Провадження № 11-кп/803/1404/19 Справа № 204/9248/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
31 липня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12018040680001841 за апеляційною скаргою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_11 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська 28 лютого 2019 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Дніпропетровську, громадянина України, військовослужбовця контрактної служби в/ч НОМЕР_1 , не одруженого, який зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.28, ч.1 ст.357 КК України,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м. Дніпропетровську, громадянина України, не працюючого, не одруженого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.28, ч.1 ст.357 КК України,
Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська 28 лютого 2019 року:
ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.28, ч.1 ст.357 КК України та призначено йому покарання:
- за ч.2 ст. 186 КК України - у вигляді 4 років позбавлення волі;
- за ч.2 ст.28, ч. 1 ст. 357 КК України - у вигляді 1 року обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки.
ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.28, ч.1 ст.357 КК України та призначено йому покарання:
- за ч.2 ст. 186 КК України - у вигляді 4 років позбавлення волі;
- за ч.2 ст.28, ч. 1 ст. 357 КК України - у вигляді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_12 покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки.
Вироком суду ОСОБА_9 та ОСОБА_12 визнано винними за наступних обставин.
Так, обвинувачений ОСОБА_9 28 жовтня 2018 року близько 01:30 години, знаходячись з раніше знайомим йому ОСОБА_12 , на території парку «Пам'яті та примирення», неподалік від будинку № 2 А по вулиці Леваневського у м. Дніпро, побачили раніше їм незнайомого потерпілого ОСОБА_13 , який рухався їм назустріч в напрямку виходу з вищезазначеного парку в сторону автовокзалу м. Дніпро. При цьому у ОСОБА_9 та ОСОБА_12 раптово виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, та вони вступили в попередню змову між собою, визначивши майно потерпілого ОСОБА_13 , як об'єкт свого злочинного посягання.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, 28 жовтня 2018 року близько 01.30 год., ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , діючи за попередньою змовою групою осіб, наблизились до потерпілого ОСОБА_13 з боку спини, та нанесли не менше одного удару по потилиці, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_13 втратив рівновагу та впав на асфальтове покриття. Після цього ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , діючи за попередньою змовою групою осіб, нанесли ще не менше чотирьох ударів по тулубу, тим самим спричинили потерпілому тілесні ушкодження, які відповідно до висновку експерта №3873е від 27.11.2018 року відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. На підставі «п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. №6. Скориставшись тим, що воля потерпілого ОСОБА_13 до вчинення можливого опору подавлена, попередньо застосувавши насильство яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, діючи умисно, з корисливих спонукань та з метою наживи, відкрито заволоділи чужим майном, що належить потерпілому ОСОБА_13 , а саме: мобільним телефон «NOKIA» чорного кольору, ІМЕІ НОМЕР_2 , вартість якого відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи №11/12.1/1015 від 29.11.2018 року на момент вчинення злочину, а саме на 28 жовтня 2018 року могла складати 104 грн. 42 коп.; грошовими коштами в сумі 120 гривень; пластиковою карткою «Приватбанк» № НОМЕР_3 , на рахунку якої знаходилися грошові кошти у розмірі 199,10 гривень, яка відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» № 2657-ХП від 02 жовтня 1992 року, п.п. 1.4,1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні» № 2346-Ш від 05 квітня 2001 року, ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-Ш від 07 грудня 2000 року є електронним носієм Інформації, який ініціює переказ грошей з відповідного рахунку та засобом доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом), яка належить потерпілому ОСОБА_13 та зареєстрована на ім'я потерпілого.
Після цього ОСОБА_14 та ОСОБА_12 з місця вчинення кримінального правопорушення з відкрито викраденим майном зникли, отримавши можливість розпорядитись викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_13 матеріальну шкоду на загальну суму 423 грн. 52 коп.
Обвинувачений ОСОБА_12 , 28 жовтня 2018 року близько 01:30 години, знаходячись з раніше йому знайомим ОСОБА_9 на території парку «Пам'яті та примирення», неподалік від будинку № 2 А по вулиці Леваневського у м. Дніпро, побачили раніше їм незнайомого потерпілого ОСОБА_13 , який рухався їм назустріч в напрямку виходу з вищезазначеного парку в сторону автовокзалу м. Дніпро. При цьому у ОСОБА_12 та ОСОБА_15 раптово виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, та вони вступили в попередню змову між собою, визначивши майно потерпілого ОСОБА_13 , як об'єкт свого злочинного посягання.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, 28 жовтня 2018 року близько 01.30 год., ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , діючи за попередньою змовою групою осіб, наблизились до потерпілого ОСОБА_13 з боку спини, та нанесли не менше одного удару по потилиці, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_13 втратив рівновагу та впав на асфальтове покриття. Після цього ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , діючи за попередньою змовою групою осіб, нанесли ще не менше чотирьох ударів по тулубу, тим самим спричинили потерпілому тілесні ушкодження, які відповідно до висновку експерта №3873е від 27.11.2018 року відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. На підставі «п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. №6. Скориставшись тим, що воля потерпілого ОСОБА_13 до вчинення можливого опору подавлена, попередньо застосувавши насильство яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, діючи умисно, з корисливих спонукань та з метою наживи, відкрито заволоділи чужим майном, що належить потерпілому ОСОБА_13 , а саме: мобільним телефон «NOKIA» чорного кольору, ІМЕІ НОМЕР_2 , вартість якого відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи №11/12.1/1015 від 29.11.2018 року на момент вчинення злочину, а саме на 28 жовтня 2018 року могла складати 104 грн. 42 коп.; грошовими коштами в сумі 120 гривень; пластиковою карткою «Приватбанк» № НОМЕР_3 , на рахунку якої знаходилися грошові кошти у розмірі 199,10 гривень, яка відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» № 2657-ХП від 02 жовтня 1992 року, п.п. 1.4,1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні» № 2346-Ш від 05 квітня 2001 року, ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-Ш від 07 грудня 2000 року є електронним носієм Інформації, який ініціює переказ грошей з відповідного рахунку та засобом доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом), яка належить потерпілому ОСОБА_13 та зареєстрована на ім'я потерпілого.
Після цього ОСОБА_14 та ОСОБА_12 з місця вчинення кримінального правопорушення з відкрито викраденим майном зникли, отримавши можливість розпорядитись викраденим на власний розсуд, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_13 матеріальну шкоду на загальну суму 423 грн. 52 коп.
Прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_11 не погодився з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі з урахуванням доповнень до неї просить вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2019 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_12 скасувати через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених, і ухвалити новий вирок, призначивши:
ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст.28 ч.1 ст.357 КК України, у виді 1 року обмеження волі, за ч.2 ст.186 КК України у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_9 покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.
ОСОБА_12 покарання за ч.2 ст.28 ч.1 ст.357 КК України, у виді 1 року обмеження волі, за ч.2 ст.186 КК України у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_12 покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що висновок суду про можливість звільнення та ОСОБА_12 від відбування покарання з випробуванням є такими, що не відповідають наведеним вимогам закону. Визначене судом покарання із застосуванням ст. 75 КК є недостатнім для виправлення обвинувачених, оскільки при цьому не реалізовуватиметься мета покарання - попередження скоєння злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, схильними до їх вчинення, які усвідомлюватимуть, що за скоєння подібних тяжких та зухвалих злочинів за наявності лише формальної обставини, що пом'якшує покарання та істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, вони можуть розраховувати на більш м'яке покарання.
Визнавши ОСОБА_9 та ОСОБА_12 винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28 ч.1 ст.357, ч.2.ст.186 КК України, суд не прийняв до уваги, що останні суспільно корисною працею не займалися, вчинили умисне тяжке кримінальне правопорушення, при цьому щирого каяття не проявили, що свідчить про те, що вони не усвідомили скоєне, належних висновків для себе не зробили, на шлях виправлення не встали. Крім того, ОСОБА_9 , перебуваючи у статусі військовослужбовця Збройних сил України, будучи приведеним до присяги на вірність народу України, став на шлях вчинення умисного тяжкого кримінального правопорушення, виявив схильність до порушення суспільних норм поведінки та моралі, а відтак рішення суду про звільнення його від відбування покарання з випробуванням, покладення на нього відповідних процесуальних обов'язків, встановлених ст.ст. 75, 76 КК України, є передчасним та необгрунтованим.
На апеляційну скаргу прокурора захисником обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_16 були подані заперечення, в яких остання виражає свою незгоду з поданою апеляцією та просить залишити її без задоволення, а вирок суду - без змін.
Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити, призначивши ОСОБА_9 та ОСОБА_12 покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі з реальним його відбуттям, обвинувачені та їх захисники, кожен окремо, заперечували проти задоволення даної апеляції та просили вирок суду залишити без змін.
В судових дебатах сторони підтримали такі ж позиції.
Заслухавши суддю-доповідача, думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з вироку суду, судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_12 було здійснено на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
При цьому, суд першої інстанції дотримався вимог норм ч. 3 ст. 349 КПК України, допитав обвинувачених та потерпілого, і за згодою всіх учасників процесу визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оскаржувались.
На підставі викладеного, колегія суддів, відповідно до ст. 404 ч. 1 КПК України, не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, які не оскаржувались і стосовно яких, відповідно до вимог ст. 349 КПК України, докази не досліджувались.
Кваліфікація дій ОСОБА_9 та ОСОБА_12 за ч.2 ст.186, ч.2 ст.28, ч.1 ст.357 КК України в апеляційній скарзі прокурором також не оскаржується.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно із ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно вимог ст. ст. 50,65 КК України та положень п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Вказаних вимог кримінального закону суд першої інстанції не дотримався.
Призначаючи покарання ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які згідно зі ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів та злочинів невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 , щире каяття та добровільне часткове відшкодування завданого збитку, які визнав пом'якшуючими покарання обставинами та відсутність обставин, що обтяжують покарання, прийшов до висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі з урахуванням положень ч.1 ст. 70 КК України строком на 4 роки із звільненням ОСОБА_9 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, та покладанням відповідних обов'язків.
Призначаючи покарання ОСОБА_12 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які згідно зі ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів та злочинів невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, щире каяття та добровільне часткове відшкодування завданого збитку, які визнав пом'якшуючими покарання обставинами та відсутність обставин, що обтяжують покарання, прийшов до висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі з урахуванням положень ч.1 ст. 70 КК України строком на 4 роки із звільненням ОСОБА_12 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, та покладанням відповідних обов'язків.
Однак, суд першої інстанції, приймаючи рішення про призначення обвинуваченим покарання, пославшись на обставини, які він враховує при призначенні покарання, належним чином не мотивував і не навів переконливих доводів про доцільність звільнення обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, обмежившись лише формальним посиланням на вищезазначені обставини.
Крім того, посилання у вироку на те, що призначаючи покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_12 суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, є формальним і фактично не враховує характеру вчинених обвинуваченими кримінальних правопорушень, один з яких віднесено законом до тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 4 до 6 років, стійкість умислу обвинувачених та їх посткримінальну поведінку.
При вирішенні питання щодо звільнення обвинувачених ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання, судом не було в достатній мірі враховано дані про особу обвинуваченого, який на момент вчинення кримінального правопорушення перебував на військовій службі, а відтак мав статус військовослужбовця - особи, яка за своїми моральними якостями та принципами повинна захищати державу та її населення, бути взірцем зразкової поведінки, дотримуватися норм етики та моралі.
Крім того, під час допиту в судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_12 показали, що інкриміноване їм кримінальне правопорушення вони вчинили через брак коштів для виклику таксі з метою дістатися додому, а отже даний злочин є таким, що мав характер зухвалого, цинічного, а також таким, що відображає нехтування останніми нормами закону та суспільної поведінки, що також залишилося поза увагою суду.
Також не надав суд першої інстанції й належної оцінки позиції потерпілого ОСОБА_13 , який в судовому засіданні зазначив, що обвинувачений ОСОБА_12 перерахував йому на картку в рахунок відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди гроші у розмірі 2550 грн., а обвинувачений ОСОБА_9 перерахував йому на картку в рахунок відшкодування матеріальної шкоди гроші у розмірі 438,00 грн.. Просив задовольнити поданий ним цивільний позов та стягнути з обвинувачених в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000,00 грн. Просив суд призначити обвинуваченим покарання у вигляді позбавлення волі.
Враховуючи викладене, зазначені судом першої інстанції обставини не вказують на те, що виправлення обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_12 можливе без відбування покарання, а тому підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що при призначенні обвинуваченим покарання суд першої інстанції порушив загальні засади призначення покарання, передбачені Кримінальним кодексом України, не дотримався принципу індивідуалізації покарання, не врахував тяжкість вчинених злочинів та дані по особи ОСОБА_9 та ОСОБА_12 і призначив покарання, яке не є необхідним та достатнім для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала наведені в апеляції прокурора доводи про безпідставність призначення обвинуваченим покарання із застосуванням ст.. 75 КК України обґрунтованими, вважаючи, що таке покарання не відповідає його меті - виправленню та запобіганню вчиненню нових злочинів, а тому є явно несправедливим унаслідок м'якості.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що з урахуванням тяжкості вчинених злочинів та даних про особи винних, виправлення ОСОБА_9 та ОСОБА_12 неможливе без ізоляції від суспільства, а тому рішення суду про застосування положень ст.75 КК України та звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням є незаконним, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що покарання обвинуваченим повинно бути призначено у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям, оскільки саме таке покарання буде достатнім для виправлення останніх та попередження скоєння нових злочинів.
З огляду на вищевикладене, оскільки за результатами перегляду кримінального провадження апеляційний суд дійшов висновку, що покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_9 та ОСОБА_12 є занадто м'яким, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню згідно з п. 4 ч. 1 і ч. 2 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413, ст. 414 КПК України у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з ухваленням нового вироку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України.
Будь-яких істотних порушень вимог норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 414, 420, 421 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська 28 лютого 2019 року в частині призначення покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_12 - скасувати.
Призначити ОСОБА_9 покарання:
- за ч.2 ст. 186 КК України - у вигляді 4 років позбавлення волі;
- за ч.2 ст.28, ч. 1 ст. 357 КК України - у вигляді 1 року обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_9 покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Призначити ОСОБА_12 покарання:
- за ч.2 ст. 186 КК України - у вигляді 4 років позбавлення волі;
- за ч.2 ст.28, ч. 1 ст. 357 КК України - у вигляді 1 року обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_12 покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_12 рахувати з моменту затримання.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з дня вручення йому копії вироку безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Негайно після проголошення вручити копію вироку обвинуваченому, прокурору.
Судді:
______________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4