Справа № 210/1293/19
Провадження № 2/210/1127/19
іменем України
"19" липня 2019 р.
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сільченко В. Є., розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочину недійсним, застосування реституції сторін,
Позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, уточнивши позовні вимоги 23 квітня 2019 року просив суд визнати недійсним письмовий правочин - договір кредиту № KRK0GA00151029 від 24.12.2007р., укладений між Позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» та застосувати до сторін реституцію, повернувши сторони у первинний стан до укладання вказаного договору. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що Відповідач не надав йому інформацію, яка мала вплив на сприйняття Позивачем фактичних умов кредитного договору та могла бути підставою для того, щоб Позивач відмовився від підписання договору. Таким чином Позивач вважає, що він був введений в оману відносно обставин, які супроводжували правочин та Відповідач приховав від нього важливі обставини перед підписанням договору.
В судове засідання сторони не викликалися.
Відповідач надав відзив, згідно з яким просив у задоволенні позову відмовити та застосувати строк позовної давності.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.
Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Судом встановлено, що 24 грудня 2007 року між сторонами було підписано Кредитний договір № KRK0GA00151029 , відповідно визначених Умов п. 7.1 Банк зобов'язується надати “Позичальникові” кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з «24» грудня 2007 р. по «23» грудня 2027 р. включно, у вигляді не поновлюваної лінії, а саме у розмірі 45 000,00 доларів США (сорок п'ять тисяч доларів США 00 центів) (далі - «Кредит») на наступні цілі: споживчі цілі, а також у розмірі 10 381,00 доларів США (десять тисяч триста вісімдесят один доларів США 00 центів) на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,92 (нуль цілих 92 сотих відсотків) % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 (дві цілих 00 сотих відсотків) % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту на рахунок НОМЕР_1 (МФО 305299) та у розмірі 0,20 (нуль цілих 20 сотих) % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.10. даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2. даного Договору (а.с.8 зворот)
Періодом сплати вважати період з “24” по “28” число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: Щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 560,42 доларів США (п'ятсот шістдесят доларів США 42 центів) для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Позичальник зобов'язується повернути Кредит згідно порядку та в строки, які вказані у п. 7.1. Повне погашення Кредиту повинно бути проведено в останній день строку, вказаного в абз. 1 п. 7.1 даного Договору. У разі порушення термінів оплати, передбачених п.7.1.1 (в т.ч. оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі), - в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів а.с.8 зворот).
Пунктом 2.1.3 кредитного договору сторони передбачили, що позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до пункту 2.2.7 даного договору і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно з договорів страхування. Банк за наявності вільних коштів здійснює перерахування кредитних коштів, у випадку не пред'явлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових платежів за рахунок інших джерел, до дат їхньої сплати, передбачених договорами страхування. Перерахування коштів на сплату чергових страхових платежів здійснюється у національній валюті України. Якщо кредит надається в іноземній валюті, то позичальник доручає банку: одержати з каси банку суму іноземної валюти готівкою, необхідну для сплати чергового платежу на підставі договору страхування, укладеного згідно з пунктом 2.2.7 даного договору; здійснити платіж у касі банку готівкової іноземної валюти за курсом купівлі банку даної іноземної валюти, встановленому на день виконання даного доручення; отримані від продажу іноземної валюти кошти зарахувати від імені позичальника на сплату чергового страхового платежу. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком тільки у випадку пред'явлення позичальником банку документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дат їхньої сплати, передбачених договорами страхування. Даний пункт договору виконується лише у випадку укладення договору іпотеки згідно пункту 1.3 даного договору або пред'явлення банком вимог, пов'язаних з особистим страхуванням позичальника.
Пунктом 2.2.7 кредитного договору сторони визначили, що позичальник надає банку належним чином оформлені, згідно з пунктом 7.3 цього договору, договори іпотеки, який передбачає видачу заставної, поруки для забезпечення виконання зобов'язань за даним договором, договір страхування заставного майна (на вимогу банку - у випадку укладання договору іпотеки згідно пунктом 7.3 цього договору) і договір особистого страхування позичальника. Під «оформленням договорів іпотеки/поручительства належним чином» сторони розуміють: укладання позичальником або іншими іпотекодавцями, поручителями договору іпотеки /поруки їхнє нотаріальне посвідчення (за згодою сторін або відповідно до законодавства), іншу передбачену законодавством або самим договором іпотеки /поруки процедуру реєстрації відносин іпотеки /поруки, а також видачі заставної позичальником та іпотекодавцем; письмове узгодження з банком договорів страхування, у тому числі вибір страхувальника, переліку страхових ризиків, які підлягають страхуванню, пред'явлення банку підписаних страхувальником договорів страхування й документів, які підтверджують сплату страхових платежів. Письмовим узгодженням банку є віза вповноваженої особи банку на договорах страхування. У випадку не подання позичальником банку підтверджуючого документа про сплату чергових платежів по погодженим з банком договорам страхування, банк сплачує страхові платежі за рахунок кредиту відповідно до пункту 2.1.3 даного договору. Позичальник зобов'язується погасити суму кредиту, направлену на оплату чергового страхового платежу, і сплатити відсотки за його використання не пізніше 30 днів з дня перерахування банком страхового платежу. У разі непогашення цієї частини кредиту в зазначений термін, вона вважається простроченою, а позичальник зобов'язаний сплатити пеню, відповідно до пункту 4.1 даного договору.
Крім того, в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку зазначено, що ОСОБА_1 своїм підписом дав згоду на те, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, умовами обслуговування і кредитування становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладання і згоден з Умовами.
Також з матеріалів справи встановлено, що в цей же день між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_2 також укладено договір іпотеки, на підставі якого ОСОБА_2 , в забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитного договору, передав в іпотеку належний йому житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями АДРЕСА_1 і сторони також визначили, що вартість будинку становить 168284грн.
З письмових матеріалів справи судом встановлено, що у порушення норм закону та умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням суду від 16.10.2009 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволені частково, а саме звернено стягнення на предмет іпотеки та виселеномешканців, враховуючи, що предметом іпотеки є житловий будинок - квартира.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.06.2012 року вказане рішення першої інстанції скасовано в частині виселення, в інший частині залишено без змін.
Так судом встановлено, що вказане рішення не скасовано та набрало законної сили.
При цьому, будь яких зустрічних позовів ОСОБА_1 з підстав визнання недійсності вказаного кредитного та іпотечного договорів заявлено не було.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів зазначається в статті 16 ЦК України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Подібні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Суд встановив, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки (розмір якої підлягав збільшенню у випадку порушення порядку виконання зобов'язань) та деталізованого графіку погашення боргу; кожен аркуш кредитного договору (договір містить, зокрема, умови про відсоткову ставку, про розмір щомісячної суми мінімально необхідного платежу тощо) підписаний особисто позивачем, що останнім не оспорюється.
У матеріалах справи не міститься доказів того, що на час укладення оспорюваного правочину відповідач не мав банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції.
Позивачем не доведено та не надано доказів, не було їх встановлено і під час розгляду справи в суді, які б стали підставою для визнання спірного кредитного договору недійсним.
Суд установив, що сторони в момент укладення оспорюваного договору виконали вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
В цілому кредитний договір не суперечать нормам цивільного законодавства України, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору.
Разом з тим, суд також враховує, що нормами цивільного законодавства України передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсними окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.
Стаття 217 ЦК України передбачає недійсність окремої частини правочину, яка не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Однак, ОСОБА_1 у своєму позові не просить суд визнати недійсним окремі пункти договору, не посилається на конкретний пункт кредитного договору, який на його думку суперечить нормам цивільного законодавства, який може буди визнаний недійсним оскільки є несправедливим.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Також, з письмових матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 особисто звернувся до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» із заявою про кредитування саме в іноземній валюті, надав кредитору перелік документів необхідних для кредитування та підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними, що вбачається із заповненої заяви про надання кредиту та випливає зі змісту самої позовної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1 ст.203, ч.1 ст.205, ч.2 ст.207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Згідно із ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного вид, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.
При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до правових норм, добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
Отже, у суду відсутні підстави вважати, що волевиявлення сторін не було вільним в момент підписання договору, оскільки позивач не заперечує вказану обставину та підтверджує наявність внутрішньої волі щодо укладення вказаного договору з відповідачем.
З приводу заявленого клопотання представником Відповідача про застосування строку позовної давності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Така позиція викладена, зокрема, у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14: встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Таким чином, суд приходить до висновку, що встановлені у судовому засіданні фактичні обставини вказують на пропущення позивачами строку позовної давності по визнанню договору кредиту недійсним, що вказує на обґрунтованість заяви представника відповідача про застосування наслідків пропущення строків позовної давності. Не доведено наявності порушення прав позивача, строки для пред'явлення позову пропущені.
На підставі викладеного суд дійшов до висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити у повному обсязі у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.
Правочин, який позивач простить визнати недійсними, був укладений 24 грудня 2007 року, про їх наявність та зміст позивачу було відомо, про що свідчать відповідні підписи. Проте з позовом про визнання їх недійсними позивач звернувся в 2019 році, що свідчить про пропуск строку позовної давності.
Крім того, рішенням суду від 16.10.2009 року було звернено стягнення на предмет іпотеки, Позивачем було подано апеляційну скаргу на вказане рішення, отже Позивач мав у наявності копії кредитного та іпотечного договору, яки були предметом апеляційного розгляду, тому суд приходить до висновку, що позивачу було достовірно відомо про всі істотні умов кредитного договору KRK0GA00151029 від 24.12.2007р., отже строк позовної давності Позивачем пропущено без поважних причин.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, цією статтею; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Як встановлено статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов'язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, про пропуск позовної давності з поважних причин, а отже у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. 16, 192, 203, 207, 215, 533, 626-628, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1056 Цивільного кодексу України, керуючись ст. 3, 4, 8, 12, 43, 49, 81, 82, 178 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочину недійсним, застосування реституції сторін - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу або безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст.ст. 354-356 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: В. Є. Сільченко