справа № 761/24881/16 головуючий у суді І інстанції - Савицький О.А.
провадження № 22-ц/824/9355/19 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
31 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди, -
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду за прострочення грошового зобов'язання, а саме інфляційній втрати та 3 % річних у розмірі 484 грн. 46 коп., а також 5 000 грн. в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 листопада 2013 року між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір вкладу на суму 100 доларів США строком до 26 грудня 2014 року. Зі спливом строку договору 29 грудня 2014 року вклад було перераховано банком з депозитного рахунку на поточний рахунок позивача. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Імексбанк», згідно з яким в ПАТ «Імексбанк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 27 січня 2015 року. Незважаючи на те, що банк розпочав виплати коштів вкладникам 28 квітня 2015 року, позивач отримав належне йому відшкодування лише 22 квітня 2016 року. Відповідач здійснює повне управління банком та розпорядженням його майном, а тому до нього перейшли як зобов'язання банку з відшкодування коштів за вкладами, так і відповідальність за їх неналежне та невчасне виконання. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має виплатити позивачу суму інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки ним було порушено строки виплати належних позивачу коштів. ОСОБА_1 також вважає, що йому було завдано моральну шкоду, адже внаслідок неналежного виконання відповідачем недоговірного зобов'язання з виплати відшкодування за вкладом в неплатоспроможному банку позивач був вимушений протягом року вести з відповідачем тривале і виснажливе претензійне листування.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що порушення його прав відповідачем на своєчасне отримання гарантованого законом відшкодування за вкладом достовірно підтверджено належними і допустимими доказами. Відповідач розпочав виплату коштів гарантованого відшкодування з 28 квітня 2015 року. Однак, незважаючи на неодноразові звернення позивача до відповідача, останній виконав своє зобов'язання лише 22 квітня 2016 року, тобто з простроченням майже на один рік. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції фактично самоусунувся від виконання завдання цивільного судочинства та від захисту порушених прав. Суд безпідставно зазначив, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено жодної відповідальності Фонду перед вкладниками за порушення зобов'язань з виплати гарантованого законом відшкодування за вкладами. Суд неправильно визначився зі змістом спірних відносин, які виникли між сторонами. Позивач посилається на ст. 11, 509 ЦК України та зазначає, що з 28 квітня 2015 року у відповідача виникло перед позивачем не договірне деліктне грошове зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за вкладом у неплатоспроможному банку. Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди виникла з порушення другого зобов'язання, а саме не договірного деліктного зобов'язання з відшкодування шкоди. Жоден закон чи інший правовий акт не може вважатися «спеціальним» абстрактно чи в цілому. Заявлений позов ґрунтується на нормах Цивільного кодексу України та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які не суперечать одна одній, не конфліктують між собою, і у своєму поєднанні відповідають правовим актам вищої юридичної сили. У разі наявності колізії чи конфлікту між нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» пріоритет у застосуванні мають саме норми Цивільного кодексу України як основного акту цивільного законодавства. Такий пріоритет підтверджується рішеннями Конституційного Суду України та постановою Верховного Суду України. Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність застосування ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин з тих мотивів, що відповідач не є правонаступником банку і не несе відповідальність за зобов'язаннями банку. ОСОБА_1 пред'явив позов не до банку за прострочення договірних зобов'язань банку, а саме до фонду за прострочення не договірних зобов'язань фонду. Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання. Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а також і з деліктних. У спірних правовідносинах Фонд виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як гарант фінансових зобов'язань неплатоспроможних банків перед вкладниками. Даний позов пред'явлено з урахуванням специфічних обставин, а саме з огляду на те, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено спеціальний порядок повернення (відшкодування) коштів за вкладами фізичних осіб в неплатоспроможних банках. Фонд відмовив позивачу у своєчасній виплаті коштів відшкодування після того, як розпочав виплату відшкодування іншим вкладникам банку. Цим самим фонд дискримінував позивача як вкладника та завдав йому моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди передбачено Законом України «Про захист прав споживачів». Моральна шкода у розмірі 5 000 грн. дозволить компенсувати позивачеві моральні страждання, отримані ним від зневіри в спроможність держави Україна забезпечити гарантоване законом добросовісне, бездискримінаційне та своєчасне відшкодування коштів за вкладами в неплатоспроможному банку.
У відзиві на апеляційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Позивач отримав грошові кошти в межах гарантованої суми відшкодування за його вкладом, що підтверджує і сам позивач. Позивач як владник банку і відповідач в жодні договірні відносини не вступали. Відповідач не є виконавцем будь-яких робіт чи послуг, а позивач не є їх споживачем. Обраний позивачем спосіб захисту шляхом стягнення з відповідача суми грошових коштів порушує порядок здійснення процедури виведення Фондом банку з ринку та суперечить положенням Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На період тимчасової адміністрації, яка запроваджена у банку, не здійснюються нарахування, стягнення неустойки та не застосовуються інші фінансові санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що25 листопада 2013 року між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір вкладу №2033-2013 на суму 100 доларів США строком до 26 грудня 2014 року. Зі спливом строку договору 29 грудня 2014 року вклад було перераховано банком з депозитного рахунку на поточний рахунок позивача.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року №50 «Про віднесення АТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 січня 2015 року №16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Імексбанк», згідно з яким в ПАТ «Імексбанк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 27 січня 2015 року.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року №330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 27 травня 2015 року №105 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Імексбанк» та призначено уповноважену особу на ліквідацію банку.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався ст. 525, 526, 1058, 1060, 1074, 1167 ЦК України, ст. 26, 36, 48, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 2, 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Так, у ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 являвся вкладником у ПАТ «Імексбанк», у якому з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію. З 28 квітня 2015 року відповідач розпочав виплату коштів гарантованого відшкодування у ПАТ «Імексбанк». Таку виплату відповідач повинен був провести починаючи з зазначеної дати і відносно позивача. Тобто, між позивачем та відповідачем виникли позадоговірні зобов'язання.
Однак, у визначений законом строк Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не здійснив виплату ОСОБА_1 належних йому до виплати сум, а повернув йому суму вкладу у розмірі 1 723 грн. 29 коп. лише 22 квітня 2016 року.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо виплати грошового вкладу позивачу, останній має право на відшкодування йому трьох відсотків річних від суми не виплаченого вкладу та інфляційних втрат, розмір яких становить 484 грн. 46 коп.
Заперечуючи проти позову, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Однак, ОСОБА_1 звернувся з зазначеним позовом не до банку, який ліквідується, а саме до Фонду, який своєчасно не виконав свого зобов'язання, покладеного на нього законом. Отже, предметом розгляду не є питання стягнення будь-яких коштів з неплатоспроможного банку, як про це помилково зазначає відповідач.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
При цьому, згідно роз'яснень, які містяться в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з'ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, а саме: тривалого часу протягом якого позивач змушений був добиватись виплати йому коштів, які відповідач повинен був виплати і без додаткових багаторазових звернень позивача, неодноразових фактів відмови Фонду гарантування вкладів у виплаті належних позивачу коштів, характеру та глибини душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з відмовою у виплаті йому грошового вкладу, суми належних позивачу коштів, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачу зазначеними діями та бездіяльністю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб спричинено моральну шкоду.
Розмір компенсації за спричинену моральну шкоду, яка буде достатньою для відновлення душевного стану позивача у відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України визначається судом у сумі 1000 грн., що, на думку суду, з урахуванням вимог розумності і справедливості цілком буде відповідати характеру протиправних дій та бездіяльності відповідача і глибині душевних страждань позивача.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, неповно з'ясував обставини справи та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, на що обґрунтовано посилається позивач в апеляційній скарзі та що, у відповідності до ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Під час розгляду справи сплаті підлягав судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1 378 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а позивач звільнений від сплати судового збору, у дохід держави підлягає стягненню з відповідача судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 372 грн. 06 коп.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року скасувати та прийняти постанову.
Позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення інфляційних витрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, місце знаходження - вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, ЄДРПОУ 21708016, на користь ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , інфляційні втрати та три проценти річних у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні, 46 копійок та 1 000 (одна тисяча) гривень в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, місце знаходження - вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, ЄДРПОУ 21708016, в дохід держави судовий збір у розмірі 372 (триста сімдесят дві) гривні, 02 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складено 01 серпня 2019 року.
Судді: Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.