Житомирський апеляційний суд
Справа №290/787/18 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст. 129 ч.1 КК України Доповідач ОСОБА_2
29 липня 2019 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
законного представника ОСОБА_12 ,
представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12018060150000246 за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_10 та законного представника потерпілого ОСОБА_11 - ОСОБА_12 на вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 15 травня 2019 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Станіславівка Романівського району Житомирської області, українця, громадянина України, непрацюючого, одруженого, з повною загальною середньою освітою, маючого на утриманні одну малолітню дитину, не військовозобов'язаного, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
обвинуваченого за ч.1 ст.125, ч.1 ст.129 КК України, -
В апеляційній скарзі законний представник потерпілого ОСОБА_11 - ОСОБА_12 просить вирок суду в частині призначення покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.1 ст.129 КК України та призначити йому покарання:
- за ч. 1 ст. 125 КК України у виді 200 годин громадських робіт;
- за ч. 1ст. 129 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді 2 років обмеження волі. Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що висновок суду про наявність такої пом'якшуючої обставини, як щире каяття, є помилковим, оскільки ОСОБА_14 , зверхнє ставився до потерпілих, проявляв абсолютну байдужість до фізичного і психологічного стану потерпілих, не вибачився, не виконав жодної реальної спроби для примирення з потерпілими, яка б свідчила про щире каяття, як в суді першої інстанції так і поза його межами. Вказує, що суд не врахував кількість кримінальних правопорушень, вчинених ОСОБА_9 на протязі короткого часу, в тому числі по відношенню до неповнолітньої особи. Посилається на те, що суд не мав жодних підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_9 ст.75 КК України, оскільки під час нового розгляду справи обвинувачений ОСОБА_9 своєї вини не визнав, а навпаки вважав, що вчинив правильно, змінив свої покази надані під час досудового розслідування, та звинуватив потерпілих в тому, що вони його спровокували. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновки зазначені в ухвалі Житомирського апеляційного суду від 20.02.2019 року, якою вирок щодо ОСОБА_9 було скасовано і призначено новий судовий розгляд.
Потерпілий ОСОБА_10 в своїй апеляційній скарзі також вказує на безпідставне застосування ст.75 КК України, обгрунтовуючи свою позицію доводами, що аналогічні доводам апеляційної скарги законного представника потерпілого. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити остаточне покарання ОСОБА_9 за ч.1 ст.125, ч.1 ст.129, ч.1 ст.70 КК України у виді 2 років обмеження волі.
Вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 15 травня 2019 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.125, ч.1 ст.129 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 125 КК України у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт;
- за ч. 1 ст. 129 КК України у виді обмеження волі строком 2 (два) роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст.76 КК України покладено на ОСОБА_9 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід ОСОБА_9 до вступу вироку в законну силу не обирався.
Вирішено питання щодо речових доказів.
За обставин встановлених судом та викладених у вироку, 01.07.2018 року близько 14 години на березі сільського ставу по вул. Садовій в с. Станіславівка Романівського району Житомирської області між ОСОБА_9 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виникла суперечка з неповнолітнім ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Будучи обуреним суперечкою, ОСОБА_9 вирішив викликати у неповнолітнього побоювання за своє життя, пригрозивши останньому вбивством.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на погрозу вбивством усвідомлюючи, що ця погроза здатна викликати у потерпілого реальне побоювання за своє життя та бажаючи цього, ОСОБА_9 , вихопив з кишені куртки потерпілого кухонний ніж та взявши ОСОБА_11 лівою рукою за верхній одяг на рівні грудей, правою рукою приставив лезо ножа до його горла, тим самим продемонструвавши реальність своєї погрози, висловлюючи при цьому намір позбавити життя.
Реально сприймаючи погрозу та наміри позбавлення життя, ОСОБА_11 прикрив свою шию правою рукою, при цьому ОСОБА_15 , продовжуючи утримання ножа біля горла неповнолітнього, порізав йому лезом ножа перший палець правої кисті, спричинивши рану, яка відноситься до легкого тілесного ушкодження.
Присутній під час суперечки ОСОБА_12 (батько неповнолітнього потерпілого) вирішив захистити ОСОБА_11 та припинити протиправні дії ОСОБА_9 .. З цією метою він наблизився до останнього та забрав з рук ОСОБА_9 ніж.
Будучи обуреним, продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_9 вирішив спричинити тілесні ушкодження ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_9 без розриву в часі, розуміючи протиправність своїх дій, наблизився до ОСОБА_10 , схопив його правою рукою за шию і з прикладанням фізичної сили стиснув пальці рук, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді синців шиї, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Заслухавши доповідача, пояснення потерпілого ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_11 та його законного представника ОСОБА_12 , представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 в підтримання апеляційних скарг, думку прокурора в заперечення апеляційних скарг, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 в заперечення апеляційних скарг, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 в умисних діях, які виразились у погрозі вбивством, за наявності реальних підстав побоюватись здійснення цієї погрози та в умисних діях останнього, які виразились в умисному спричиненні легкого тілесного ушкодження, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційних скаргах не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.1 ст. 129, ч.1 ст. 125 КК України кваліфіковані правильно.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які згідно ст. 12 КК України відносяться до злочинів невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, судом зазначено, що обвинувачений ОСОБА_9 в судовому засіданні свою вину у вчиненому визнав повністю, розкаявся у вчиненому. Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_9 суд визнав щире каяття, визнання вини у вчинених злочинах. Обставин, що обтяжують його покарання судом не встановлено. Також судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_9 за місцем проживання характеризується позитивно, не працює, має на утриманні малолітню дитину. Крім того, судом взято до уваги досудову доповідь, що характеризує обвинуваченого ОСОБА_9 , складену Баранівським районним сектором філії державної установи «Центр пробації», згідно якої сектор пробації вважає, що ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюються як середній. Також, на думку сектору пробації виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.
На підставі викладеного, суд першої інстанції вважав за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_9 покарання у виді громадських робіт в максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст. 125 КК України та у виді обмеження волі на строк 2 роки, що є максимальним покаранням, передбаченим санкцією ч.1 ст. 129 КК України та відповідно до ст. 75 КК України, з врахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, вважав за можливе звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
З врахуванням наведеного, колегія судді погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням обвинуваченому ОСОБА_9 та вважає, що воно буде достатнім для перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів. Призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання не можна визнати таким, що не відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Відповідно ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи
тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде
висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при призначенні покарання вмотивовано висновок про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням та зазначено обставини, що знижують ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення.
Посилання апелянтів на те, що висновок суду про наявність такої пом'якшуючої обставини, як щире каяття, є помилковим не знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду.
Так, судом першої інстанції зазначено, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження встановлені пом'якшуючі покарання обставини, що підтверджується показаннями обвинуваченого та його поведінкою (прохання вибачення у потерпілих відразу на місці події після скоєного).
Під щирим каяттям слід розуміти визнання вини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки.
Під час апеляційного розгляду встановлено наявність щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_9 , оскільки останній як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді вину у вчиненому визнав повністю та просив вибачення у потерпілих. Щодо відшкодування завданих збитків, слід зазначити, що потерпілими цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_9 не заявлявся. Проте, обвинувачений намагався вирішити питання щодо відшкодування шкоди, але сторони не дійшли згоди щодо розміру такого відшкодування.
Зазначення апелянтами про не врахування судом першої інстанції висновків зазначених в ухвалі Житомирського апеляційного суду від 20.02.2019 року, колегія суддів вважає необґрунтованим.
Так, в ухвали Житомирського апеляційного суду від 20.02.2019 року колегією суддів при скасуванні вироку суду з процесуальних підстав та призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, було зазначено, що висновок суду про наявність пом'якшуючої обставини - щире каяття є непереконливим, оскільки обвинувачений ОСОБА_9 фактично не визнав себе винним, тому якщо при новому розгляді справи не будуть встановлені нові обставини, то покарання призначене ОСОБА_9 слід вважати м'яким.
Проте, при новому розгляді в суді першої інстанції було встановлено повне визнання вини у вчиненому обвинуваченим ОСОБА_9 та його щире каяття, що також, було підтверджено і при апеляційному розгляді.
Таким чином, вирок суду першої інстанції відповідає висновкам, які зазначені у вказаній вище ухвалі Житомирського апеляційного суду.
Доводи апеляційних скарг про те, що судом не враховано кількість кримінальних правопорушень, вчинених ОСОБА_9 на протязі короткого часу, та вчинення таких правопорушень відносно неповнолітньої особи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки покарання, призначене ОСОБА_9 за вказані злочини у максимальному розмірі.
Отже, вирок суду першої інстанції ухвалено з урахування позиції, викладеної в ухвалі Житомирського апеляційного суду.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покаранням із застосуванням ст.75 КК України повністю відповідає вимогам справедливості та відображує співмірність злочинів та кари і таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
На думку апеляційного суду, потерпілими у апеляційних скаргах не наведено переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановленого судом першої інстанції вироку.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано закон про кримінальну відповідальність, тому підстав для зміни чи скасування вироку суду не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_10 та законного представника потерпілого ОСОБА_11 - ОСОБА_12 залишити без задоволення.
Вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 15 травня 2019 року щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: