі слів сусідів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно висновку дільничного офіцера Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області Тітарєва О.В. від 17.07.2017 року розглянувши заяву ОСОБА_2 від 13.07.2017 року про те, що дружина ОСОБА_1 не пускає його до спільного будинку в АДРЕСА_1 , в ході перевірки було встановлено, що дані відносини мають цивільно-правовий характер та відносяться до компетенції суду. Тому йому рекомендовано звернутися з відповідною заявою до Олександрійського міськрайонного суду
Судом першої інстанції були допитані свідки, з пояснень яких вбачається, що сторони між собою дуже часто сварилися, то жили разом то розходилися, але разом з тим з пояснень свідків не вбачається, що ОСОБА_2 був відсутній досить тривалий період часу (понад один рік) за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 .
Згідно ст. ст. 15,16 ЦК України,ст. 5 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини 1 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
У відповідності до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі-ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно з частиною 1 статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Колегія суддів, погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає встановленими обставини справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 06.01.2012 року до 14.02.2017 року, позивач на правах члена сім'ї за згодою відповідача був зареєстрований та вселився у будинок за адресою АДРЕСА_1 . Сторони за період шлюбу проживали разом, вели спільне господарство та були пов'язані спільним побутом, а після розірвання шлюбу ОСОБА_1 перешкоджала ОСОБА_2 у можливості проживання у спірному будинку за місцем його реєстрації.
Факт, що відповідач перешкоджає позивачу у праві користуватися житловим будинком підтверджується поясненнями свідків, зверненнями позивача до правоохоронних органів, що йому чинять перешкоди у користуванні жилим приміщенням та те, що ОСОБА_2 бажав і бажає проживати у будинку за місцем своєї реєстрації, а через перешкоди, які чинила ОСОБА_1 не має можливості.
Під час вселення між сторонами у відповідності до ч. 1 ст. 156 ЖКУкраїнської РСР не було укладено будь - якої угоди про порядок користування будинком, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Припинення сімейних відносин з власником будинку ( ОСОБА_1 ) не позбавляє права ОСОБА_2 у праві користуватися займаним приміщенням (ч.4 ст.156 ЖК України).
Посилання відповідача на те, що позивач зловживає алкоголем та вчиняє насилля щодо неї не дає право визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим будинком, оскільки відповідач обґрунтовувала свої вимоги тим, що ОСОБА_2 не проживає у спірному будинку понад один рік.
З позовом про виселення ОСОБА_2 з будинку у відповідності ст.157 ЖК УРСР ОСОБА_1 не зверталася.
Відповідно до ст.157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною (ч.1 ст.116 ЖК УРСР).
Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 добровільно виселився із будинку за місцем реєстрації не підтверджені належними і допустимими доказами.
В свою чергу в матеріали справи містять докази, що ОСОБА_2 не проживав у будинку за місцем реєстрації у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 чинила йому перешкоди.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлений цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції згідно діючих вимог цивільно-процесуального законодавства перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а скарга без задоволення.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
02.08.2019 року - складено постанову.
Головуючий суддя О.Л. Дуковський
Судді О.А. Письменний
О.І. Чельник