Головуючий у І інстанції Марфіна Н.В.
Провадження № 22-ц/824/7581/2019 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
25 липня 2019 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Зубленку Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та просив про його задоволення, посилаючись на те, що 22 грудня 2017 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти в розмірі 1 529 000,00 грн., що на момент підписання договору було еквівалентно 55 000,00 дол. США, які зобов'язався повернути в строк до 01 липня 2018 року. Факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів підтверджується розпискою від 22 грудня 2017 року.
З метою забезпечення виконаннядоговору позики 22 грудня 2017 року між відповідачкою ОСОБА_3 , як поручителем, та позивачемОСОБА_2 , як кредитором, було укладено договір поруки, згідно п. 1якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_1 свого обов'язку за договором позики, укладеним 22 грудня 2017 року. Відповідно до п. 2 договору поруки у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором,як солідарні боржники.
У встановлений договором позики строк ОСОБА_1 борг ОСОБА_2 не повернув, на вимоги про повернення коштів ні позичальник, ні поручитель не реагують, в зв'язку із чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів в солідарному порядку суми боргу за договором позики у розмірі 1 529 000,00 грн.
Рішенням Дніпровського районногосуду м. Києва від 04 березня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 22 грудня 2017 року у розмірі 1 529 000 грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 4 405 грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 4 405 грн. 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального правата невідповідність висновків суду обставинам справи,просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення провідмову в задоволенніпозову. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що підписаний ним текст договору позики не відображає внутрішнє волевиявлення і насправді він не мав на меті укладення договору позики, а тому по суті цей договір є відображенням факту укладення між сторонами удаваного правочину позики замість договору про спільну діяльність. Крім того, апелянт, не заперечуючи факту підписання договору позики, зазначив, що розписку про отримання коштів він не підписував, отже в справі відсутні докази отримання ним від позивача грошових коштів. До апеляційної скарги відповідачем було долучено клопотання про призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи, яке він був позбавлений можливості заявити у суді першої інстанції з поважних причин.
У відзиві, що надійшов від представника позивача - адвоката Цапенка С.С., останній просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав.
Представник позивача ОСОБА_2 . в апеляційному суді проти задоволення скарги відповідача заперечив та просив залишити її без задоволення з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 22 грудня 2017 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір позики у письмовій формі (а.с.7), відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у власність 1 529 000 грн. 00 коп., що за офіційним курсом Національного банку України станом на момент підписання цього договору еквівалентно 55 000 дол. США (п. 1 договору позики). Зазначену суму позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві готівкою в гривнях в строк до першого липня 2018 року.Після повернення позики в повній сумі позикодавець повинен надати позичальнику розписку про отримання відповідної суми грошей (п. 2 договору позики). Цей договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання грошей позичальнику. Передання грошей позичальнику відбулося при підписанні цього договору. Факт отримання грошей позичальником підтверджується його розпискою (п. 9 договору позики).
З наявної в матеріалах справи копії боргової розписки вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 суму у розмірі 1 529 000,00 грн., еквівалент 55 000,00 доларів США в повному об'ємі згідно договору позики від 22.12.2017 року. Розписка містить дату її укладання - 22.12.2017 року, місце складання - м. Київ, підпис та розшифрування підпису - / ОСОБА_1 / (а.с.8).
З метою забезпечення виконаннядоговору позики 22 грудня 2017 року між відповідачкою ОСОБА_3 , як поручителем, та позивачемОСОБА_2 , як кредитором, було укладено договір поруки, згідно п. 1якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_1 свого обов'язку за договором позики, укладеним 22грудня 2017 року. Відповідно до п. 2 договору поруки у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники(а.с.11-12).
Судом також встановлено, що позика позивачу не повернута, що підтверджується, зокрема, позицією відповідача ОСОБА_1 , який взагалі заперечив факт отримання грошових коштів від позивача ОСОБА_2 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
За змістом ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Оскільки належними, допустимими та достовірними доказами, наявними у справі, підтверджується факт укладення між сторонами договору позики та факт невиконання позичальником своїх обов'язків по поверненню отриманих коштів в обумовлений у договорі строк, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність у справі підстав до задоволення позову та стягнення з відповідачів, як солідарних боржників, на користь позивача суми боргу за договором позики.
Доводи апеляційної скарги про удаваність договору позики, факт укладення якого апелянтом не заперечується, колегією суддів відхиляються, оскільки ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну оцінку в своєму рішенні, відхиливши їх за недоведеністю та безпідставністю.
Не спростовують законності і обґрунтованості рішення і доводи скарги про те, що відповідач ОСОБА_1 не підписував розписку про отримання коштів від 22.12.2017 року, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача під час розгляду справи не було надано жодного доказу того, що підпис в розписці про отримання коштів вчинено не відповідачем ОСОБА_1 , при цьому клопотання про призначення по справі відповідної почеркознавчої експертизи, яка могла б підтвердити дану обставину, в суді першої інстанції заявлено не було. З приводу даних обставин в рішенні судом зазначено, що «при розгляді справи по суті відповідач ОСОБА_1 був представлений особою, що має статус адвоката, і на стадії розгляду заяв та клопотань суд звертався до представника відповідача з питанням щодо наявності у сторони заяв та клопотань, які не були заявлені з поважних причин раніше. На даній стадії представник повідомив суд, що заяв та клопотань не має».
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідачем до апеляційної скарги не долучено жодних доказів того, що він був позбавлений можливості заявити в суді першої інстанції клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи з причин, що об'єктивно від нього не залежали, оскільки, як зазначено вище, він брав участь в розгляді справи через представника з належним чином оформленими повноваженнями, який мав об'єктивну можливість заявити таке клопотання.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі положень ст. 367 ЦПК України відмовила у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи, оскільки сторона відповідача мала об'єктивну можливість заявити це клопотання в суді першої інстанції, чого не зробила без поважних на це причин.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
РішенняДніпровського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий :
Судді: