02 липня 2019 року Справа № 160/4325/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 13.05.2019 звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:
- визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції щодо відмови у проведенні розрахунку розміру грошового забезпечення та оформити всі необхідні документи для призначення позивачу пільгової пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції, чинній на час призначення на посаду - 22 серпня 1996 року;
- зобов'язати Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції провести розрахунок розміру грошового забезпечення, оформити всі необхідні документи та подати їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для призначення пільгової пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції, чинній на час призначення на посаду - 22 серпня 1996 року.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що дії відповідача щодо не направлення відповідного пакету документів до органів Пенсійного фонду України для призначення йому пенсії за вислугою років є неправомірними.
Також, позивач наголошує на тому, що рішення щодо призначення або відмови в призначенні певного виду пенсії уповноважені приймати виключно органи Пенсійного фонду України.
Крім того, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний оформити всі необхідні документи та подати їх до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області для призначення пільгової пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції чинній на час призначення на посаду (22.08.1996), а саме в редакції Закону від 02.04.1994.
Після усунення недоліків позовної заяви визначених ухвалою від 15.05.2019, Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалою від 03.06.2019 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у судовому засіданні на 02.07.2019.
Від відповідача 21.06.2019 надійшов відзив на позов, в якому він просить вирішити спір відповідно до чинного законодавства.
Від позивача 24.06.2019 надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Від третьої особи 26.06.2019 надійшли пояснення в яких вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що законодавством визначено, як обов'язкову умову для призначення пенсії особам, звільненим з 01.10.2017 по 30.09.2018 (позивача звільнено 14.12.2017), вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. У зв'язку з тим, що позивач має вислугу 22 роки 8 місяців 1 день, ГУ ПФУ в Запорізькій області вважає, що відповідачем правомірно було не направлено документи для призначення пенсії.
Оцінюючи доводи позивача про необхідність оформлення документів та їх подання до органів Пенсійного Фонду України, відповідно Закону №2262 в редакції чинній на час призначення на посаду, ГУ ПФУ в Запорізькій області вважає, що такі доводи є неправомірними, так як з урахуванням приписів статті 58 Конституції, при визначенні права на призначення пенсії необхідно керуватись нормою закону, яка діє під час призначення пенсії.
Також ГУ ПФУ в Запорізькій області у прохальній частині відзиву просить розглянути справу без представника третьої особи.
В судове засідання 02.07.2019 учасники справи не з'явились, від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по суті справи та у зв'язку з відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив перейти до подальшого розгляду справи у письмовому провадженні.
Згідно частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 01.11.2005 прийнятий на службу в Державну кримінально-виконавчу службу України, що підтверджується записом в трудовій книжці (а.с.17).
Наказом Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 14.12.2017 №419о/с звільнено зі служби (за власним бажанням) з посади начальника Чернігівського районного сектору уповноваженого органу з питань пробації з 31.12.2017 (а.с.18).
Згідно даного наказу вислуга років станом на 31.12.2017 складає:
- у календарному обчисленні - 22 роки 08 місяців 01 день;
- у пільговому обчисленні - 26 років 08 місяців 21 день.
У звязку з наведеним, 14.11.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив підготувати та подати відповідний пакет документів органів Пенсійного фонду України необхідний для призначення йому пенсії за вислугою років (а.с.29).
Листом від 03.12.2018 №7/1-1174-18/П-1107 відповідачем повідомлено ОСОБА_1 , про неможливість направлення матеріалів для призначення пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю права на призначення пенсії.
Також відповідач зазначив, що статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перебачено, що пенсія за вислугу років призначається незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 01.10.2017 по 30.09.2018 і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. Однак, календарна вислуга років позивача на день звільнення складає 22 роки 08 місяців 01 день.
Суд зазначає, що в даному адміністративному процесі визначена наказом від 14.12.2017 №419о/с вислуга років (як в календарному так і в пільговому обчисленні) позивачем не оскаржується.
Таким чином, дослідженню підлягає правомірність дій відповідача щодо не направлення до органів Пенсійного фонду України відповідних матеріалів стосовно призначення пенсії позивачу за вислугу років, у зв'язку із відсутністю права на її призначення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 01.10.2016 по 30.09.2017 і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, та постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» врегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1(далі - Порядок №3-1).
Зокрема, пунктом 1 Порядку №3-1 встановлено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважені структурні підрозділи міністерств та відповідних служб.
Відповідно до пункту 12 Порядку №3-1, уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (згідно з додатком 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.
Наведене свідчить про те, що на відповідача покладені функції із забезпечення підготовки та подання до органу, що призначає пенсії (в даному випадку - Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області), необхідних для призначення пенсії документів та надання особам, що звернулися за призначенням пенсії допомоги в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів.
Виходячи зі змісту цього пункту, можна зробити висновок, що відповідач може направляти подання про призначення пенсії лише у випадку наявності у особи відповідної календарної вислуги років на пенсію. Якщо вислуги відповідно до Закону №2262 недостатньо, то у відповідача відсутні підстави для оформлення подання про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 по справі №537/1980/16-а (провадження №11-683апп18) звернула увагу на те, що саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії і встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.
Структурні підрозділи наділені повноваженнями здійснювати обчислення вислуги років для призначення пенсії особам, які звільнені з органів внутрішніх справ. Вони направляють до територіальних органів Пенсійного фонду України подання та необхідні для призначення пенсії документи виключно у разі встановлення цими органами правових підстав.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції здійснює перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення пенсії, обчислення вислуги років для призначення пенсії і встановлює наявність підстав для її призначення, а тому суд критично ставиться до висновків позивача про те, що виключно органи Пенсійного фонду України уповноважені приймати рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії тим категоріям осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Стосовно доводів позивача про те, що відповідач зобов'язаний оформити всі необхідні документи та подати їх до Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області для призначення пільгової пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції чинній на час призначення на посаду (22.08.1996), а саме в редакції Закону від 02.04.1994 суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно - правових актів) від 09.02.1999 справа 1-рп/99) надав тлумачення загальновизнаному принципу права щодо дії нормативно - правового акту в часі. Так, суд роз'яснив, що дія нормативно - правового акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності. тобто до події, факту застосовується той нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, при визначенні права на призначення пенсії необхідно керуватися нормою закону, яка діє під час призначення пенсії.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових втрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська