Провадження № 22-ц/803/6477/19 Справа № 210/1336/19 Суддя у 1-й інстанції - Хлистуненко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
01 серпня 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання - Голуб О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Арселор Міттал Кривий Ріг» ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Арселор Міттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2019 року, ухваленого суддею Хлистуненко О.В. у місті Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 11 травня 2019 року,
У березні 2019 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіталл Кривий Ріг" (надалі - ПАТ"АрселорМіталл Кривий Ріг" ) про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві.
В обґрунтування позовних вимог зазначають, що вони є доньками загиблого ОСОБА_3 , з яким 31.05.2001 року під час виконання трудових обов'язків на підприємстві «Криворіжсталь» правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» стався нещасний випадок. Батько отримав травми не сумісні з життям, в наслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Позивачі залишились у неповнолітньому віці без батька, підтримки, сім'я та звичайний уклад життя зруйновані. У зв'язку зі смертю батька позивачі позбавлені можливості отримувати від нього піклування та турботу, моральну та матеріальну допомогу. Тому, просять суд стягнути з відповідача на користь позивачів суму моральної шкоди у зв'язку зі смертю батька в розмірі по 250000,00 грн. кожній, без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг» на користь кожної із позивачів по 100000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок смерті батька на виробництві. Стягнуто з ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір в сумі 2000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду представник відповідача ПАТ«АрселорМіттал Кривий Ріг» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не взято до уваги вину потерпілого у настанні нещасного випадку та відсутність винних вій відповідача. Крім того, вважають, що судом не взято до уваги, що на час настання смерті потерпілого законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди членам сім'ї загиблого. Також вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності та виваженості.
У відзиві на апеляційну скаргу кожний із позивачів окремо, просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, ухвалене на підставі діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавстві, залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4 , які заперечвали проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Матеріалами справи і судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є доньками загиблого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження (а.с. 8,11).
Після укладання шлюбу, прізвище позивачів змінено з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 10,11).
Внаслідок нещасного випадку на виробництві, під час виконання трудових обов'язків на Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Криворіжсталь» (правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») 31.05.2001 року загинув ОСОБА_3 , про що відповідачем складено Акт №31 про нещасний випадок (а.с. 5-6).
Згідно Акту №31 про нещасний випадок, що стався 31.05.2001 року о 11-30 годині (форма Н-1), 31.05.2001 року о 11.15 год. поїзд в кількості 13 одиниць рухомого складу залізниць ведучий локомотив ТЕМ2-2118 машиніст тепловозу залізничного цеху №2 ОСОБА_8 , помічник машиніста тепловозу залізничного цеху №2 ОСОБА_9 підштовхувач ТЕМ2-293 машиніст тепловозу залізничного цеху№2 ОСОБА_10 , складач поїздів залізничного цеху №1 Додатко С ОСОБА_11 відправився зі станції Східна - внутрішньокомбінатівська на станцію Новодоменна. У складі поїзда при ведучому локомотиві знаходився у транспортному положенні кран на залізничному ходу №1003, який супроводжував машиніст крану/машиніст крану ОСОБА_3 . При слідуванні поїзду при швидкості 5-8 км/год. по перегону станцій Східна - внутрішньокомбінатівська на станцію Новодоменна о 11.30 год. стріла крану №1003 зіткнулась з залізобетонною балкою шляхом проводу №32, що спричинило деформацію стріли крану і зім'ятою нею кабіни машиніста крану, в якій знаходився машиніст крану на залізничному ходу машиніст крану залізничного цеху №2 ОСОБА_3 , внаслідок чого він отримав ушкодження не сумісні з життям (а.с. 5-6).
Згідно свідоцтва про смерть видано відділом РАГС Довгинцівського районного управління юстиції м. Кривого Рогу, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 7).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що смерть ОСОБА_3 сталася в результаті нещасного випадку при виконанні ним трудових обов'язків, у зв'язку із чим обґрунтовано поклав обов'язок відшкодувати позивачам, як донькам потерпілого шкоду, на підставі ст.440-1 ЦК УРСР на ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг».
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
На час виникнення спірних правовідносин, травень 2001 р. можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду, передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 № 472.
Саме застосування цих Правил і перелік осіб, що мають право на відшкодування шкоди після смерті потерпілого, зазначені у ст.456 ЦК УРСР. Перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди також перелічений у п.8 Правил.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю моральну шкоду (п.5).
Події, які породили цивільне право позивачів на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно статті 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою).
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачам у зв'язку зі смертю їх батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.
При цьому, відповідно до статті 441 ЦК УРСР, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно зі статтею 450 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), організації, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, зобов'язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 456 ЦК УРСР в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
При цьому, до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до статті 83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди).
На підставі викладеного, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності нормативного обґрунтування для задоволення позовних вимог позивачів, які будучи неповнолітніми, перебували на утриманні потерпілого, який загинув під час виконання трудових обов'язків на підприємстві відповідача.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо недоведення позивачами заявлених вимог, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку із смертю батька встановлений матеріалами справи, позивачі внаслідок втрати батька у неповнолітньому віці переживали нервові потрясіння пов'язані з його смертю та з втратою турботи і підтримки.
За змістом статті 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди донбкам загиблого, а доводи відповідача в апеляційній скарзі в цій частині є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Згідно зі ст.440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постанові № 6-156цс14 від 24 грудня 2014 року.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв'язку з втратою близької людини.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь кожного позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходив з конкретних обставин справи, характеру та ступеню моральних страждань, а також з того, що з часу смерті батька позивачів пройшло вісімнадцять років, з урахуванням того, що на час смерті батька, позивачі були неповнолітніми, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. Також судом при визначені розміру компенсації моральної шкоди урахована вина потерпілого, яка згідно виписки з протоколу засідання комісії з охорони праці №31 від 19 липня 2001 року становить 15%, провина підприємства - 85%.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання обох позивачів, які втратили батька та залишилася без його турботи і піклування та батьківської підтримки у малолітньому віці. Не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не доведено наявність моральних страждань. Смерть рідної людини, не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.
Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою.
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачів, які залишилася без батька у малолітньому віці, характер психологічної травми, яку вони отримали у зв'язку зі смертю батька, конкретні обставини по справі, наслідки, що наступили, вважає що визначений розмір моральної шкоди, відповідає засадам розумності, виваженості.
Суд апеляційної інстанції у повному обсязі погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та обґрунтованим.
Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачів, характер психологічної травми, яку доньки отримали у зв'язку зі смертю батька від нещасного випадку, та неможливість повернути до життя найріднішу людину, а також наявність винних дій працівників відповідача у нещасному випадку, конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, вважає що визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, тому доводи апеляційної скарги відповідача є неприйнятними.
Керуючись ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Арселор Міттал Кривий Ріг» залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст судового рішення складено 01 серпня 2019 року.
Головуючий:
Судді: