01 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/5347/18
категорія 10.3
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування п.18 рішення №37 від 06.04.2018, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати пункт 18 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 , як особі звільненій з військової служби, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи, з 08.12.2015, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.04.2018 року №37, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постановах від 20.03.2018 року у справі № 295/3091/17, від 21.08.2018 року у справі №278/2478/17, від 25.09.2018 року у справі №820/2764/16, від 26.09.2018 року у справі №711/6129/17, про право особи звільненої із військової служби, в тому числі строкової, на отримання одноразової грошової допомоги на дату встановлення вищої групи інвалідності незалежно від часу звільнення з військової служби та встановлення інвалідності вперше, відповідно до пункту 4 частини 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" N 2011 -XIІ в редакції Закону № 5040Л/ від 04.07.2012 року чинного з 01.01.2014 року та пункту 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975 чинного з 24.01.2014 року;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , як особі звільненій з військової служби, одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності а саме 08.12.2015 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 5040Л/ від 04.07.2012 року, чинного з 01.01.2014 року та Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N 975, чинного з 24.01.2014.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з тих підстав, що встановлено інвалідності понад 3-х місячний строк після звільнення із служби, порушує його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановлення інвалідності 2 групи, внаслідок поранення (контузія) пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Відповідач відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що встановлено інвалідності понад 3-х місячний строк після звільнення із служби. Крім того, зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін. Водночас, відповідач вважає, що позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачений пунктом 11 Порядку №975.
Справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
На виконання вимог суду, відповідачем було надано відзив на позовну заяву, який обґрунтовано тим, що оскільки первинна група інвалідності, внаслідок поранення (контузія) пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, була встановлена позивачу з 04.04.2014 та в матеріалах справи відсутня інформація про настання інвалідності в період проходження позивачем строкової служби в 1988-1989 роках, чи не пізніше ніж через три місяці після звільнення, підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю немає. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем до заяви подано не повний пакет документів згідно переліку визначеного п.11 Порядку №975, а саме не було надано жодного документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень. Висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи не є документом, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). За змістом пункту 11 Порядку №975 витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України є окремим документом, що додається до заяви про виплату одноразової грошової допомоги поряд з документом, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), а відтак не може свідчити про такі причини та обставини.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Республіці Афганістан у період з 27.06.1983 по 05.08.1985.
Під час проходження вказаної військової служби позивач отримав поранення, які в подальшому, у відповідності до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 16.10.2013 №2494, призвели до шкіряних рубців у анатомічних областях голови, обох рук, лівої ноги (контузія головного мозку) призвели до розвитку дисциркуляторної енцефалопатії II ст., хронічної вертебро-базилярної недостатності, з вестибуло-атактичними розладами, ГХ ІІ ст., що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
13.11.2013 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено третю групу інвалідності, з 04.11.2013, яка настала внаслідок поранення (контузія) та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
Одноразова грошова допомога, інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства у зв'язку з встановленням позивачу 3 групи інвалідності, йому не призначалися і не виплачувалися.
28.12.2015 Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 08.12.2015, яка настала внаслідок поранення, контузії та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.
21.02.2018 позивач звернувся із заявою до Міністерства оборони України через Олевський районний військовий комісаріат про виплату йому одноразової грошової допомоги, саме як інваліду другої групи з 08.12.2015 в Порядку №975.
Пунктом 18 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (Далі - комісія МОУ) від 06.04.2017 №37, затвердженого Міністром оборони України, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на думку відповідача позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Також зміна групи інвалідності у позивача відбулася понад дворічний термін, що згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 не дає підстав для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності. Крім того, позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачений пунктом 11 Порядку №975.
Вважаючи таку відмову протиправно, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи, яку встановлено позивачу з 08.12.2015.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно абзацу шостого підпункту 4 пункту 2 Порядку № 499 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності), у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності), якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Виходячи з системного аналізу положень статті 16 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку № 499 та Порядку № 975, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням 1, 2 чи 3 групи інвалідності є самостійним, оскільки визнає різний розмір для кожної групи інвалідності та не ставиться у залежність від черговості їх призначення. Проте, при обрахунку її кінцевого розміру, законодавцем встановлено застереження, що в разі отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з призначенням нижчої групи інвалідності, розмір за вищою групою інвалідності визначається з врахування раніше отриманих виплат.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16 березня 2018 року у справі № 816/4195/15.
Згідно частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
На день встановленні ІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня у справі № 820/2504/18.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 в період, коли законодавством не передбачалось обмеження трьохмісячним строком настання інвалідності від дати звільнення зі служби для виплати одноразової грошової допомоги, відтак, суд вважає посилання на відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, що встановлення інвалідності відбулося понад 3-х місячний строк після звільнення із служби безпідставним та помилковим.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 20 травня 2019 року по справі №752/19447/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7356/18).
Водночас, однією з підстав щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії була позицію Міністерства оборони України, що позивачем до заяви подано не повний пакет документів згідно переліку визначеного п.11 Порядку №975, а саме не було надано жодного документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень, суд з цього приводу зазначає наступне.
Згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребування.
У контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що надана відповідачу разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, копія витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії не містить інформацію про обставини поранення позивача, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного обстеження №521 та протокол засідання Центральної військово-лікарської комісії від 18 березня 2013 року № 636 не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Зазначені документи, вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення рубців на тілі пораненням, яке могло мати місце у 1984 році. В цьому висновку зазначено, що обставини, за яких позивач отримав поранення, записані з його слів.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не надано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, викладене у формі протоколу № 2494 від 16 жовтня 2013 року, в обставинах цієї справи не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18 та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 751/2133/17.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з викладеного, оскільки позивачем при зверненні із заявою не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачений пунктом 11 Порядку №975 суд робить висновок, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева