Справа № 210/5621/17
Провадження № 2/210/205/19
іменем України
"19" липня 2019 р.
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сільченко В. Є. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином,
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що Відповідач по справі ОСОБА_2 є сестрою її чоловіка , а третя особа ОСОБА_4 - свекрухою. Сторони по справі між собою домовилися, що ОСОБА_4 продає свою трьохкімнатну квартиру розташовану по АДРЕСА_1 та купують приватний будинок, ОСОБА_5 переходить проживати в квартиру позивачки, розташовану по АДРЕСА_2 , і дану квартиру позивачка переоформлює на відповідача ОСОБА_2 .
На виконання домовленостей позивачка з відповідачем по справі, а також з третьою особою вирішили подарувати відповідачеві двохкімнатну квартиру розташовану на третьому поверсі 5-ти поверхового будинку під АДРЕСА_3 .
21 вересня 2013 року сторони звернулись до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Пахомової Н.І. щоб оформити договір дарування квартири.
В нотаріальній конторі стало відомо , що оформлення договору дарування є значно дорожче, чим оформлення договору купівлі продажу, і враховуючи те , що сторони були обмежені в коштах, вирішили оформити угоду договором купівлі продажу, про що жодна із сторін не заперечувала.
21 вересня 2013 р. позивач ОСОБА_1 згідно договору купівлі продажу квартири продала, а відповідач ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_3 , про що приватним нотаріусом проведена реєстрація в реєстрі угод під номером 3985.
Грошові кошти позивачка від відповідача не отримувала згідно домовленостей, і оформили договір купівлі продажу не по ринковій вартості квартири, а по оціночній вартості, яка значно нижча чим ринкова вартість квартири.
При оформленні договору грошові кошти не передавались, що відзначено в самому договорі.
В даний час відповідач розлучилася, вирішується питання про розподіл спільного майна. Позивачка зазначає, що ОСОБА_3 достеменно відомо , що укладався удаваний правочин з метою економії коштів родини, і він ніякого відношення до даної квартири не має, як і інших правочинів, які вчинені родиною позивача.
У зв'язку з викладеним, позивач просить суд визнати договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_3 укладений між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 21 вересня 2013 року та зареєстрований приватним нотаріусом Пахомовою Н.І. в реєстрі №3985 удаваним правочином.
Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідачем ОСОБА_2 надані пояснення на позовну заяву, згідно з якими відповідач позов визнає, позовні вимоги просить задовольнити.
Представник третьої особи Іванцова С. Г. надано пояснення на позовну заяву, згідно яких в задоволенні позову просить суд відмовити, оскільки відсутній спір про право, а також просить суд застосувати строки позовної давності.
Третьою особою ОСОБА_4 надані на адресу суду пояснення на позовну заяву, згідно яких остання позов просить задовольнити.
Перевіривши письмові матеріали справи та доводи сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, письмовими матеріалами справи встановлено, що 21 вересня 2013 року позивач ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу квартири продала, а відповідач ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_3 , про що приватним нотаріусом проведена реєстрація в реєстрі угод під номером 3985. (а.с. 13).
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За змістом статті 235 ЦК України правочин, який вчинено з метою приховати інший правочин, є нікчемним і жодних правових наслідків не породжує, крім наслідків, передбачених частиною другою цієї статті.
Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
З огляду на викладені вище положення закону позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести, а суд встановити: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За правилом ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений статтею 16 ЦК України.
Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Як правило, спосіб захисту порушеного права визначено законом.
Отже, з аналізу вищезазначених правових норм слід дійти висновку, що позивач звертається до суду у випадку необхідності відновлення або визнання прав, свобод, інтересів. Однак в тексті позову ОСОБА_1 не зазначає жодних обставин щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Договір укладений у письмовій формі із зазначенням усіх його істотних умов, підписаний сторонами і нотаріально посвідчений. Зміст договору відповідає вимогам закону. Дієздатність сторін перевірена нотаріусом. Форма правочину дотримана.
Чоловік відповідача ОСОБА_3 надав свою згоду на купівлю спірної квартири у власність за спільні кошти подружжя та підписання дружиною договору (а.с.13).
Відповідно до другого речення п. 4.1. спірного Договору купівлі-продажу квартири від 19.11.2011 року сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
У відповідності до п. 3 договору, вартість квартири визначена за взаємною згодою сторін. Крім того, згідно п. 5 Договору, квартиру позивач продавала зі згоди чоловіка ОСОБА_6 .
Матеріалами цивільної справи не встановлено, що на позивача здійснювався тиск, або мали місце будь-які обставини, які вплинули на її волевиявлення.
Також з письмових матеріалів вище зазначеної цивільної справи неможливо встановити, яким чином укладення даного правочину у вигляді договору купівлі-продажу квартири порушили права позивача, у зв'язку з чим неможливо встановити, які правові наслідки мають настати у випадку задоволення позовних вимог позивача та яким чином майбутнє судове рішення зможе відновити відповідні права позивача.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи, а саме позивача, використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За змістом наведених норм, позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між сторонами, відповідачем у справах позовного провадження є особа - учасник цивільних правовідносин, яка порушує, не визнає або оспорює відповідні права позивача.
Фактично з наведених вище обставин справи вбачається, що між сторонами відсутній цивільно-правовий спір, а звернення до суду обумовлене бажанням у такий спосіб певним чином захистити права самого відповідача, котра у свою чергу визнає позовні вимоги, що суперечить засадам цивільного судочинства, яке покликане розв'язувати (вирішувати) спір.
У питанні визнання позову суд дійшов висновку, що воно суперечить закону, оскільки в такий спосіб в обхід встановлених законом процедур сторони фактично намагаються оформити право власності на нерухоме майно.
Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання третьої особи про застосування строків позовної давності, оскільки позивач фактично повторно зверталась з аналогічним позовом у відповідності до рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року, а тому строки для звернення до суду не пропущені.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими у повному обсязі, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 280-282,288-289 Цивільно-процесуального кодекс України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: В. Є. Сільченко