Провадження № 22-ц/803/3444/19 Справа № 183/5220/17 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
01 серпня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Новомосковська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2018 року, -
17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому після уточнення позовних вимог зазначає, що він з 1991 року проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ним до 1996 року мешкали та були зареєстровані: його мати - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та сестра - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 14 травня 1996 року, з дозволу усіх проживаючих в квартирі, ОСОБА_4 зареєструвала свою доньку ОСОБА_2 - відповідача у справі, яка жодного дня в цій квартирі не мешкала. Позивач просив визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України, у зв'язку з не проживанням відповідача в спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин (а.с.2-3).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (а.с.221-227).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_5 скористалась своїм правом передбаченим ст.360 ЦПК України, та подала відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначила, що твердження ОСОБА_1 про те, що вона виїхала на постійне місце проживання до Росії і не проживаю в ній з 2006 року не відповідають дійсності, та наголосила на тому, що вона періодично мешкає у свого чоловіка у АДРЕСА_2 , а періодично проживає у квартирі, де зареєстрована.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, критерії яких визначені ст. 19 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику, як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що відповідно до договору найму житлового приміщеннях від 07 грудня 1995 року, акту приймання та передачі квартири, ОСОБА_4 була квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 (а.с. 55-56). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла (а.с. 59).
Позивач - ОСОБА_1 , 1949 року народження, зареєстрований в цій квартирі з 31 січня 1991 року по теперішній час; відповідач - ОСОБА_2 , 1960 року народження, зареєстрована в цій квартирі з 21 травня 1996 року по теперішній час, що підтверджується: довідкою № 5085 Новомосковського виконкому від 10.10.2017; довідкою ЦАС Д/о від 19.12.2017; квартирною карткою обліку; копією паспорта відповідача (а.с. 3-а; 22; 31; 53).
Актом від 08 серпня 2006 року, складеним комісією у складі: головного інженера СКУ «Трубник» Берко П.В., техніка Локоть ОСОБА_6 , паспортиста ОСОБА_7 зазначено про те, що ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , однак фактично не мешкає в квартирі (а.с. 133)
Актом № 252 від 17.10.2017, складеним старшим інспектором відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради Бутко Т. ОСОБА_8 , в присутності сусідів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , зазначено про те, що гр. ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , не проживає в ній з 2006 року. Акт складений для надання «комунальних послуг» (а.с. 30).
Актом № 7563 від 28.11.2017, складеним старшим інспектором відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради Кікаш В.В., в присутності сусідів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зазначено про те, що ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (невістка та онуки ОСОБА_2 ) мешкають в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 63, 54, 62, 64- 66).
З витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань від 05 травня 11.06.2018, вбачається, що за заявою ОСОБА_16 від 05 травня 2018 року внесені відомості про кримінальне правопорушення за № 42018041500000129 за ч. 3 ст. 185 КК України (фабула: у період часу з 26.03.2018 по 30.03.2018 за адресою: пл. АДРЕСА_3 . АДРЕСА_4 невстановлена особа викрала майно, яке належить ОСОБА_2 ). ОСОБА_2 постановою слідчого визнано потерпілим (а.с. 159-150).
Адміністрацією держприкордонслужби за № 0.184-29937/0/15-18-Вих від 20.07.2018 на ухвалу суду надано витяг з наявної у базі інформації щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_2 у період з 01.01.2016 по 21.05.2018. Так згідно наданої інформації ОСОБА_2 з 15.02.2016 року по 01.02.2018 року здійснювала перетинання державного кордону України з періодичністю раз в місяць та/або два рази на місяць (а.с.180).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для застосування ст. 72 ЖК України та визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
3гідно ст. 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 71 Житлового кодексу Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно зі ст. 72 Житлового кодексу Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах - воно залежить від низки фактичних обставин, до числа яких, зокрема, відноситься існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
З матеріалів справи вбачається, що 21 серпня 2013 року ОСОБА_2 уклала договір № 1216 з Комунальним підприємством «Трубник», як наймач вищезазначеної квартири (а.с. 94).
З копії довідки № 138 від 02 лютого 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 , 1960 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 періодично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Будинок належить чоловікові ОСОБА_2 - ОСОБА_17 (а.с. 95-96).
Актом № 1623 від 02.04.2018, складеним старшим інспектором відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради Кінаш В.В ОСОБА_18 , в присутності сусідів ОСОБА_12 та ОСОБА_19 посвідчується, що ОСОБА_2 , 1960 року народження, зареєстрована та мешкає в квартирі АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_5 .с. 124).
Зокрема в матеріалах справи наявні копії розрахункових книжок за електроенергію, з газопостачання, теплопостачання, водопостачання та водовідведення, на кв. АДРЕСА_3 з яких вбачається, що вони видані на ім'я ОСОБА_2 , послуги оплачувалися нею ж, згідно квитанції, зокрема за період 2015-2017 р.р. (а.с. 70-75).
Отже, відповідачка не втратила інтерес до спірної квартири, періодично в ній проживає, сплачує за надані житлово-комунальні послуги.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення позивачем обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Зі справи вбачається, що відповідачка не втратила інтерес до спірної квартири, періодично в ній проживає, сплачує за надані житлово-комунальні послуги. Зазначене підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у справі. Посилання ж позивача, що відповідачка не проживає в спірній квартирі без поважних причин з 1996 року, спростовується встановленими обставинами по справі та наявними у ній доказами.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: