ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2019Справа № 910/4375/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
За позовомКомунального підприємства «Житній ринок»
ДоСкориніної Ганни Василівни
Про стягнення 47 701,08 грн
Представники сторін:
від позивача: Анділахай В.С.;
від відповідача: Скориніна Г.В.; Лупол І.В.
Комунальне підприємство «Житній ринок» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Скориніної Ганни Василівни про стягнення 31 701,01 грн заборгованості, а також штраф у розмірі 5000,00 грн, пеню у розмірі 5 927,59 грн, 511,00 грн 3 % річних та 1 228,35 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов'язання зі сплати коштів за договором про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача вищезазначену заборгованість.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду наведених у п. 73 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Ухвалою суду від 10.04.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4375/19; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
15.05.2019 відповідачем через канцелярію суду було подано відзив на позов, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі посилаючись на те, що 05.07.2018 на підставі заяви про розірвання договору, договір № 2ТТ/140/2017 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі від 01.10.2017 було розірвано з 05.07.2018. Заборгованість з оренди до моменту розірвання договору відповідачем було сплачено у повному обсязі. Таким чином, відповідач стверджує, що у нього перед позивачем відсутня заборгованість за договором № 2ТТ/140/2017 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі від 01.10.2017.
Також позивачем разом з відзивом на позов було подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення сторін у справі.
Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення сторін, суд ухвалою від 22.05.2019 задовольнив зазначене клопотання та вирішив здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 05.06.2019.
21.05.2019 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечив проти доводів наведених відповідачем посилаючись на п. 2.7 договору, згідно якого зазначено, що якщо підприємець не здійснює торгівельну діяльність, проте не звільнив торгівельне місце від власних речей та не розірвав договір, договір продовжує діяти, а послуги надаються в повному обсязі, передбаченому договором. На підставі цього пункту договору, у зв'язку з тим, що відповідач не звільнив торгівельне місце від власних речей, позивач продовжував нараховувати відповідачу плату за користування послугами ринку.
У судовому засіданні 05.06.2019 сторонами були надані усні пояснення по справі.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно із п. 8 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).
У частині 3 вказаної статті вказано, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Виходячи з викладеного, у судовому засіданні 05.06.2019 судом вирішено здійснювати розгляд зазначеної справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2019, про що судом винесено відповідну ухвалу.
У підготовчому судовому засіданні 02.07.2019 представник позивача надав письмові пояснення по справі до яких долучив додаткові докази по справі.
Відповідач у даному судовому засіданні надав додаткові письмові пояснення по справі.
У даному судовому засіданні судом було зобов'язано відповідача надіслати на адресу позивача додатки до пояснень поданих до суду.
Судом у даному засіданні постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 17.07.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
07.07.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких він надав пояснення щодо реструктуризації заборгованості відповідача на суму 21 468,59 грн та здійснених відповідачем проплат.
Представник відповідача у судовому засіданні 17.07.2019 подала документи до додатків до пояснень за позовом КП «Житній ринок» до Скориніної Г.В .
Судом у даному засіданні постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 31.07.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
25.07.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі, які по своїй суті є розрахунком позовних вимог, відповідно до яких позивач просив суд стягнути з відповідача 31 093,80 грн основного боргу, 8 763,63 грн пені, 2 217,65 грн інфляційних втрат та 626,00 грн три відсотки річних. Загальна сума заявлена до стягнення становить 42 701,80 грн.
У судовому засіданні 31.07.2019 представником позивача надано усні пояснення щодо свого розрахунку, поданого через канцелярію суду 25.07.2019, у відповідності до яких останній наголосив на тому, що він просить суд стягнути з відповідача 31 093,80 грн основного боргу, 8 763,63 грн пені, 2 217,65 грн інфляційних втрат та 626,00 грн три відсотки річних та 5 000,00 грн штрафу.
Відповідно до п. 2 ч. 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Судом, подані 25.07.2019 уточнення заявлених до стягнення позовних вимог, судом розцінюються та приймаються, як заява про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим новими вимогами є вимоги про стягнення з відповідача 31 093,80 грн основного боргу, 8 763,63 грн пені, 2 217,65 грн інфляційних втрат та 626,00 грн три відсотки річних та 5 000,00 грн штрафу. Всього 47 701,08 грн.
У підготовчому засіданні, призначеному на 31.07.2019, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Частиною 6 статті 183 ГПК України передбачено, що якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Учасники справи у підготовчому засіданні 31.07.2019 надали письмову згоду на розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 31.07.2019, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 31.07.2019 судом розпочато розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 31.07.2019 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях по справі.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 31.07.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
01.10.2017 між Комунальним підприємством «Житній ринок» (далі - викнавець) та Фізичною особою-підприємцем Скориніною Ганною Василівною (далі - орендар) було укладено договір № 2ТТ/140/2017, умовами якого передбачено, що за цим договором ринок надає за плату послугу із забезпечення підприємця на території ринку торгівельним місцем № 2 ТТ-140 на другому поверсі, загальною площею 36,3 кв.м. для здійснення торгівлі.
Дослідивши зміст договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди майна.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За цим договором ринок надає за плату послугу із забезпечення підприємця на території ринку торговельним місцем № 2тт-140 на другому поверсі, загальною площею 36,3 кв. м, для здійснення торгівлі (п. 1.1).
Торговельне місце передається на підставі акту приймання-передачі торговельного місця, який є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2).
Вартість послуг за цим договором становить 5445,00 грн в місяць, в. т.ч. ПДВ - 907,5 грн. Крім цього, підприємець зобов'язаний відшкодувати ринку комунальні та експлуатаційно-технічні витрати (п. 2.1).
Не пізніше дня підписання даного договору підприємець зобов'язаний здійснити передоплату вартості послуг ринку в розмірі, зазначеному в п. 2.1 даного договору (п. 2.2 договору).
За наступні місяці користування послугами ринку відповідно до п.1.1 даного договору, підприємець здійснює оплату вартості послуг ринку 100%-вим авансовим платежем з першого до п'ятого числа місяця, в якому будуть надаватися послуги, в розмірі, визначеному п. 2.1. договору з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (п. 2.3 договору).
Розрахунки за послуги здійснюються готівкою через касу підприємства або безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок ринку згідно з рахунком (квитанції на оплату, договору) (п. 2.4).
Рахунок на відшкодування комунальних та експлуатаційно-технічних витрат надається підприємцю з 20 до 23 числа кожного місяця. Підприємець зобов'язаний сплатити даний рахунок протягом п'яти днів з моменту одержання (п. 2.5 договору).
Підприємець, вважається таким, що виконав зобов'язання з оплати, з моменту надходження коштів у сумі, зазначеній в рахунку (квитанції) на оплату, на рахунок ринку (п. 2.6 договору).
Послуги за період, за який надійшла оплата від підприємця вважаються наданими належним чином і в повному обсязі, якщо торгівельна площа (місце) ринку фактично зайнято майном підприємця (розміщений ролет, знаходиться товар та інші речі). У разі, якщо підприємець не здійснює торгівельну діяльність, але не звільнив торгівельне місце від власних речей та не розірвав договір, договір продовжує діяти, а послуги надаються в повному обсязі, передбаченому договором (п. 2.7 договору).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 25.05.2018 відповідач звернувся до позивача з заявою (вх. №292/158 від 25.05.2018р.) про реструктуризацію заборгованості в розмірі 21 468,59 грн строком на шість місяців, у зв'язку з тяжким фінансовим становищем з 01.06.2018 та зобов'язався поточні платежі за договором сплачувати вчасно.
Після проведення звірки взаєморозрахунків, 13.06.2018 був оформлений акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 13.06.2018 між відповідачем та позивачем, по якому сума боргу становила 21 468,59 грн. Акт був підписаний обома сторонами, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу.
05.07.2018 відповідач звернувся до позивача з заявою (вх. №292/280 від 05.07.2018) про розірвання договору про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі № 2тт/140/2017 від 01.10.2017 з 05.07.2018.
Відповідач звернувся до позивача з заявою (вх. 292/432 від 28.09.2018р.) про зменшення торговельної площі на території ринку з 01.10.2018. На думку позивача, зазначене свідчить про те, що відповідач після подання заяви про розірвання договору, продовжував займати торговельне місце за договором № 2тт/140/2017 від 01.10.2017, здійснював підприємницьку діяльність на території ринку та користувався послугами позивача.
Згідно п. 2.7. договору, послуги за період, за який надійшла оплата від підприємця вважаються наданими належним чином і в повному обсязі, якщо торгівельна площа (місце) ринку фактично зайнято майном підприємця (розміщений ролет, знаходиться товар та інші речі). У разі, якщо підприємець не здійснює торгівельну діяльність, але не звільнив торгівельне місце від власних речей та не розірвав договір, договір продовжує діяти, а послуги надаються в повному обсязі, передбаченому договором (п. 2.7 договору).
Керуючись зазначеним пунктом договору, у зв'язку з тим, що відповідач не звільнив торгівельне місце від власних речей, позивач продовжував нараховувати відповідачу плату за користування послугами ринку.
У зв'язку з тим, що відповідач не виконував умови договору щодо оплати послуг за договором та не здійснював оплату наявної заборгованості, 04.09.2018 позивач направив відповідачу претензію № 292-496 від 04.09.18 та акт звірки взаєморозрахунків від 03.09.2018, з вимогою здійснити оплату заборгованості в розмірі 32 737,01 грн.
Проте відповідачем вимоги претензії виконані не були.
При наявності значної суми заборгованості по сплаті за користування послугами ринку та затримки сплати послуг за договором більше ніж за шість місяців, позивач 14.09.2018 направив відповідачу повідомлення №292-521 від 14.09.2018 про розірвання договору про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі № 2тт/140/2017 від 01.10.2017 в односторонньому порядку, відповідно до п.7.4. договору з 21.09.2018. В зазначеному повідомленні містилася вимога про звільнення відповідачем торгівельного місця до 22.09.2018. Проте ніяких дій з боку відповідача щодо звільнення торговельного місця від власних речей в зазначений час зроблено не було.
Умовами п. 3.2.4. договору передбачено, що ринок має право опечатати торгівельне місце підприємця (або іншим чином обмежити доступ до торгівельного місця) та передати речі до камери схову ринка (кожен день зберігання речей в камері схову оплачується згідно зі встановленим ринком тарифом на вищевказану послугу) в разі порушення підприємцем п . 3.3.9, п.4.5. даного договору.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач 05.10.2018 опечатав торгівельне місце, що займав відповідач, зі складанням акту фіксації опечатування торгівельного місця без проникнення в це приміщення.
Позивач зазначив, що згодом Скориніна Г.В. самовільно вивезла всі свої речі.
Позивач з огляду на зазначене стверджує, що станом на 12.02.2019 сума заборгованості ФОП Скориніна Ганна Василівна згідно акту звірки взаєморозрахунків за договором № 2ТТ/140/2017 від 01.10.2017 складає 31 107,01 грн, які остання зобов'язана погасити перед позивачем.
З огляду на те, що відповідачем не були вчинені дії по перерахуванню позивачу коштів за надані послуги по договору про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 31 093,80 грн основного боргу, 8 763,63 грн пені, 2 217,65 грн інфляційних втрат, 626,00 грн три відсотки річних та 5 000,00 грн штрафу.
Відповідач проти задоволення позовних заперечив у повному обсязі посилаючись на те, що 05.07.2018 на підставі заяви про розірвання договору, договір № 2ТТ/140/2017 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі від 01.10.2017 було розірвано з 05.07.2018. Заборгованість з оренди до моменту розірвання договору відповідачем було сплачено у повному обсязі. Таким чином, відповідач стверджує, що у нього перед позивачем відсутня заборгованість за договором № 2ТТ/140/2017 про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі від 01.10.2017. Щодо посилань позивача на заяву від 28.09.2018 № 292/432, в якій вона просила зменшити торгову площу, то відповідачем зазначено, що зазначена заява по своїй суті є наміром укласти новий договір на оренду торгівельного місця, проте у зв'язку з тим, що вартість оренди значно зросла, то новий договір з позивачем укладено так і не було. Стосовно тверджень позивача про знаходження її речей на торгівельному майданчику, відповідачем зазначено про те, що товар з торгівельного майданчику нею було вивезено 04.07.2018. За станом здоров'я, відповідач не зміг вивезти лише особисті речі: стіл, два стільці та ноутбук, у зв'язку з чим була досягнуто згода з директором ринку про їх знаходження в приміщенні площею 2,5-3 кв.м., яке не є предметом укладеного договору між сторонами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди комунального майна, який підпадає під правове регулювання статей 759-786 Цивільного кодексу України, статей 283-287 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір про надання послуг № 2ТТ/140/2017 від 01.10.2017, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму .
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Матеріалами справи (актом приймання-передачі) підтверджуються обставини прийняття відповідачем в користування об'єкта оренди на підставі договору.
Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено главою 20 Господарського кодексу України.
Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.
Відповідач, на як на підставу спростування позовних вимог посилається на пункт 7.4 договору, відповідно до якого договір може бути розірвано за ініціативою однією зі сторін з письмовим попередженням другої сторони не менше ніж за 7 (сім) календарних днів.
Умовами ч. 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Як вже зазначалося вище, сторонами в умовах п. 7.4 договору було погоджено право на розірвання договору будь-якою із його сторін за умови попередження іншої сторони не менше ніж за 7 (сім) календарних днів.
В матеріалах справи наявний лист Скориніної Гани Василівни вх. № 292/280 від 05.07.2018, в якому вона просила позивача розірвати договір про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі № 2ТТ/140/2017 з 05.07.2018.
Факт наявності зазначеного листа позивачем також підтверджено.
Отже з урахуванням вимог встановлених в ч. 1 статті 651 Цивільного кодексу України та умов пункту 7.4 договору (договір може бути розірвано за ініціативою однією зі сторін з письмовим попередженням другої сторони не менше ніж за 7 (сім) календарних днів), суд приходить до висновку, що договір № 2ТТ/140/2017 від 01.10.2017 припинив свою дію 12.07.2018, у зв'язку з його розірванням.
Згідно з частинами другою та третьою статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що у позивача з 13.07.2018 були відсутні правові підстави нараховувати та вимагати сплати від відповідача платежів за користування торгівельним місцем № 2ТТ-140 згідно договору № 2ТТ/140/2017 від 01.10.2017.
Стосовно посилань позивача на п. 2.7 договору та те, що відповідач після подання заяви від 05.07.2018 фактично займав торгівельне місце, у зв'язку з чим договір продовжував свою дію, а отже останній зобов'язаний був оплачувати послуги по користуванню торгівельним місцем, судом зазначається наступне.
Пунктом 2.7. договору встановлено, що послуги за період, за який надійшла оплата від підприємця вважаються наданими належним чином і в повному обсязі, якщо торгівельна площа (місце) ринку фактично зайнято майном підприємця (розміщений ролет, знаходиться товар та інші речі). У разі, якщо підприємець не здійснює торгівельну діяльність, але не звільнив торгівельне місце від власних речей та не розірвав договір, договір продовжує діяти, а послуги надаються в повному обсязі, передбаченому договором.
Отже, з умов другого речення пункту 2.7 договору слідує наступне - договір є таким, що продовжує свою дію за збігом двох обставин (фактів), а саме: підприємець не звільнив торгівельне місце та не розірвав договір.
Проте, у даному випадку з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що відповідачем односторонньому порядку було розірвано договір, у зв'язку з чим підстави для застосування до спірних відносин умов вищезазначеного пункту відсутні, як і підстави продовжувати здійснювати нарахування платежів за користування торговим місцем № 2ТТ-140, на умовах визначених договором № 2ТТ/140/2017 від 01.10.2017.
Посилання позивача на заяву відповідача від 28.09.2018 № 292/342, в якій остання просила зменшити розмір торгівельної площі, також судом не приймається, як належний доказ в підтвердження факту продовження договірних відносин з огляду на те, що зазначена заява була подана після припинення дії договору № 2ТТ/140/2017 від 01.10.2017, а з її змісту неможливо ідентифікувати, що остання була подана саме в межах зазначеного договору.
За змістом частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Однак матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів існування обставин, які в розумінні ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України є підставою для нарахування позивачем відповідачу орендних платежів за користування торговим місцем згідно договору про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі № 2 ТТ/140/2017 після 12.07.2018 .
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Вартість послуг за цим договором становить 5445,00 грн в місяць, в. т.ч. ПДВ - 907,5 грн. Крім цього, підприємець зобов'язаний відшкодувати ринку комунальні та експлуатаційно-технічні витрати (п. 2.1).
Не пізніше дня підписання даного договору підприємець зобов'язаний здійснити передоплату вартості послуг ринку в розмірі, зазначеному в. 2.1 даного договору (п. 2.2 договору).
За наступні місяці користування послугами ринку відповідно до п.1.1 даного договору, підприємець здійснює оплату вартості послуг ринку 100%-вим авансовим платежем з першого до п'ятого числа місяця, в якому будуть надаватися послуги, в розмірі, визначеному в. 2.1. договору з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (п. 2.3 договору).
Також умовами п. 3.2.3 передбачено, що ринок має право в односторонньому порядку змінювати розмір плати за послуги, з попередженням про це підприємця за 7 днів, шляхом розміщення відповідного повідомлення на інформаційних дошках на території ринк, який знаходиться за фактичною адресою ринку або шляхом безпосереднього письмового повідомлення підприємця.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З огляду на те, що судом встановлено факт припинення дії договору про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі 12.07.2018, то саме до зазначеної дати у позивача були правові підстави нараховувати орендні платежі за користування торговим місцем.
Судом було здійснено власний розрахунок вартості наданих послуг по користуванню торговим місцем до 12.07.2018 (включно), згідно якого суд дійшов висновку, що позивачем відповідачу з жовтня 2017 по 12 липня 2018 були надані послуги на загальну суму 53 427,17 грн. В свою чергу відповідачем було оплачено 43 674,03 грн, у зв'язку з чим його заборгованість по оплаті орендних платежів за користування місцем торгівлі становить суму у розмірі 9 753,14 грн.
Таким чином, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 9 753,14 грн заборгованості по оплаті орендних платежів з користування місцем торгівлі.
Щодо вимог про стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат судом зазначається наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що за порушення підприємцем строків оплати, передбачених п. 2.3, 2.5 даного договору, підприємець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У разі прострочки оплати більше, ніж на 5 (п'ять днів) підприємець додатково сплачує штраф у розмірі 5 000,00 грн.
Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку зі сплати орендної плати не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.
При перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що при нарахуванні пені за прострочення позивачем не враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Також судом при перерахунку пені враховувався той факт, що суд визнав обґрунтованою суму основної заборгованості у розмірі лише 9 753,14 грн, і саме зазначена сума була базисом для розрахунку пені.
Крім того, суд вважає, що позивачем в розрахунку невірно здійснено зарахування оплат в рахунок погашення заборгованості. З огляду на те, що сторонами не було погоджено іншого, то оплата, яка надійшла раніше мала б зараховуватися в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше. При цьому судом враховано, що в наданих квитанціях на оплату відсутнє призначення платежу.
За перерахунком суду, сума пені за прострочення сплати орендних платежів за користування торговим місцем становить суму у розмірі 3 144,69 грн.
При цьому, судом зазначається, що вимога позивач про сплату 5 000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає повному задоволенню.
Окрім того, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
За перерахунком суду з урахуванням вірної суми основного боргу та способу зарахування коштів на погашення заборгованості, позовні вимоги про стягнення 3 % річних за прострочення відповідачем сплати орендної плати за користування торговим місце підлягають частковому задоволенню у розмірі 301,38 грн.
Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
За перерахунком суду, з урахуванням вірної суми основного боргу та способу зарахування коштів на погашення заборгованості, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за прострочення відповідачем сплати орендної плати за користування торговим місце підлягають частковому задоволенню у розмірі 416,11 грн.
З огляду на наведене, позовні вимоги Комунального підприємства «Житній ринок» підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Скориніної Ганни Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Житній ринок» (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 16, код ЄДРПОУ 05587843) суму основної заборгованості у розмірі 9 753,14 грн, 3 144,69 грн пені, 301,38 грн три відсотки річних, 416,11 грн інфляційних нарахувань, 5 000,00 грн штрафу та судовий збір у розмірі 749,67 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текс рішення складено та підписано 02.08.2019
Суддя Спичак О.М.