03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 759/7142/16
Головуючий у першій інстанції - Сенько М.Ф.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7088/2019
31 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Гасюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Райх Ларисою Михайлівною, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення, третя особа - Святошинський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М., -
У травні 2016 року представник ОСОБА_1 - Райх Л.М. звернулась до суду із позовом, відповідно до якого просила визнати ОСОБА_6 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та просила усунути ОСОБА_1 перешкоди в користування вказаною квартирою, яка належить йому на праві приватної власності, шляхом виселення з даної квартири ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , яку він придбав у ОСОБА_4 , відповідно до договору купівлі-продажу від 03 квітня 2016 року, який було посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №433.
Позивач вказує, що відповідно до довідки ф-3 у вказаній квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , які є членами сім'ї колишнього власника. Відповідно до п.1.6. договору купівлі-продажу сторони домовилися про те, що продавець зобов'язується знятися з реєстрації особисто та зняти з реєстрації інших осіб, які зареєстровані у відчужуваній квартирі до 19 квітня 2016 року.
Проте, в порушення взятих зобов'язань за договором, відповідачі продовжують проживати у вказаній квартирі, чим чинять перешкоди позивачу у користуванні його власним майном.
У серпні 2016 року відповідач у справі ОСОБА_8 та ОСОБА_3 подали зустрічний позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , а також анулювати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру та зареєструвати право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру.
Зустрічний позов мотивовано тим, що вони є дочкою та внучкою відповідачки у справі ОСОБА_4 , вони зареєстровані та постійно проживають у вказаній квартирі, яка є їх єдиним місцем проживання. Відповідачка ОСОБА_4 , укладаючи оспорюваний договір, з ними вказане питання не погоджувала, і взагалі діяла необдумано, оскільки також немає іншого місця проживання і укладеним договором сама себе ж позбавляла жита, тому в них є всі підстави вважати, що ОСОБА_4 , укладаючи оспорюваний правочин, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, оскільки остання перебувала на лікуванні онкологічного захворювання та отримала негативний вплив на свій психологічний та емоційний стан внаслідок такого лікування.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року позов ОСОБА_7 , ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що укладений 03 квітня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Дане рішення є підставою для відновлення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 та скасування попередньої реєстрації цього ж права за ОСОБА_1 .
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що вказана ухвала є незаконною з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд дійшов до помилково висновку стосовно зловживання процесуальними правами в контексті подання клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, оскільки вказане клопотання судом першої інстанції навіть не розглядалось, а тому просив скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представником ОСОБА_1 - Райх Л.М. подано апеляційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року, відповідної до якої вказано, що судом першої інстанції не було встановлено всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно і неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також було допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що висновок судово-психіатричної експертизи, яким керувався суд першої інстанції, викликає сумніви, оскільки останній суперечить іншим доказам, які наявні в матеріалах справи. Окрім того, судом не було взято до уваги той факт, що ОСОБА_4 за власноруч написаною заявою знялась з місця реєстрації в спірній квартирі та зареєструвала своє місце реєстрації за іншою адресою, що свідчить про усвідомлення нею власних дій та розуміння наслідків укладеного правочину.
Враховуючи зазначене, представник ОСОБА_1 - Райх Л.М. просила скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 , ОСОБА_3 . Разом із апеляційною скаргою було подано клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи.
22 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив від представника ОСОБА_7 - Бондара В.В. , відповідно до якого представник відповідача вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню й просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року залишити без задоволення, а ухвалу без змін.
13 червня 2019 року на адресу суду надійшов відзив від представника ОСОБА_7 - Бондара В.В. , відповідно до якого вважає апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 - Райх Л.М. на рішення суду безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню й просив рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року залишити без змін.
При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 - Райх Л.М. просила скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 , ОСОБА_3 посилаючись на те, що рішення суду ґрунтується на висновку судово-психіатричної експертизи, який, на її думку, не відповідає матеріалам справи та є не належно обґрунтованим.
Також просила скасувати і ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки остання постановлена з порушенням норм процесуального законодавства за відсутності відповідних підстав визначених цивільно-процесуальним законодавством.
Відповідачка у справі ОСОБА_8 та її представник Бондар В.В. , заперечували щодо доводів апеляційної скарги як на ухвалу, так і на рішення. Вважали, що вказані процесуальній рішення ухваленні з дотриманням норм процесуального законодавства на підставі наданих сторонами та досліджених судом доказів. При цьому представник відповідачки - адвокат Бондар В.В. вважає, що суд першої інстанції при вирішенні зустрічного позову обґрунтовано врахував висновок судово-психіатричної експертизи, проведеної на підставі ухвали суду, оскільки даний висновок зроблений на підставі наданих судом матеріалів справи, з врахування показів свідків, сторін, та медичної документації щодо відповідачки ОСОБА_4 .. Намагання апелянтів провести повторну судово-психіатричну експертизу вважає лише способом затягнути розгляд справи, оскільки питання які представник позивача ставить перед експертом в клопотанні про призначення повторної експертизи вже вирішені висновком експертизи і даних про їх не об'єктивність чи не обґрунтованість стороною не надано. Тому вважав, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства.
Крім того вважали, що суд обґрунтовано залишив позов ОСОБА_1 без розгляду, оскільки сам позивач ні разу не був у суді, а представник не з'явився на судове засідання 05 лютого 209 року, хоч дату, час та місце розгляду справи суд з ним узгодив.
Інші учасники про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином і в судове засідання не з'явилися, при цьому суд, забезпечуючи право позивача ОСОБА_1 на участь у розгляді справи задовольнив його клопотання від 11 червня 2019 року ( а.с.240 т.2) та відклав розгляд справи на 31 липня 2019 року для надання йому можливості надати особисті пояснення. Разом з тим, будучи повідомленим про розгляд справи в суді апеляційної інстанції на 31 липня 2019 року , позивач повторно не з'явився на розгляд справи, тому колегія суддів з врахуванням положень п. 2 ч.3 ст.223 та ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає, за можливе провести розгляд у його відсутність на підставі наявних в матеріалах справи доказах.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали та рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року про залишення позову без розгляду є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - Райх Л.М. на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 рокупідлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 03 квітня 2016 року, який укладено між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем), продавець передає у власність покупця квартиру під номером АДРЕСА_1 за грошові кошти у розмірі 857 072 грн (а.с.6-7, т.1).
Згідно із свідоцтвом про право власності від 10 лютого 2003 року спірна квартира належала ОСОБА_4 на праві приватної власності (а.с.100, т.1)
Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03 квітня 2016 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності - договір купівлі - продажу квартири від 03 квітня 2016 року, зареєстрований за номером 433 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. (а.с.8, т.1).
Відповідно до довідки Житлово-будівельного кооперативу «Жовтень-2» №43 від 10 червня 2017 року, ОСОБА_8 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_2 разом із її донькою, її мати - ОСОБА_4 проживає разом з ними за вказаною адресою без реєстрації (а.с.10, т.2).
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року у справі було призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу (а.с.24-25, т.2).
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №281 від 19 квітня 2018 року ОСОБА_4 з 2012 року страждає на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим інтелектуально - мнестичним зниженням. У теперішній час ОСОБА_4 виявляє ознаки Деменції судинного ґенезу. У момент укладення договору купівлі-продажу квартири 03 квітня 2016 року ОСОБА_4 страждала на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим інтелектуально - мнестичним зниженням та змінами особистості і за психічним станом у зазначений період часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (а.с.29-38, т.2).
Вирішуючи даний спір по суті та залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що оскільки в судовому засіданні 29 січня 2019 року клопотання представника позивача ОСОБА_10 про оголошення перерви для підготовки клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи було задоволено та узгоджено наступну дату та час судового засідання, то вважається, що його було повідомлено належним чином про дату, час та місце наступного судового засідання. Окрім того, представника позивача було попереджено про неприпустимість зловживання процесуальними правами, зокрема щодо подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин. Проте, представник позивача 05 лютого 2019 року подав до суду першої інстанції клопотання про проведення повторної судово-психіатричної експертизи та клопотання про відкладення судового засідання, оскільки останній був зайняти в розгляді іншої справи, яка була призначена на 05 лютого 2019 року на 16 год. 00 хв. Вказані дії представника позивача ОСОБА_10 суд першої інстанції розцінив як зловживання процесуальними правами, оскільки вказана дата судового засідання було узгоджена в попередньому судовому засіданні, а вказане клопотання про повторне проведення судово-психіатричної експертизи вже вирішувалось судом в судовому засіданні, яке відбулося 23 листопада 2018 року.
Вирішуючи спір по зустрічному позову та задовольняючи вимоги ОСОБА_7 та ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідно до наданого висновку судово-психіатричної експертизи було встановлено, що ОСОБА_4 в момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 03 квітня 2016 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати існують всі підстави для визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу квартири від 03 квітня 2016 року.
Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції в цілому відповідає.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписи статті 203 ЦК України визначають загальні вимоги, яких необхідно дотримуватись для чинності правочину, зокрема частиною 2 та 3 вказаної статті передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч.1.ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року у справі було призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої було поставлено два питання: чи страждає ОСОБА_4 на психічні захворювання (розлади), якщо так, то з якого часу?; чи могла ОСОБА_4 в своєму психічному стані усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час укладення договору купівлі-продажу квартири, а саме станом на 03 квітня 2016 року?
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Відповідно до висновку комісії експертів від 19 квітня 2018 року №281, ОСОБА_4 з 2012 року страждає на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим інтелектуально - мнестичним зниженням. У теперішній час ОСОБА_4 виявляє ознаки деменції судинного ґенезу. У момент укладення договору купівлі-продажу квартири 03 квітня 2016 року страждала на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим інтелектуально - мнестичним зниженням та змінами особистості і за психічним станом у зазначений період часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною другою цієї статті визначено, що ці дані встановлюються, у тому числі, висновками експертів.
За змістом частин першої та другої статті 102 цього Кодексу висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - Райх Л.М. про те, що висновок судово-психіатричної експертизи № 281 від 19 квітня 2018 року, суперечить матеріалам справи та є суперечливим колегія суддів вважає не обґрунтованими.
Так, у висновку судово-психіатричної експертизи № 281 від 19 квітня 2018 року містяться всі необхідні данні: експертиза була проведена Київським міським центром судово-психіатричної експертизи; комісією у складі: голови: лікаря судово-психіатричний експерт вищої кваліфікаційної категорії зі стажем 25 років- ОСОБА_11 , членів комісії: лікар судово-психіатричний експерт вищої кваліфікаційної категорії зі стажем лікаря-психіатра 12 років - ОСОБА_12 , лікар судово-психіатричний експерт вищої кваліфікаційної категорії зі стажем 22 роки - ОСОБА_13 ..
Відповідно до висновку експертній комісії для проведення експертизи судом першої інстанції з ухвалою про призначення експертизи були наданні матеріали цивільної справи, медична картка амбулаторної хворої з поліклінічного відділення, довідка №283 Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 від 12 лютого 2018 року, медична картка №1025 за 2011 рік стаціонарної хворої з Кагарлицької ЦРЛ, медична картка №0938 за 2012 рік стаціонарної хворої з Київської міської клінічної лікарні №5, медична картка №5049 за 2016-2017 стаціонарно хворої з ТМО «Психіатрія» у м. Києві.
Зазначений висновок судово-психіатричної експертизи є повним та містить викладення дослідження, наданих судом та сторонами документів, пояснень сторін, та інших учасників процесу, зокрема експертами прослухано аудіозапис пояснень осіб, які приймали участь у судових засіданнях (а.с. 15 висновку експерта), надано оцінку поясненням свідка ОСОБА_14 (а.с.16 висновку), та наданій медичній документації щодо стану здоров'я відповідачки ОСОБА_4 (а.с.18-19 експертного висновку). Вказаний висновок узгоджується із іншими матеріалами справи, тому колегія суддів погоджується, з судом першої інстанції, що вказаний висновок є належним та допустимим доказом.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої Райх Л.М. , щодо неповноти та неправильності висновку експертизи, а в свою чергу і незаконності рішення є необґрунтованими.
Так, із матеріалів справи вбачається, що клопотання представника відповідачів у справі Бондара В.В. від 13 лютого 2017 року про призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи розглядалося судом першої інстанції 12 червня 2017 року за участю представника позивача ОСОБА_1 Райх Л.М. , за її участі визначилися питання, які необхідно вирішити експертами, і останньою заперечень, щодо питань, зазначених у клопотанні висловлено не було, своїх питань перед експертами представник не зазначала.
Крім того з метою роз'яснення висновку судово-психіатричної експертизи суд першої інстанції 29 січня 2019 року допитував експерта -доповідача Мирошниченка О. О ., який підтвердив висновки викладені в експертному висновку, їх повноту та відповідність наданим на дослідження експертам матеріалам справи та медичній документації, підтвердив обґрунтованість висновку, що у момент укладення договору купівлі-продажу квартири 03 квітня 2016 року ОСОБА_4 страждала на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та змінами особистості і за психічним станом у зазначений період часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Отже, з вищезазначеного вбачається, що висновок судово-психіатричної експертизи № 281 від 19 квітня 2018 року відповідає вимогам Порядку проведення судово-психіатричних експертиз, затверджений наказом МОЗ України № 397 від 8 жовтня 2001 року, а доводи апеляційної скарги поданої представником позивача зводяться до переоцінки доказів, незгоди із судовим рішенням та висновком експертизи.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що відповідачі у справі ОСОБА_8 та ОСОБА_3 проживають та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , як члени сім'ї власника ОСОБА_4 (з 07 лютого 1984 року ОСОБА_8 та з 03 січня 1989 року ОСОБА_3 ), - довідкою №46 виданою ЖБК «Жовтень-2» від 16 травня 2016 року (а.с.11 т.1) та відповідно до норм ст. 9 ЖК України, ст. 47 Конституції України їх право на житло підлягає захисту.
На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в частині визнання недійсним оспорювання правочину, оскільки матеріли справи не містять належних та допустимих доказів на підтверджень доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 05 лютого 2019 року щодо того, що ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій в момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 03 квітня 2016 року, могла ними керувати та розуміла наслідки, які виникають у зв'язку із укладенням вказаного правочину.
Відповідно до п.1 постанови правління Національного банку України «Про встановлення граничної суми розрахунку готівкою» від 06 червня 2013 року №210 (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 03 квітня 2016 року) встановлено граничну суму розрахунків готівкою для фізичних осіб, які укладають договори купівлі-продажу між собою і які підлягають нотаріальному посвідченню у розмірі 150 000 гр. Згідно з п. 2 вказаної постанови фізичні особи мають право здійснювати розрахунку на суму, яка перевищує 150 000 грн, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).
Разом з тим, матеріали справи не містять належних до допустимих доказів того, що покупець за спірним договором дійсно передав продавцю кошти в рахунок купівлі-продажу квартири.
Відповідно до ч.1 та ч.6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про необхідність визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, що укладений 03 квітня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. за реєстровим № 433, оскільки ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій в момент підписання правочину та не могла ними керувати.
Обґрунтовано на думку колегія суддів, місцевий суд відхилив і вимоги відповідачів про скасування реєстрації права власності позивача на спірну квартиру і відновлення реєстрації такого права за ОСОБА_4 , оскільки відповідно до норм ст. 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» рішення суду у вказаній справі є підставою для вчинення реєстратором зазначених дій і тому додаткове посилання суду в третьому абзаці резолютивної частини рішення на думку колегії суддів є безпідставним та підлягає виключенню.
Щодо обґрунтованості постановлення судом першої інстанції ухвали про залишення позову без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні, 23 листопада 2018 року представник позивача Райх Л.М. заявила клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи й суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання у зв'язку з його передчасністю й викликати експерта для надання показань (а.с.73-74; 76-88, т.2).
Відповідно до розписки про відкладення судового засідання, представника позивача Райх Л.М. було повідомлена про те, що наступне судове засідання відбудеться 29 січня 2019 року о 16 годині 00 хвилин (а.с.89, т.2).
Відповідно до протоколу судового засідання від 29 січня 2019 року представник позивача ОСОБА_10 заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю підготовки клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи й вказане клопотання судом першої інстанції було задоволено (а.с.107-108, т.2).
Як вбачається із розписки, ОСОБА_10 було повідомлено про наступну дату та час судового засідання, а саме, що воно відбудеться 05 лютого 2019 року о 16 годині 00 хвилин (а.с.110, т.2).
Разом з тим, відповідно до протоколу судового засідання від 05 лютого 2019 року ні позивач ОСОБА_1 , ні його представники Райх Л.М. чи ОСОБА_10 не з'явились в судове засідання (а.с.145-146, т.2), проте 05 лютого 2019 року до суду першої інстанції представником позивача ОСОБА_10 було подано клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи та клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із його зайнятістю в іншому судовому процесі (а.с.117-127, т.2).
Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв'язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же позовом. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін.
Вичерпний перелік підстав залишення заяви без розгляду наведений у статті 257 ЦПК України.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
За змістом вимог частини п'ятої статті 223, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише в разі повторної неявки позивача за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи та якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Постановляючи 05 лютого 2019 року ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції зазначених норм процесуального законодавства не врахував та застосував положення ст. 44, 259, 260 ЦПК України, які врегульовують питання зловживання права на заявлення клопотань та подачі заяв, а не позову. Тому колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду є такою, що постановлена з порушенням вимог ст. 257 ЦПК України і підлягає скасуванню, а справа в цій частині слід направити до суду першої інстанції для вирішення спору за первісним позовом.
Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 30, 203, 215 ЦК України, ст. 223, 257, 367, 274, 375, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 рокузадовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Райх Ларисою Михайлівною на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року змінити, виключивши із резолютивної частини третій абзац : «Дане рішення є підставою для відновлення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та скасування попередньої реєстрації цього ж права за ОСОБА_1 ».
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 02 серпня 2019 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв