справа № 357/206/19 Головуючий у 1 інстанції: Кошель Л.М.
провадження № 22-ц/824/8163/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
31 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
при секретарі Топольському В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року у складі судді Кошель Л.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання пункту іпотечного договору недійсним, -
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом про визнання пункту іпотечного договору недійсним, який обґрунтовував тим, що 16 вересня 2008 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк» укладено іпотечний договір про передачу в іпотеку нерухомого майна, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 16 вересня 2008 року про надання споживчого кредиту №11394613000.
Відповідно до п.5.2.2 Іпотечного Договору позасудове врегулювання здійснюється, крім іншого, шляхом отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-якій особі від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Позивач вважав, що вказаний пункт Договору порушує його права, суперечить закону, і тому просив суд визнати недійсним п.5.2.2. Іпотечного Договору на підставі ч.1 ст.203 ЦК України.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року позов задоволено.
Визнано недійсним п.5.2.2. Іпотечного Договору (нерухомого майна) від 16.09.2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М., зареєстрованим в реєстрі за №3091.
Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.
В апеляційній скарзі відповідача з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що позивач звернувся із позовом до суду лише у січні 2019 року, а строк давності за спірними правовідносинами закінчився 17 вересня 2011 року. Крім того, зазначав, що дії позивача по визнанню пункту іпотечного договору недійсним на даному етапі можуть бути розцінені, як спосіб уникнути сплати визначених санкцій та виконання умов іпотечного договору в подальшому.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а в даному випадку, п.5.2.2. іпотечного договору суперечить приписам ст.36 Закону України «Про іпотеку».
Проте, рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Судом встановлено, що 16 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір про передачу в іпотеку нерухомого майна, а саме: кв. АДРЕСА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 16 вересня 2008 року про надання споживчого кредиту № 11394613000 укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2
Іпотеку зареєстровано в Державному реєстрі іпотек за №5278705 від 17.09.2008 року, що підтверджується відповідним витягом.
Відповідно до п.5.2.2 Іпотечного Договору, позасудове врегулювання здійснюється, крім іншого, шляхом отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-якій особі від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
У грудні 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права Іпотекодержателя нерухомого майна переданого ОСОБА_1 в іпотеку.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку", згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частинами першою, п'ятою, дев'ятою статті 38 Закону України "Про іпотеку" визначено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
16 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був підписаний іпотечний договір (нерухомого майна), зареєстрований в реєстрі за №3091, про передачу в іпотеку трикімнатної квартири, що знаходиться у АДРЕСА_2 (далі - Іпотечний договір), в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 16.09.2008 року про надання споживчого кредиту №11394613000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (далі - Кредитний договір).
У грудні 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» (далі - Відповідач/Банк) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за Кредитним та Іпотечним їїез: договорами. Таким чином, Іпотекодержателем є ПАТ «Дельта Банк».
Строк дії Іпотечного договору визначено - до повного виконання зобов'язань за договором, що обумовлюють основне зобов'язання (п.6.1.).
Відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином у повному обсязі.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
За ст.625 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому анв| цим Законом.
За пунтком 1.1. Іпотечного договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно (далі - Предмет іпотеки) а саме, трикімнатну квартиру в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та є власністю Іпотекодавця на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданого Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства від 28 лютого 2006 року на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради за №34 від 24 січня 2006 року. Предмет іпотеки зареєстрований в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28 лютого 2006 року за реєстраційним №13992817, номер запису 13585 в книзі 123 і немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких Іпотекодавець набув право власності на предмет іпотеки. Предмет іпотеки складається з трьох житлових кімнат. Загальна площа предмету Іпотеки становить 81,0 кв.м..
Позивач посилався на п.5.2.2, вважаючи його таким, що не відповідає нормам законодавства.
Проте, відповідно до пункту 5.2.2., він передбачає отримання Іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі- продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України „Про іпотеку".
Відповідно до ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
За статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором, або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 5.2.2. передбачено отримання Іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі - продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України „Про іпотеку", тобто у порядку статті 36 Закону України «Про іпотеку».
За кредитним договором №11394613000 від 16 вересня 2008 року існує заборгованість у розмірі 7 610 313 грн. 75 коп.
Як стверджує АТ «Дельта Банк», позивач намагається уникнути відповідальності за невиконання своїх обов'язків, покладених на нього Іпотечним договором від 16 вересня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №3091.
Також Банк не користувався правом за пунктом 5.2.2. продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі- продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаній судом недійсним.
Відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив питання про визнання пункту Іпотечного договору недійсним лише після того, як право вимоги за кредитним договором №11394613000 від 16.09.2008 року, укладеним з фізичною особою, було виставлено на продаж АТ «Дельта Банком», з чого вбачається, що дії позивача по визнанню пункту Іпотечного договору недійсним на даному етапі можуть бути розцінені, як спосіб уникнути сплати визначених санкцій та виконання умов Іпотечного договору в подальшому.
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції з врахуванням всіх обставин справи, наявних доказів в матеріалах справи необхідно скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання пункту іпотечного договору недійсним відмовити.
Також слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152 грн., відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2019 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання пункту іпотечного договору недійсним відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 3404702) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 01 серпня 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: