Справа № 167/242/19 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч І. І.
Провадження № 22-ц/802/755/19 Категорія: 32 Доповідач: Федонюк С. Ю.
24 липня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Киці С. І., Матвійчук Л. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідачів - Забожчук О. В., Мельник Л. Є., Романішиної Т. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Волинській області. прокуратури Волинської області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, за апеляційними скаргами Прокуратури Волинської області та Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 27 травня 2019 року,
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути в його користь за рахунок коштів державного бюджету України 191958,00 грн моральної шкоди, 77500,00 грн сплачених ним коштів за надання юридичної допомоги в кримінальній справі та судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, а саме: на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн..
Даний позов мотивував тим, що вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 01.06.2017 року його було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.301 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 17.10.2017 року вказаний вирок суду був скасований та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Після чого був постановлений вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.05.2018 року, згідно з яким його було виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.
Вважає, що під час незаконного перебування під слідством, діями працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури йому була завдана істотна моральна шкода. Внаслідок таких дій в його житті настали істотні вимушені зміни. Протягом тривалого часу він був обмежений у своїх правах, так як йому було обрано міру запобіжного заходу - особисте зобов'язання, він змушений був виправдовуватися перед своїми близькими і знайомими, дозвільними органами, які неодноразово перевіряли його за місцем проживання, був змушений доводити, що ніяких злочинів не вчиняв, у зв'язку із обов'язковою присутністю на судових засіданнях втрачав свій особистий час та не міг бути на робочому місці. Все це призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації ним його звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми та інших негативних наслідків морального характеру. Такі обставини призвели до погіршення здоров'я та втрати нормальних життєвих зв'язків. Завдану йому моральну шкоду оцінює в розмірі 191 958 грн..
Крім цього, ним було затрачено кошти в розмірі 77500,00 грн на оплату юридичної допомоги адвоката.
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 27 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, 95979 грн у відшкодування моральної шкоди та 55000 грн витрат на оплату юридичної допомоги, а всього 150979 грн.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду в частині стягнення витрат на оплату юридичної допомоги у кримінальному провадженні, Прокуратура Волинської області подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення витрат за надання правової допомоги, суд першої інстанції виходив із власних міркувань, які не обґрунтовані належними доказами. Вказує, що для стягнення з відповідача відшкодування витрат на правову допомогу суду має бути надано допустимі докази понесення цих витрат. В даному випадку, позивач мав подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги. Також вказує, що на обґрунтування затраченого адвокатом часу та обсягу виконаних робіт позивачем не долучено звітів адвоката про фактично надані послуги, які би підтверджували його участь (кількість та час) у судових засіданнях, а також написання процесуальних документів. Зазначає, що до позовної заяви долучено лише копії договорів про надання правової допомоги. На підставі наведеного просила змінити рішення суду та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 у частині стягнення на його користь витрат на оплату юридичної допомоги, а в іншій частині рішення залишити без змін, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, що призвело до необгрунтованого стягнення з державного бюджету коштів у визначеній ним сумі.
Одночасно із апеляційною скаргою на дане рішення звернулось і Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, яке вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необгрунтованим, таким, що підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди, характеру немайнових втрат, стану здоров'я, а також наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди. Вказує, що ухвалення виправдувального вироку відносно позивача не може бути єдиною та безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а тому факт спричинення такої шкоди незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури підлягає доказуванню. Тобто позивачем не доведено обставини, що мають значення для розгляду судової справи, які суд визнав встановленими, отже судом порушено норми матеріального та процесуального права. Разом з тим, судом при вирішенні вимог в частині стягнення коштів за правову допомогу не враховано норми ст. ст. 76, 78 ЦПК України.
Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили.
У судовому засіданні прокурор підтримала подану прокуратурою та Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області апеляційні скарги та просила їх задовольнити.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області підтримала свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора просила також задовольнити.
Представника позивача заперечив щодо задоволення поданих апеляційних скарг та просив залишити їх без задоволення.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає даним вимогам закону з огляду на таке.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що безпідставним притягненням ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.301 КК України, йому спричинено моральну шкоду, право на відшкодування якої він має у відповідності до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Підстав для визначення розміру моральної шкоди, виходячи з розміру більше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, не встановлено, а тому судом визначено шкоду у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, який на думку суду є достатнім і справедливим. Крім того, було частково задоволено вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 55 000 грн, понесених у межах кримінального провадження.
Колегія судів апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції повністю погоджується.
Судом встановлено, що 08 листопада 2016 року відносно ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження за ознаками правопорушення, передбаченого ч.2 ст.301 КК України, яке перебувало в провадженні слідчого відділу Рожищенського ВП Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області.
30 листопада 2016 року ОСОБА_2 було повідомлено про те, що він підозрюється у розповсюдженні відеопродукції порнографічного характеру, вчинених щодо кіно та відеопродукції порнографічного характеру, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.301 КК України.
31.01.2017 року відповідно до вимог ст.291 КПК України обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування кримінального провадження за №12016030180000460 від 08.11.2016 року відносно ОСОБА_2 за ч.2 ст.301 КК України було направлено в Рожищенський районний суд Волинської області.
Вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 01.06.2017 року обвинуваченого ОСОБА_2 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.301 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (а.с.16-18).
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 17.10.2017 року вказаний вирок був скасований та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.19-21). Після чого було постановлено вирок Ківерцівським районним судом Волинської області від 16.05.2018 року, згідно з яким ОСОБА_2 було виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався (а.с.22-23).
На вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.05.2018 року щодо ОСОБА_2 прокурором Ківерцівського відділу Маневицької місцевої прокуратури було подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25.10.2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора було закрито у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги (а.с.24-25).
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності, в силу ст.81 ЦПК України суд не оцінює обставини кримінального провадження, оскільки оцінку їм уже було надано в ході проведення досудового розслідування, судового розгляду, у зв'язку з чим суд не повноважний переоцінювати їх в межах даної справи, предмет якої стосується виключно цивільно-правової відповідальності винної особи, за дії якої несе відповідальність держава.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст.1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, визначені ст.ст.1174, 1176 ЦК України. Такі підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб вказаних вище органів, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є безумовною підставою покладення цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду саме на державу в особі Державної казначейської служби України, незалежно від вини такої особи.
Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За положеннями ч.2, ч.7 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування такої шкоди виникає у випадках, передбачених законом, яким встановлюється й порядок її відшкодування.
Таким чином, виходячи із характеру спірних правовідносин, останні регулюються спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 року (із змінами та доповненнями в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. При цьому, ч.2 ст.1 цього Закону передбачено, що у випадках зазначених в ч.1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 даного Закону що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Згідно із положеннями частин 5, 6 статті 4 Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Матеріалами справи підтверджено та відповідачами не заперечувалося, що позивач ОСОБА_2 знаходився під слідством та судом 23 місяці - з 08.11.2016 року до 25.10.2018 року.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що безпідставним притягненням ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.301 КК України, йому спричинено моральну шкоду, право на відшкодування якої він має у відповідності до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Такі обставини дійсно призвели до порушення нормальних життєвих зав'язків, негативно вплинули на стосунки з оточуючими людьми, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно зі ст.4, ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», з урахуванням роз'яснень, викладених в ч.2 п.9, ч.2 п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться з урахуванням визначених Законом меж відшкодування, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, що діє на час розгляду справи.
Аналогічне правило щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди визначено і в п.17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 року.
Стаття 16 ЦК України називає відшкодування моральної шкоди серед загальних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Отже, з аналізу вказаних норм в їх системному зв'язку вбачається, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Аналогічна правова позиція висловлена й у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15.
Виходячи з положень ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» щодо розміру встановленої мінімальної заробітної плати у 2019 році в сумі 4173 грн за кожен місяць перебування ОСОБА_2 під слідством та судом у зв'язку з обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, судом першої інстанції правильно та справедливо визначено розмір спричиненої моральної шкоди в сумі 95 979 грн, виходячи з наступного: позивач перебував під слідством і судом 23 місяців (4173х23= 95979грн).
Доводи апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про те, що позивачем не доведено обставини, які суд визнав встановленими, відсутність доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди такими діями, не заслуговують на увагу колегії суддів та спростовуються матеріалами справи, оскільки ОСОБА_2 протягом тривалого перебування під слідством, змушений був неодноразово з'являтися на виклики слідчого, а також до нього застосовувався запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, що безумовно призвело до порушення його звичного способу життя, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Виходячи із принципу розумності та справедливості, врахувавши та надавши належну оцінку всім обставинам справи, тривалість негативних наслідків для позивача, пов'язаних з доведенням своєї невинуватості, обсяг його емоційних та психологічних страждань, місцевий суд правильно дійшов висновку, що розмір визначеної ним моральної шкоди в 191 958 грн є явно завищеним та недостатньо обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги задовольнив частково із стягненням на користь позивача моральної шкоди в розмірі 95 979 грн.
Висновок суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди з відповідача, яке проводиться Державною казначейською службою України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у відповідності до вимог ст.ст. 23, 48 Бюджетного кодексу України, є вірним.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 55 000 грн, понесених у межах кримінального провадження, слід зазначити наступне.
Відповідно до п.3 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином.
В апеляційних скаргах відповідачі зазначали, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження фактичної сплати вказаних ним сум. Проте, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 долучено копії відповідних договорів про надання правової допомоги з авдкокатами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які здійснювали захист його у кримінальному процесі. Зі змісту договорів, в тому числі і додаткових договорів до них, вбачається, що сторони обумовили розмір і порядок оплати, де вказували на кожний період вартість надання правової допомоги (гонорар) та визначали, що вартість послуг може бути збільшена за взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням додаткової угоди.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, понесених на оплату послуг адвоката в кримінальному процесі, місцевий суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_2 понесені ним та документально підтверджені витрати на правничу допомогу у визначеній в договорах сумі з огляду на складність справи, тривалість здійснення провадження по ній, обсяг виконаної адвокатами роботи в сумі 55 тисяч грн та їх розмір вважав обґрунтованим.
Підтвердженням факту сплати позивачем адвокату коштів за даними договорами є додані до матеріалів справи відповідні квитанції до прибуткового касового ордера на вказані суми (а.с.26-50).
Доводи апеляційних скарг відповідачів про неналежність доказів на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката колегія суддів не бере до уваги, оскільки форма квитанції до прибуткового касового ордера повністю відповідає типовій формі, визначеній у додатку до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (пункт 25 розділу ІІІ), затвердженого постановою Національного банку України від 29.12.2017 року.
А посилання апелянтів на непропорційність витрат на правову допомогу є безпідставним з огляду на таке.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити висновки про те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинна оплата, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв .
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Інші доводи апеляційних скарг не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно встановив зміст спірних правовідносин, дав належну оцінку доказам у справі, а висновок про обов'язок держави відшкодувати моральну шкоду, заподіяну тривалим необґрунтованим кримінальним переслідуванням з боку правоохоронних органів та понесених витрат на правничу допомогу адвокатів у кримінальному процесі, відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, виходячи із норм ст. 375 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги Прокуратури Волинської області та Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 27 травня 2019 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді