Справа 758/2249/18 Головуючий у 1-й інстанції - Войтенко Т.В.
Апеляційне провадження 22-ц/824/6136/2019 Доповідач - Рубан С.М.
30 липня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Войтенко Т.В. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води,-
Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води у розмірі 37 789,46 грн., в тому числі 9 908,94 грн. заборгованості за надані послуги з центрального опалення, 22 807,78 грн. заборгованості за постачання гарячої води, 5 072,74 грн. інфляційних нарахувань і 3% річних.
Посилається на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з центрального опалення та гарячої води, які надає ПАТ «Київенерго». Згідно з даними загальної картки ПАТ «Київенерго» відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на 01.01.2018 у відповідача перед ПАТ «Київенерго» за період з 01.10.2015 року по 01.01.2018 року утворилась заборгованість в сумі 37 789,46 грн., яку відповідач в позасудовому порядку не погасив, чим порушує права позивача.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» 9 908,94 грн. заборгованості за надані послуги з центрального опалення, 22 807,78 грн. заборгованості за постачання гарячої води, 5 072,74 грн. інфляційних нарахувань і 3% річних, а всього стягнуто 37 789,46 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» 1 762,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилається на те, що суд не вимагав від позивача усунути недоліки позовної заяви та підтвердити належними доказами, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі, не вимагав зазначити інших чотирьох осіб, які за твердженням позивача споживали надані послуги, не вимагав навести період початку і закінчення нарахування боргу, який відсутній у позовній заяві, помилково визнав належними доказами споживання відповідачем послуг корінці - наряди без підписів ОСОБА_1 і за відсутності нормативного обґрунтування можливості їх приймати за належні докази. Суд проігнорував дату початку розрахунку заборгованості з 01.10.2014 року, а не з 01.10.2015 року за наданим позивачем документом - корінець наряду №1328 від 27.10.2014 року, а з вимоги до відповідача випливає, що послуги позивач надавав у квартирі АДРЕСА_2 з 01.07.2014 року. Суд не мав підстав приймати усні пояснення представника позивача в судовому засіданні щодо періоду початку та закінчення розрахунку заборгованості без підтвердження їх відповідними письмовими доказами. Позивач приховує в наданому суду розрахунку заборгованості дату початку формування цієї заборгованості та робить розрахунок на 5 осіб, у той час як у квартирі відповідача зареєстрована та проживає одна особа. Зазначені обставини позбавляють відповідача можливості оцінити достовірність розрахунків заборгованості. Крім того, оскільки відповідач є споживачем у відносинах з позивачем, то ПАТ «Київенерго» відповідно до статей 12,13 Закону України «Про захист прав споживачів» було зобов'язане письмово повідомити відповідача про всі суттєві умови договору, зокрема про правила нарахування плати за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, чого позивач ніколи не робив, навіть під час звернень відповідача з проханням зробити перерахунок платежів з огляду на одну зареєстровану особу у квартирі, а не 5 осіб.
В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі.
Представник позивача відзиву на апеляційну скаргу до суду не надав, в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води у розмірі 37 789,46 грн.
Посилається на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з центрального опалення та гарячої води, які надає ПАТ «Київенерго». Станом на 01.01.2018 у відповідача перед ПАТ «Київенерго» за період з 01.10.2015 року по 01.01.2018 року утворилась відповідна заборгованість, яку відповідач в позасудовому порядку не погасив, чим порушує права позивача.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є споживачем послуг та повинен був здійснювати оплату таких послуг на рахунок ПАТ «Київенерго», однак вчасно та регулярно платежі на оплату послуг не вносив, чим призвів до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що в матеріалах справи містяться корінці наряду (а.с. 11-13), що підтверджують надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води.
Крім того, у матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем за період з 01.10.2015 року по 01.01.2018 року (а.с. 9).
Стосовно витребування доказів про проживання в квартирі відповідача кількості осіб за період надання послуг, суд зазначив наступне.
Відповідач мав довести, що за період надання спірних послуг у квартирі відповідача проживала менша кількість осіб, ніж зазначено у рахунках.
Під час направлення рахунків про сплату за послуги відповідачу повідомлялася інформація про кількість мешканців, з розрахунку яких здійснювалося нарахування платежів.
Відповідач не був позбавлений можливості звернутися до позивача для уточнення інформації стосовно кількості проживаючих осіб, у тому числі за спірний період з 01.10.2015 року по 01.01.2018 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які надає ПАТ «Київенерго» за вказаною адресою.
Наявність відносин між сторонами, отже, і виникнення цивільних прав та обов'язків у кожної із сторін, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а особа як споживач послуг чи власник житла зобов'язаний здійснювати оплату виставлених рахунків.
Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, оскільки за п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», підпунктом 1 пункту 30 Правил надання послуг - з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними
Факт надання послуг у будинок, в якому проживає відповідач, підтверджується корінцями наряду (а.с. 11-13).
У період надання вказаних послуг з жовтня 2015 року по січень 2018 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, розмір якої станом на 01.01.2018 року складає 32 716,72 грн., з яких 9 908,94 грн. заборгованості за надані послуги з центрального опалення; 22 807,78 грн. заборгованості за постачання гарячої води.
18.12.2017 позивач надіслав відповідачеві вимогу щодо сплати вищевказаної заборгованості, однак вимога залишилася без уваги.
Зважаючи на те, що відповідач є споживачем послуг та повинен був здійснювати оплату таких послуг на рахунок ПАТ «Київенерго», однак вчасно та регулярно платежі на оплату послуг не вносив, чим призвів до утворення заборгованості, суд дійшов висновку, що вказана заборгованість підлягає стягненню з урахуванням трьох процентів річних у сумі 941,00 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 4 131,74 грн. відповідно до положень ст.625 ЦК України.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача 21.02.2018 рокута просить стягнути заборгованість, яка виникла за період з 01.10.2015 року по 01.01.2018 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, суд дійшов висновку про відстуність підстав для застосування строку позовної давності.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду виходячи з наступного.
ПАТ «Київенерго» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово - комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційним судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування від 12.03.2003 року (а.с. 130-131).
Як вбачається з відповіді Подільської РДА в м. Києві №106-5211 від 03.07.2019 року у період з 01.01.2014 року по 01.01.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована одна особа, а саме: ОСОБА_1 , зареєстрований з 20.11.2003 року по теперішній час (а.с.126).
В судовому засіданні в апеляційному суді відповідач пояснив, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з власником квартири ОСОБА_2 . Фактично у спірній квартирі проживає лише він, однак ОСОБА_2 самостійно здійснює оплату наданих комунальних послуг по вказаній квартирі, відповідач кожного місяця передає їй показники квартирних лічильників та всі квитанції про оплату послуг знаходяться у неї.
Згідно ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За умовами ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Згідно ч.1,3 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
Враховуючи положення вищевказаних норм, обов'язок щодо утримання майна покладено на власника квартири та членів його сім'ї, які проживають у цій квартирі.
Відповідно до ч.1,2,3 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
ПАТ «Київенерго» подало позов лише до споживача наданих житлово - комунальних послуг - ОСОБА_1 , при цьому не звернулось до суду з клопотанням про залучення в якості співвідповідача власника квартири ОСОБА_2 .
З пояснень відповідача судом встановлено, що саме власник квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 , здійснює оплату наданих житлово - комунальних послуг по вказаній квартирі та в неї знаходяться всі квитанції про оплату.
Враховуючи, що всі квитанції про оплату наданих житлово -комунальних послуг знаходяться у ОСОБА_2 , яка не залучена судом в якості співвідповідача, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити достовірність розрахунку заборгованості наданого позивачем.
Відповідно до п.4 ч.4 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Враховуючи, що оскаржуваним рішенням фактично вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Київенерго».
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року - скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Київенерго» - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 02 серпня 2019 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.