31 липня 2019 року м. Київ
Справа № 372/19/19
Провадження: № 22-ц/824/8601/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.,
секретар Глухенька М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
на рішення Обухівського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Зінченка О.М.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до Обухівської міської ради Київської області, Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, треті особи: Міністерство юстиції України Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Обухівська районна державна нотаріальна контора Київської області, Комунальне підприємство Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації», Комунальне підприємство Узинської міської ради «Узинське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно за законом,
В січні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, щоІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Як їй стало відомо, її батько за час життя неодноразово складав заповіти, останній з яких складено на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Зазначила, що на момент смерті її батька, вона була непрацездатною, оскільки була пенсіонером за віком. За таких обставин у спадковому майні після смерті батька вона претендує на обов'язкову частку, а тому просить суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом (обов'язкова частина) після смерті її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на Ѕ частини квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_2 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що на день смерті ОСОБА_5 , їй, ОСОБА_2 , було 57 років та вона вже перебувала на пенсії згідно чинного законодавства, а тому була непрацездатною та не оцінив належним чином надані нею докази на підтвердження заявлених вимог.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та її адвокат Давиденко О.С. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
У відповідності до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Заслухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Сторонами не оспорюються наступні обставини, встановлені судом першої інстанції.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а.с. 14).
ОСОБА_2 є дочкою померлого (а.с. 12).
За життя ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом матиме право, останній заповів в рівних частинах кожному: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 16).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, до якої увійшли квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала померлому згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого на підставі розпорядження радгосп-комбінат «Обухівський» від 27.06.1994 року, та Ѕ частина будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі свідоцтва про право власності від 30.06.1966 року. (а.с. 18-22).
22.11.2006 року ОСОБА_2 подала заяву до Обухівської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті свого батька, як спадкоємець, який має право на обов'язкову частку відповідно до ст. 1241 ЦК України, оскільки на момент смерті батька була непрацездатною, так як є пенсіонером з 06.06.1994 року, отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 11).
7.12.2006 року ОСОБА_3 подав заяву до Обухівської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , як спадкоємець за заповітом.
27.12.2006 року ОСОБА_4 подала заяву до Обухівської районної державної нотаріальної контори про відмову від належної їй частки спадкового майна згідно ст. 1236 ЦК України, на користь ОСОБА_3
Постановою державного нотаріуса Обухівської районної державної нотаріальної контори Коваленко Л.О. № 3660/02-31 від 22.12.2018 року, ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вона є непрацездатною особою у розумінні ст. 1241 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Разом з тим, відповідно до ст.14 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідачем є особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав.
На відміну від позивача відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
А у справах про спадкування у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 420/2383/16-ц.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, орган місцевого самоврядування може бути відповідачем у справах цієї категорії лише в разі відсутності інших спадкоємців окрім позивача.
Тобто, у даному випадку, Обухівська міська рада Київської області та Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області не є належними відповідачами у даній справі, на відміну від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яких позивач помилково зазначила як третіх осіб без самостійних вимог.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Тобто, саме позивач, звертаючись з позовом до суду, визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Тобто, залучення у справі співвідповідача і заміна неналежного відповідача належним можливі лише за клопотанням позивача на певній стадії процесу, а саме, до закінчення підготовчого провадження у справі.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем клопотання про заміну неналежних відповідачів на належного в суді першої інстанції не заявлялось. Суд з власної ініціативи позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.
У підготовчому засіданні суд … 3) у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; 4) вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; …(ч. 2 ст. 197 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Як убачається з матеріалів справи, в ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідач Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області подавала клопотання про виключення її зі складу часників спору за ініціативою позивача, посилаючись на те, що у даному випадку міська рада ніяким чином не порушує права позивача, а тому є неналежним відповідачем (а.с. 56-57).
Між тим, під час проведення підготовчого судового засідання суд першої інстанції повідомив учасникам справи про таке клопотання Узинської міської ради (а.с. 63-65), проте, в порушення вищезазначених норм процесуального Закону, не дослідив всі обставини, що мають значення для справи, не виконав вимоги ч. 4 та п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України, не роз'яснив учасникам справи наслідки пред'явлення позову до неналежного відповідача, а тому як наслідок дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 з підстав недоведеності факту її непрацездатності в розумінні ст. 1241 ЦК України.
Оскільки пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлена права на звернення до суду із позовною заявою до належного відповідача з урахуванням вимог щодо предметної та суб'єктної юрисдикції.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе також відмітити наступне.
Згідно вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до вимог ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ч. 3 ст. 1235 ЦК України чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюються на час відкриття спадщини.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261,1265 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 1241 ЦК України право на обов'язкову частку в спадщині мають право: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Перелік таких осіб, визначений вищевказаною статтею Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.
Юридичним фактом, який презюмує постійну непрацездатність особи, є пенсійний вік.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2018 року у справі № 756/3369/17.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК України зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абз. 1 ч. 1 ст. 1241 ЦК України щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК України, яка відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття "непрацездатний".
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.
Отже, з даної норми права вбачається, що особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, - вважаються такими, що втратили свою працездатність, відтак є особами непрацездатними, що також додатково спростовує суб'єктивні висновки суду першої інстанції.
Для застосування до особи положень ст.1241 ЦК Кодексу щодо права на обов'язкову частку у спадщині необхідно керуватися положеннями законів (ч.3 ст.75 Сімейного кодексу України, ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), які дають визначення поняття непрацездатної особи, та вказують саме на досягнення особою пенсійного віку.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Пенсійний вік - це встановлений законодавством вік, з настанням якого особа має право на виплату пенсії за віком.
Види державних пенсій та умови їх призначення визначені положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
З вищенаведеного слідує, що для осіб, які мають право на пільгову пенсію, пенсійний вік скорочений.
Відповідно до вимог статті 69 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, крім перевірки факту смерті спадкодавця, перевіряє наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Крім того, перевіряє також коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. До кола таких осіб входять лише особи, визначені у частині першій статті 1241 ЦК ( 435?15 ), а саме малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки (усиновителі). Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно розділу 3 пункту 4 «Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя» непрацездатними вважаються жінки - після досягнення 55 років та чоловіки - після досягнення 60 років; інваліди I, II, III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині.
У осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку (для жінок досягнення 55 років, для чоловіків - 60 років), але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов'язкову частку у спадщині не
виникає.
В даному випадку, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_5 його донька - ОСОБА_2 досягла встановленого чинним законодавством пенсійного віку, а саме 57 років, відповідно не зважаючи на отримання пільгової пенсії має право на обов'язкову частку у спадщині.
Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що на момент смерті спадкодавця - ОСОБА_5 , його донька - ОСОБА_2 мала 57 років, тобто, досягла загального пенсійного віку на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця, була і є пенсіонером, отримує пенсію на пільгових умовах, відповідно, є непрацездатною, а тому згідно положень ч.1 ст. 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку в спадщині.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складно 1 серпня 2019 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль